ВІДГУКИ ПИСЬМЕННИКІВ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ ПРО ТВОРЧІСТЬ В. ВИННИЧЕНКА
Серед млявої тонко-артистичної та млосної або ординарно-шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом винирнуло щось таке дуже рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, в суміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти вз&вся у нас такий? — хочеться По кожнім оповіданню запитати у Винниченка.
І. Франко, письменник
Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка.
М. Коцюбинський, письменник
Тільки талант міг створити ці живі фігури, ці природні діалоги й, зокрема, цю широку картину ярмарку.
Леся Українка, письменниця
Його багата літературна творчість, що становить велику художню вартість, одночасно відсвічує в собі цілу смугу історичного розвитку українського народу, епоху бур та зламів, показує нам її людей в їхніх змаганнях та діях, з їхнім глуздом
та безглуздям...
Але характер його художніх творів міняється: з художника-соціаліста, виявника моральної нікчемності та розкладу буржуазії, зажерливості куркульні тощо, з письменника, що якнайгостріше відчував соціальні противенства, художньо показував побут та прагнення пролетарів, наймитів пролетаризованого селянства, картаючи їхніх експлуататорів,^— Винниченко розвивається на письменника буржуазно-революційної інтелігенції з властивим їй по- , революційним упадництвом, психологізмом та половими проблемами.
...обсягом і різноманітністю своєї тематики, діапазоном проблем і масою людських типів Винниченко, безперечно, стає на рівні першої-ліпшої літератури європейської.
А. Річицький, літературознавець 30-х років
Письменникові дорікали за розхристаність письма, грубувату, нечисту мову (М. Вороний), «волохатий і необроблений стиль» (С. Єфремов), за те, що його мова «поплямована великоруськими словами» (Нечуй-Левицький). Це Дзеверін пояснює тим, що письменникові доводилося працювати в дуже складних умовах, він змушений був поспішати з роботою. Крім того, нерідко Винниченко свідомо вдавався до суржика, зважаючи на його поширення в самому житті.
Т. Гриценко, літературознавець
Стрімка еволюція, постійна жадоба новизни, яка межувала із творчим зухвальством, молодече заперечення всіляких «табу », швидке й талановите реагування на динаміку суспільного життя,— все це органічні риси раннього Винниченка.
В. Панченко, літературознавець
...прагнув влити свіжу кров у поетику старого реалізму.
І. Дзеверін, літературознавець
Лаконічність, щирість, простота композиції, імпульсивність і динамічність розповіді, вміння вкласти важливу ідею і розмаїття подій у невеликі за розміром твори, широка панорама характерів (що, як правило, притаманна великим епічним полотнам), поглиблений психологічний аналіз — все це характерні ознаки художнього стилю Винниченка.
Винниченко-психолог викликав бурхливу реакцію критиків. Одні називали його «лікарем людських душ», інші гостро засуджували «колупання» в потаємних закутках найсокровеннішого
С Зігічук, літературознавець
Яке місце посідають твори Винниченка в історії української літератури? Можна з певністю сказати: непересічне. По-перше, вони єднають початок століття з його серединою... По-друге, його мова позначена високим інтелектуалізмом... По-третє, письменник добре знав не тільки українську літературну мову, а й просторіччя, густо приперчене росіянізмами, вульгаризмами... І, нарешті, останнє: художня манера Винниченка настільки своєрідна, що його голос ніколи не загубиться в хорі української прози, як існуючої, так і майбутньої. Бо він видатний соліст.
В. Русанівський, академік
Україна завжди і постійно стояла в центрі його шукань, мрій, болючих згадок і ностальгійних страждань. Вона завжди ятрила і пекла його душу.
Г. Костюк, літературознавець з діаспори
Довго довелося б гортати сторінки історії світової літератури, щоб відшукати подібну парадоксальну ситуацію. Письменника [В. Винниченка], творчість якого ознаменувала новий напрям розвитку української літератури, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжально викинуто з пантеону національної культури, його книги вилучено з бібліотек, а на ім'я було накладено ідеологічне табу.
М. Жулинський, літературознавець
Винниченкові твори залюбки читатимуть й тоді, коли його вже не буде на землі. Гете мав рацію, кажучи, що прикметою справжнього таланту є посмертне збільшення кола
його читачів.
І. Борщак,літературний критик