ВАСИЛЬ СТЕФАНИК
(1871-1936) КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ
14 травня 1871. Народився В. Стефаник у селі Русові Сня-тинського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківщи-на) у заможній селянській родині.
1878—1880. Початкову освіту здобув у рідному селі.
1880—1883. Навчається у Снятинській школі, яка за його словами, «строїла душу». Тут зазнав до себе, сільського хлопця, велику погорду від учителів, приниження гідності, але й «перший раз почув руку справедливості» — його мати вступилася за нього.
1883—1892. Навчається у Коломийській польській чоловічій гімназії. Тут відчув зневагу від польських шляхтичів через просте походження; прилучився до просвітительської роботи; здружився з Лесем Мартовичем. Відтоді їх життєві дороги сходилися і розходилися, але чоловічу дружбу, скріплену громадянською ідеєю, ніхто з них ні разу не зрадив. Своїм хлоп'ячим сміхом і смаком генія назве Мартовича Стефаник. З ним їздитиме по селах «робити з мужиків народ», з ним створить «художньо-видавничу спілку» у п'ятому класі гімназії і поділить радість першої друкованої книжки.
1888. Знайомство з Кирилом Гамораком, активним громадським діячем, та його дочкою Ольгою, майбутньою дружиною.
1889. Василь Стефаник і Лесь Мартович разом з іншими учнями Коломийської гімназії написали листа до редактора львівської газети «Батьківщина», в якому висловили своє здивування та обурення тим, що він усунув з редакції цього органу М. Павлика. У Чернівцях окремою книжечкою-метеликом вийшло оповідання Л. Мартовича «Нечитальник». У спогаді «Перший твір Леся Мартовича» (1917) Стефаник розповідає: «Новелу охрестив Павлик на «Нечитальника», а що я давав гроші на друк, дописав ще (на титульній сторінці книжечки): видали русівські читальники. Гроші я видурив від своєї небоги мами і ми поїхали до Чернівець до друкарні пана Чопа і там дали рукопис. Кілька місяців пізніше ми мали в руках тонісіньку, блідо-блакитненьку книжечку «Нечитальник» й розпродували, а що виторговували, то проїдали...»
1890. Журнал «Народ» за підписом «Василь Семенів» вмістив статтю Стефаника «Жолудки наших робітних людей і читальні (Зі Снятинського)». Це — перший друкований виступ Стефаника.
1890—1892. Внаслідок активної громадсько-політичної роботи Лесь Мартович, а за ним і Василь Стефаник були виключені з гімназії — «за політику». Отже, сьомий і восьмий клас довелося кінчати у Дрогобичі.
1891. Спеціально поїхав у Начуєвичі, щоб познайомитися з Іваном Франком. Під час навчання в Дрогобицькій гімназії стає членом щойно створеної І. Франком і М. Павликом радикальної партії, бере участь у написанні її програми.
1892—1900. Навчається на медичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові. Тут вступає в студентське товариство «Академічна громада». Виявляє літературний хист. Медицина відходить на другий План.
1894. На шевченківському вечорі в Кракові відбулося знайомство В. Стефаника з високоосвіченою родиною Морчевських. Знайомство з Морачевськими Стефаник вважав найважливішою подією своєї молодості. «Вацлав Морачевський — моя дорога у світ»,— напише пізніше Стефаник у ліричній сповіді «Серце». Морачевський багато зробить для ознайомлення польської громадськості з творчістю В. Стефаника.
1895. Стефаник публікує у «Народі» статтю «Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza go morza», спрямовану проти польських псевдосоціалістів, які зазіхали на українські землі. Стефаника заарештовано на два тижні. Від цього часу батько відмовляється утримувати Стефаника в університеті.
1897 листопад-грудень. В. Будзиновський опублікував у газеті перші новели Стефаника: «Виводини з села» (пізніша назва «Виводили з села»), «Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі», «Сама-саміська».
1898. «Яітературно-науковий вісник» надрукував новели т «Засідання», «Вечірня година», «З міста йдучи».
1899. Виходить перша збірка «Синя книжечка. Образки Василя Стефаника» (можливо, в останній час письменник чи видавці змінили назву «З осени» цією. Версія радянських вчених про знищення зб. «З осени» помилкова).
1 січня 1900. Після тривалої хвороби померла мати В. Стефаника. За чотири місяці батько знову одружується з молодою дівчиною. Відтоді В. Стефаник не навідується до Русова, остаточно порвавши з батьком.
Грудень 1901. Виходить третя збірка «Дорога. Новели». Другою книжкою мала бути збірка «Поезії в прозі», але через хворобу письменник її не завершив.
1902. Помер друг В. Стефаника Іван Плешкан. Померла молодша сестра Параска. Сам В. Стефаник хворіє.
1903. Очолює галицьку делегацію, що їде на відкриття пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві. Тут знайомиться з М. Коцюбинським,М. Старицьким,Б. Грінченком, Г. Хоткевичем, Оленою Пчілкою, М. Вороним.
1903. В. Стефаник їде до Канева, щоб поклонитися Т. Шевченкові.
1903. Написав замітку про українську літературу кінця 19 — початку 20 ст., якою мав скористатися М. Мочульський для вступної статті до збірки новел польською мовою. Стефаник твердить, що в українській літературі найактивніше розвивалась «хлопська новела» (Л. Мартович, М. Черемшина та ін.).
26 січня 1904. Одружився з Ольгою Гаморак. Шість років живе з дружиною і трьома синами у селі Стецеві.
1905. Виходить книжка «Моє слово», до якої увійшли твори з попередніх збірок. 1906. Новелою «Діточа пригода» розпочинається другий період творчості Василя Стефаника (І період датується 1897—1901 pp. За цей час написано 39 новел — 4 збірки). 1906. Газета «Bukowiner Post» вмістила закінчення статті С. Яричевського «Новітня література (один етап з розвитку українського письменства)». Автор дає загальну характеристику творчості Стефаника, зауважуючи при цьому: «Особливим етапом у розвитку української літератури є творчість трьох найбільших українських селянських новелістів — Василя Стефаника, Івана Семанюка (Марка Черемшини) і Леся Мартовича.
1908. В. Стефаника обирають послом від радикальної партії до австрійського парламенту. 10 років він захищає селян на найвищому рівні, перебуває у Відні.
1910. У Коломиї з'явилася друком збірка «Українська новела». Вибір нарисів і новел Василя Стефаника, Івана Семанюка, Леся Мартовича. Критик А. Крушельницький дає загальну оцінку творчості В. Стефаника, зараховуючи його, разом із Семанюком (Марком Черемшиною) і Мартовичем до групи новелістів, які «із замилуванням займаються відтворюванням психічних станів хлопської душі ».
1914. Померла дружина В. Стефаника. Після тривалої перерви знову береться за перо. Написано новели «Марія», «Вовчиця», «Дурні баби», «Мати», «Сини». За період з 1916 по 1933 рік написано 20 новел, що увійшли до збірки «Земля» (1926) та книги «Твори» (1933).
Січень 1919. Разом зі своїм другом Левком Бачинським, теж послом австрійського, потім польського парламентів, на чолі великої галицької делегації Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), письменник їздив до Києва на урочисту церемонію Злуки Української Народної Республіки із Західноукраїнською Народною Республікою. Потім болісно переживав розчарування через те, що народ його не зміг відстояти незалежність. Відтоді він більше ніколи не бував на «Великій Україні», незважаючи на запрошення радянського уряду і друзів, бо не схвалював того, що там відбувалося.
1922. У Празі мають намір видати в перекладі збірки новел Стефаника «Синя книжечка» і «Дорога» та «Нечитальник» Мартовича.
1924. Марко Черемшина склав «завіщання» на випадок своєї смерті, в якому заповів синові Стефаника Семену «бібліотеку і авторські» права. Це означало, що всі видання творів М. Черемшини могли виходити лише з відома і за згодою С. Стефаника.
1926. Вийшла збірка післявоєнних новел «Земля». Громадськість України відзначила 55-річчя з дня народження
В. Стефаника.
1926. Відбувся літературний вечір з нагоди 25-річчя літературної праці В. Стефаника. М. Черемшина написав етюд «Стефаникові мужики», в якому червоною ниткою проходить думка, що Стефаник є «поетом мужицької розпуки», що трагедія галицького селянина «знайшла у творах Стефаника свій величний вислів».
1927. У «Глобусі» стаття про Мартовича, Стефаника, Черемшину, які «в коротких новелах, багато використовуючи підгірський та гуцульський діалекти, дають майстерні малюнки нужденного життя галицького селянина. Всі три пишуть короткі новели, що їх зразок дав Стефаник».
Стефаник написав спогад «Іван Семанкж (Марко Черемшина)», в якому розповів про своє знайомство і приятелювання з автором «Карбів», а також висловив цікаві думки про «школу» Стефаника в українській літературі. Вважає, що Марко Черемшина не був його наслідувачем, що Семанкж «виховувався у Відні, а я в Кракові самостійно один без другого», отже, «правда є така, що ніякої «школи» Стефаника не може бути. І коли я з Марком Черемшиною ніколи не сварився, то можу відверто тепер сказати, що це непорозуміння в нашій критиці все мене боліло, кидало тінь на наші особисті недомовлені стосунки, і я все глибоко чув кривду Марка Черемшини. А вже про Мартовича нема мови, бо він такий окреслений великий талант, що мішати його в якусь «школу» є просто гріх».
Жовтень 1928. Уряд Радянської України призначив Стефанику пожиттєву пенсію в розмірі 150 карбованців на місяць.
1930. Письменник переніс частковий параліч, записувати твори допомагає своякиня Олена Тешканівна.
1931. Громадськість України широко відзначає 60-річчя з дня народження письменника.
24 травня. Урочистий вечір у Львові. Заходами газети «Громадський голос» вийшов збірник віршів, статей, спогадів «Дорога: Василеві Стефаникові у 60-ліття його дороги життя».
1933. Виходить книжка «Твори» у Львові. При одержанні пенсії у радянському консульстві у Львові, куди він приїхав разом із сином Кирилом, консул запропонував Стефаникові написати спростування щодо голоду в Україні. Але письменник знав про голодомор і відмовився брехати, після чого його позбавили пенсії. Дізнавшись, що уряд УРСР позбавив Стефаника персональної пенсії, митрополит Андрій Шептицький назначив йому точно таку ж пенсію від Української католицької церкви. Попросивши касира видати ту пенсію дрібними монетами, В. Стефаник роздав свою пенсію і просив молитися за упокій душ невинно убієнних жертв голодомору на Україні 1933 року.
1936. Здоров'я письменника погіршується, трапляються часті серцеві напади. Відсутність грошей навіть на ліки, зростання боргів — усе це мучило Стефаника. У листопаді до багатьох хвороб долучається ще запалення легенів.
7 грудня. В. Стефаник помер. Похований у с Русові.