«ЯКА ВЕЛИЧНА ТУТ ПРИРОДА, ЯКЕ ПЕРВІСНЕ ЖИТТЯ!» (М. КОЦЮБИНСЬКИЙ ТА ЙОГО ПОВІСТЬ «ТІШ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ») Етнографічна основа повісті
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 13-02-2013, 08:41
«ЯКА ВЕЛИЧНА ТУТ ПРИРОДА, ЯКЕ ПЕРВІСНЕ ЖИТТЯ!» (М. КОЦЮБИНСЬКИЙ ТА ЙОГО ПОВІСТЬ «ТІШ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»)
Етнографічна основа повісті
Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. У них чітко простежуються ідеологічні нашарування різних історичних епох (елементи анімізму, фетишизму, тотемізму та ін.). Як основа первісних релігій, анімізм полягає у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу. Наші предки були з огляду на віру пантеїсти. Вони вірили, що ввесь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива, а в ній усе думає й говорить нарівні з людьми та богами. На чолі світу стояли боги, що всім керували; за ними тягнувся цілий ряд нижчих божеств та демонів, які старшим богам стояли до послуги; на кінці стояли люди, обдаровані надприродною силою, що могли не лише конкурувати та сперечатися з демонами,-але навіть примушували їх сповняти свою волю, коли сього вимагали обставини. Так, наприклад, у повісті це яскраво показано в епізоді змагання мольфара Юри з градовою хмарою.
Найвиразніше анімістичними віруваннями позначена українська демонологія. її образи — це фантастичні аморфні, зооаморфні чи антропоморфні істоти, які наділені людськими властивостями і можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик, водяник, лісовик та ін.), духи (домовик, похатник, «хохлики», рарашки та ін.). Усе це знайшло відображення у віруваннях народу та його міфології. Вони ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.
Під впливом християнства поволі затиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, болотяником, пасічником, скарбником і т. д., але в літературних пам'ятках усе це збереглося найкраще. І свідчення тому глибоке проникнення у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. М. Коцюбинський створив повість «Тіні забутих предків» саме на багатому етнографічному матеріалі цього краю, надавши повісті загальнолюдського, філософського звучання.
Засобами худжнього слова автор показав, що вірування, пов'язані з культом предків, мають дуалістичний характер. Симбіоз язичницьких і християнських світоглядних уявлень найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря і створенні нових видозмінених погансько-християнських образів. Так, у повісті описано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування свят-вечора, коли Іван звертається до різних вороясих сил, яких він остерігався все життя. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для поганських свят. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».
Традиційні вірування та уявлення українців зафіксували і донесли до наших днів елементи міфологічного мислення та світосприймання, що, як відомо, було характерною формою суспільної свідомості у різних народів на ранніх стадіях розвитку людства.
Багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя, смерті людини, різноманітним життєвим випробуванням, з якими зустрічається людина, явищам навколишнього світу тощо. У традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців та гуцулів елементи міфів антропогенетичного, космологічного та біблійного змісту максимально наближені до щоденного побуту селян. Втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості. З традиціями міфологічного мислення пов'язані й образи, змальовані в повісті М. Коцюбинського. Наведемо стислі характеристики окремих міфічних істот, згаданих у творі. Чорт (біс, диявол, дідько, щезник, він, той, злий, сатана) Кажуть, що чорт був перед сотворениям світу, коли панував загальний хаос і Бог носився понад водами. Тоді побачив Бог чорта в тіні, зацікавився ним і узяв із собою. Самому чортові нудилося одначе, тому він забажав мати товариство.
Бог порадив йому вмочити палець у воді і стріпнути позад себе, внаслідок чого дістане товариша. Чорт, проте, умочив усю руку і як почав нею тріпати, то наробилося стільки чортів, що з них постало дванадцять хорів. За спонукою чорта вони збунтували проти Бога, а Бог в покарання скинув їх із неба. Летіли чорти до землі повних 40 діб, коли ж Бог сказав «амінь», то де котрий із них був, там і остався: уводі — водяник, у лісі — лісовик, у болоті — болотник, у полі — польовик і т. д.
Лісовик (щезник) боїться чоловіка, а хто його не боїться, він тому являється. Лісовик увесь порослий шерстю, на но¬гах має копита. У лісі пасе звірів, його отара — олені, серни, зайці, а ведмеді, вовки і рисі — то їх пси і коти. Вони пасуть свою звірину і пильнують, аби не сталось їй зле. Іноді деякі мисливці укладають з лісовиками угоду, щоб насилали їм дичину, але то є гріх великий. Бо щезники — нечисті духи. Інколи вони так водять людей, щоб ті не вибралися з лісу. Чугайстер (чугайстир, лісовий чоловік)
Він до людей ставиться приязно, балакає з ними, гріється біля ватри, а по лісах бігає і розриває лісовиці (нявки). Одежі він не носить ніякої, а шкіра його покрита буйним волоссям. , Чоловікові не робить зла, а лише чемно запрошує до танцю, а відтанцювавши, відпускає. Деколи обороняє людей від шкоди. Так, у повісті «Тіні забутих предків» Іван зустрічає у лісі чугайстира і, боячись за нявку, в образі якої бачив Марічку, охоче запрошує чугайстира до свого вогнища і танцює з ним, ще й мелодію грає на флоярі, яку підслухав у щезника.
Цей дух невідомий у міфології інших слов'янських народів. Мавки (нявки)
Вони живуть у лісі і з'являються людям як молоді, гарні дівчата. Як розтануть сніги, мавки бігають горами і долинами і засаджують на них квіти. Мавки буваютьвисокого зросту, лице мають округле, а довгі коси спускають на плечі і затикують квітами. Одяг їх тонкий, прозорий, спадає недбало на утлім тілі. їх бистрих, блискучих очей не гріє людська душа, а нутро їх отворене ззаду (це не загальне вірування). Там, де вони танцюють, трави не буде навік. Часом вони заманюють людей і заводять їх у безвість. Кажуть, що відкараскатись від нявки можна лише скинувши сорочку і передівши її навиворіт.
Ось що писав сам М. Коцюбинський у листі до М. Горького: «Гуцули — оригінальний народ, з багатою фантазією, з своєрідною психікою. Глибокий язичник — гуцул усе своє життя, до смерті, проводить у боротьбі із злими духами, що населяють ліси, гори й води. Християнством він скористувався тільки для того, щоб прикрасити язичеський культ».
У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський яскраво описав обряд похорон, який на перший погляд здається дещо дивним.
За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється його стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини. От як це описано у повісті «В головах тіла невидимо спочивала душа: вона ще не сміла вилетіть з хати. Палагна зверталась до неї, до тої самотньої душеньки мужа, що сиротливо тулилась до нерухомого тіла.
— Чому не заговориш до мене, чому не поглядиш, не позавиваєш мозолі на моїх пучках? А в котру он доріжку вибираєшся, мужу, відки виглядати маю тебе? — голосила Палагна, і грубий голос її переривався в жалібних нотах.
— Файно голосить...— кивали головами старі сусідки і чули одвітні зітхання, що розпливались в шумі людських голосів».
Але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Чому? Наприклад, В. М. Гнатюк у статті «Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків» пише: «Плакати за мерцями не годиться, бо вони мусять збирати виплакані сльози в начиннє (збанок або цебер) і носити з собою, куди йдуть, що не належить у них до приємності». Саме так, мабуть, слід пояснити цей образ, що корінням своїм сягає дохристиянських вірувань. Так наші предки хотіли показати вічність і непереможність життя, хай тимчасову, але все ж перемогу над смертю.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали