Біографія Володимир Дрозд
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 13-04-2013, 00:36
Володимир Дрозд
(1939 р. нар.)

Володимир Дрозд двадцятитрирiчним юнаком видав першу книжку новел та оповiдань
("Люблю синi зорi", 1962) i одразу був прийнятий до Спiлки письменникiв.
Розпочавши лiтературну працю як новелiст i продовжуючи вряди-годи друкувати
новели, В. Дрозд поступово утверджується як автор повiстi й роману.

Дещо осiбно стоять у творчостi письменника романи-бiографi? "Ритми життя"
(1974), "Дорога до матерi" (1979)
- про родину академiка О. Богомольця, "Добра вiсть" (1907)
- про Ювеналiя Мельникова, "малороса" iз Чернiгiвсько? губернi?,
"росiйськопiдданого", одного iз перших марксистiв в Укра?нi Усе написано
неiндивiдуалiзованим словом пiдручника з iсторi? iз обов'язковими для
лiтературного твору "художнiми картинками". Але цi, можна сказати, випадковi

- тематично й жанрово
- для проза?ка романи зовсiм не випадковi в психологiчному, свiтоглядному
планi: загалом усi його твори можна подiлити на двi групи
- такi, що ?х мiг би написати "хтось iнший", i такi, що ?х мiг написати
тiльки В. Дрозд. З одного боку
- щось бадьореньке й оптимiстичне про колгоспне село (повiстi "Так було, так
буде", "Новосiлля", 1987), про невсипущу справедливiсть радянсько?
юриспруденцi? ("Iнна Сiверська, суддя", 1983), про тих же геро?в-революцiонерiв.
З iншого боку
- твори, якi мiг написати тiльки В. Дрозд i якi не мали "зелено? вулицi":
повiсть "Вовкулака", про всяк випадок переназвана у видавництвi на "Самотнього
вовка", йшла до читача дванадцять рокiв, "Ирiй"
- шiсть; опублiкований лише в журнальному варiантi роман "Катастрофа" (Вiтчизна.
1968.
- 10)
- понад двадцять i т. iн.
За глибиною хвилююче-достовiрного самоаналiзу персонажа-письменника з роману
"Спектакль" Ярослава Петрунi, роздвоєного на "чиновника вiд лiтератури" та справдi
талановитого лiтератора, який через брак характеру, почуття обов'язку перед
людьми, его?зм, життєвi обставини не змiг себе реалiзувати, виразно
прочитується проблема роздвоєння, розщеплення творчо? свiдомостi самого
автора.
Бiографiя письменника
- "син колгоспника з глухого полiського села" вiдразу пiсля школи став журналiстом
у районнiй газетi, закiнчив унiверситет, дорiс до вiдомого столичного письменника

- увiйшла в його твори як продуктивний лiтературний прийом, стiйкий архетип його
творчостi.
Основнi твори
- повiстi й романи "Маслини" (1967), "Семирозум" (1967), "Ирiй" (1974),
"Катастрофа" (1968), "Спектакль" (1985), "Листя землi", багато новел

- зображують, повторюють, доосмислюють полiську Йокнапатофу, малий всесвiт, що має
всi ознаки великого свiту, iз центром у Пакулi. Якщо котрийсь iз геро?в i
виривається поза межi цього свiту, то за пiдтвердженням свого буття вертається
назад, у Пакуль.
Пакульський свiт герой Дрозда, виходячи поза сво? межi
- вiдлiтаючи в Ирiй (Ирiєм називається перша зупинка "вiдльоту" автобiографiчного
героя, мiстечко, куди його, пiдлiтка, забирають дядько та тiтка закiнчувати
школу),
- чи то Андрiй Литвин ("Маслини"), чи Петруня ("Спектакль"), чи Харлан i Шишига
("Самотнiй вовк", 1983)
- бере iз собою хоч би й не хотiв: вiн, свiт, Край, навiчно вкарбований у його
душу й пам'ять. Кожен вертається у Пакуль
- фiзично чи подумки, як вертаються птахи з вирiю, як вертається туди сам автор у
сво?х творах. Пакуль
- мiсце, звiдки бере початок i де завершується мiстерiя людського життя Дроздового
героя, едемський сад його невинностi (грiхопадiння вiдбувається поза межами свiту
Пакуля) i долина плачу, каяття та спокути, куди вертається його душа на страшний
суд совiстi.
Ця сповiдальнiсть, що руйнує захиснi
- словеснi, поведiнковi
- стiни мiж людиною i свiтом, що анатомує, "роздягає" людську душу, вiдкриваючи
свiтовi, всевишньому всi ?? порухи, нерви, пристрастi, вiдкриває i
загальний психологiчний стан дано? людсько? душi. У прозi В. Дрозда це
передовсiм всезагальний стан роздвоєння. Вiн розчахує на кардiограмi часу саме
70-х рокiв i авторську свiдомiсть, i свiдомiсть геро?в
- роздвоєння мiж селом i мiстом, мiж голодним дитинством i ситим благополуччям
зрiлого вiку, мiж щирiстю i вдаванiстю, грою, мiж правдою й правдоподiбнiстю,
талантом i графоманством
- на двi душi, вiддзеркалюючи психологiю абсурдного суспiльства "розвиненого
соцiалiзму", психологiю справдi ново? людини, яку виховали комунiстичнi
експериментатори.
Геро? В. Дрозда, уродженцi затурканого й безправного колгоспного свiту,
мрiючи вирватись iз нього, вступити у свiт феодальний, "вищеньких", намагалися
доп'ясти передовсiм його речовi знаки, як вiхи сходження вгору,
- маслини, галiфе, портфель, шапку, чоботи, машину, iмпортний одяг. Беззастережно
приймали i "моральнi" закони свiту номенклатури: вчились умiло брехати, знали, як
i про що треба писати, щоб бути опублiкованими, тощо. Для цього мусили зрiкатися
себе вчорашнього, справжнього, що й породжувало трагедiю роздвоєння душi, а вiдтак


- отруєння ?? лицемiрством, брехнею, вдаваними пристрастями. В. Дрозд
ставить у сво?й прозi проблему екологi? душi, часто занедбано? до
тако? межi, коли вона вже не здатна самоочиститися.
Геро? Дрозда постiйно грають як актори, свiт для них
- сцена в театрi
- чи примiщення установи iз сходами нагору
- низ i верх ("Самотнiй вовк"), чи плантацiя бурякiв поблизу рiдного села
("Спектакль"), i життя ?хнє
- спектакль, де i смерть
- лише перевдягання за кулiсами життєвого театру. Власне, такою i є концепцiя
життя в прозi В. Дрозда
- безконечний спектакль, мiстерiя життя людства, "згiдно iз релiгiйними
уявленнями: невиннiсть, грiхопадiння, праця в потi чола, борсання серед дрiбниць,
плутанина iдей, бажань i
- страшний суд i каяття, i спокута" ("Спектакль").
Вони так викладаються на ролi, зосереджують на них усi внутрiшнi ресурси, що
приростають до них, втративши здатнiсть до особистiсного, iнтимного, щирого
спiлкування. Є в нього й геро?, якi не грають, живуть,
- це сусiд Сластьона, тракторист Микола ("Балада про Сластьона", 1983), Великий
Механiк i Прагнiмак ("Самотнiй вовк"), дядько Кирило ("Маслини"), "принциповi i
впертi свiточi духу, знанi i любимi трудовим людом"
- справжнi письменники ("Спектакль"). Та надто вже вони пласкi й невиразнi,
порiвняно з типовими дроздiвськими героями, просто стафажнi фiгури в глибинi
сцени, де розiгрується спектакль життя типових геро?в.
Осiбно сто?ть Галя Поночiвна, укра?нська мати з повiстi "Земля пiд
копитами" (1980), написано? в iншiй манерi
- iнший життєвий матерiал, не тiльки в часi, а й психологiчно
- вiйна; iнша поетика, iнша концепцiя життя й людини. Безлiч раз фашисти вбивали
Поночiвну, та вбити не могли, вона й умерти не мала права, бо дiти i "стiльки
роботи на однi руки", та й треба комусь i пiсля вiйни порати землю й квiтчати.
Реальна i водночас легендарна Поночiвна уособлює незнищеннiсть нашого народу й
материнсько? любовi, вiчне материнське начало життя.
Iз творами В. Дрозда, такими, як повiстi "Ирiй", "Замглай", "Балада про
Сластьона", "Самотнiй вовк", новели "Сонце", "Три чарiвнi перлини", "Бiлий кiнь
Шептало", зв'язанi здобутки химерно? прози, укра?нського варiанту
модного в лiтературi 70-х мiфологiзму. Треба сказати, художня умовнiсть у В.
Дрозда цiлком оригiнальна, несилувана, вигадливо-розкута, виростає iз традицiй
нацiонально? "химерi?" та демонологi?
- i лiтературно? (В. Дрозд пiдкреслює вплив на нього Гоголя й Лесино?
"Лiсово? пiснi"), i фольклорно?
- казки, легенди, переказу, бувальщини, уламкiв слов'янсько? мiфологi?,
яка донинi тримається "полiських лiсiв та болiт iз усiм ?хнiм чортовинням".
Густа мiфологiчнiсть, але iншого, бiльше фiлософського плану, пронизує всi клiтини
вiдзначеного Шевченкiвською премiєю роману "Листя землi". Оригiнальний В. Дрозд i
в сво?й автобiографiчнiй "повiстi-шоу" "Музей живого письменника..." (1994).

I все ж, за словами письменника, його "завжди цiкавило, що сказати, а не як
сказати", стиль, форма
- похiдне, а головне для нього в лiтературному творi "не лiтература, а душа".
Власне, людська душа, стан душi сучасно? людини, саме трагедiя
деформацi?, роздвоєння душi радянського укра?нця, найчастiше, як сам
автор, iнтелiгента в першому поколiннi, хворобливого розщеплення ?? в
умовах хворого суспiльства, а також ?? екологiя, порятунок душi i є
основним предметом дослiдження, головним героєм прози В. Дрозда.

С Андрусiв
Iсторiя укра?нсько? лiтератури ХХ ст.
- Кн. 2.
- К.: Либiдь, 1998.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів