Шановні відвідувачі сайту!!!

На даному сайті розміщені план-конспекти уроків, короткий та повний обсяг творів із шкільної програми, біографії та портрети письменнників, матеріали для підготовки до ЗНО, багато теоретичного матеріалу з української мови і літератури, літературні ігри, матеріали для проведення гурткової роботи, календарне планування на всі предмети, презентації для уроків, дуже багато творів за шкільною програмою та багато іншого цікавого матеріалу. Маєте пропозиції та побажання пишіть адміністратору, всі вони будуть обов'язково враховані!!!

P.S. Вибачте за рекламу на сайті. Це необхідність для подальшого сталого розвитку даного ресурсу.

Біографія Оле́на Іва́нівна Телі́га
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 11-02-2014, 21:00

Біографія Оле́на Іва́нівна Телі́га 

(з дому: Шовгенова або Шовгеніва, *8 (21) липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія — †22 лютого 1942, Київ) — українська поетеса, літературний критик, діяч української культури, діячка ОУН.


Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати — дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.

3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена вчиться в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.

Батько, урядовець УНР, разом зі старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині. Навесні 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі — ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.

У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськими рухами у Європі: «Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах,— Італія і Німеччина. „Сила через радість" — так зветься одна з розривкових юнацьких організацій нової Німеччини. Та власне „радісна сила", яка джерелом б'є від неї, залишає незатерте враження на чужинцях.»

Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.

 У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. 22 жовтня 1941 р. на автомашині через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом і щемить її серце поблизу КПІ і тих місць, які вона колись залишила.

Повернення до Києва

У Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

В останньому листі з міста Києва вона напише: «…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

Зі слів очевидців дізнаємося, що жила О. Теліга в Києві «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір'я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах — суцільні картини, портрети й ікони. Дуже багато словників — українських, російських, чеських…»

 

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга.

Арешт і загибель

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»

Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

Поетична творчість

  Дерев'яний хрест у Бабиному Яру, встановлений на пам'ять розстріляних Ґестапо членів ОУН у Києві.

 Ювілейна монета України

Поворот

«Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»

Літо

«Я руці, що била, — не пробачу…»

Вірність

Без назви

1933–1939

«Гострі очі розкриті в морок…»

«Махнуть рукою! Розіллять вино!..»

Напередодні

«Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»

Безсмертне

Неповторне свято

Чоловікові

Вечірня пісня

Мужчинам

«Моя душа й по темнім трунку…»

Життя

Лист

Сучасникам

Засудженим

Танґо

Весняне

Відповідь

Подорожній

Радість

I. Чужа весна

II. Сонний день

III. Пломінний день

«Не треба слів. Хай буде тільки діло…»

«Ніч була розбурхана та тьмяна…»

Окремі видання:

Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. – К.: Смолоскип, 2006. – 344 с.

Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. –К.: Видавництво імені О.Теліги, 1999. – 496 с.

Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець.– К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. – 400 с.

Вшанування Пам'яті

 

Пам'ятник Олені Телізі у Києві

З 1993 року у Києві є Вулиця Олени Теліги, розташована неподалік Бабиного Яру, місця її смерті.

У Києві на території сквера біля навчального корпусу № 12 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника Олені Телізі.[2]

У Києві за адресою вулиця Олени Теліги, 5 є школа імені Теліги — спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови № 97 ім. О. Теліги. В ній, на четвертому поверсі, відкрито музей.

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформація
Відвідувачі, Ви також можете залишити коментар до даного матеріалу
 Залишити коментар
Схожі матеріали:
Меню
Авторизація
Архів матеріалів
Популярні матеріали
Яндекс.Метрика





загрузка...