«ЯКА ВЕЛИЧНА ТУТ ПРИРОДА, ЯКЕ ПЕРВІСНЕ ЖИТТЯ!» (М. КОЦЮБИНСЬКИЙ ТА ЙОГО ПОВІСТЬ «ТІШ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»)
Особливості жанру
У літературознавстві «Тіні забутих предків» визначаються як повість. Повість — це жанр прози, за характером розвитку дії більш складний, ніж оповідання, але менш розгорнутий, ніж роман. Але класичне визначення повісті потребує уточнень щодо конкретного твору. У чому ж полягають особливості повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»? Перш за все, у підході до зображуваваного, ^способах сприйняття і передачі образів навколишнього світу. І тут автор виступає як імпресіоніст.
У творі письменник зображує ніби два світи — зовнішній і внутрішній. Причому часто зовнішній світ не деталізується, а передається точними влучними штрихами. Описи, яких у повісті немало, подаються ніби й реалістично, але в них більше уваги приділяється враженню героя, ніж просто реальному пейзажу. Наприклад, ось як бачить Іван у дитинстві усе, що його оточує: «Звідки дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на м'яку зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в ранах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. По зелених горбах дрімали на сонці самотні оселі. Було так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку опускали сум свій і Черемош, а він ніс його долом й оповідав». Насиченість метафоричністю — ось що відзначає описи М. Коцюбинського.
Саме так, за допомогою детального опису внутрішнього сприйняття, автор змальовує тонку чутливу душу свого героя, для якого світ був сповнений чудес.
Отже, подібне зображення зовнішнього світу через світ внутрішній і є першою визначальною рисою імпресіонізму. На підтвердження цієї тези можна згадати й опис історії одруження Івана з Палагною, переданий настільки стисло, що здається, авторові жаль слів на неважливе. Бо це зовнішнє життя, і воно завжди поступається внутрішньому — життю душі, життю серця. Разом з автором читач настільки захоплюється внутрішнім світом героя, що починає сприймати як І реальний саме його. Враження від навколишнього світу, матеріалізовані у почутті, настрої, переживанні,— ось що становить організуючий центр повісті Коцюбинського як твору імпресіоністичного. Внутрішній ритм твору, його організація побудовані не стільки на подіях зовнішніх, скільки на ритмі думки, почуття, переживань героя. Зовнішній сюжет можна передати кількома реченнями, але хіба в ньому лише суть? Дивовижне багатство барв і звуків виграє у витончених описах напівреальних подій, найбільш суттєвих для героїв. Хіба їх можна вважати нереальними? Адже йдеться зовсім про іншу реальність — реальність думки, реальність враження. Саме вони найбільш точно передають внутрішній світ гуцульського народу, його ментальність, його потяг до прекрасного, а саме це і є найбільш точною характеристикою народу. Хоча, звичайно, автор приділяє увагу і етнографії, але це не робиться нав'язливо, прямо, а природно витікає з описів подій внутрішнього світу саме тоді, коли потрібно для розуміння стилю життя, рис його побуту. Ось як, наприклад описує М. Коцюбинський збори сім'ї до церкви: «Витягалось найкраще лудіння (одежа), нові крашениці, писані кептарі, череси і табівки, багато набивані цвяхом, дротяні запаски, червлені хустки шовкові і навіть пишна та білосніжна гугля, яку мати обережно несла на ціпку через плече. Іван теж дістав нову кресаню і нову дзьобню, що била його по ногах».
Висока духовність героїв передається інтелектуальною наповненістю його відчуттів, думок, його постійного прагнення до краси, до ідеалу. У повісті «Тіні забутих предків» це досягається шляхом співставлення світу людей і світу природи. Не знаходячи у людському світі нічого, крім «неспокою і горя», Іван, як і Марічка, прагне знайти прекрасне у природі, яку наділяє рисами живої істоти. Нерідко сили природи постають у персоніфікованих образах. Це надає повісті казкового, фантастичного забарвлення. Застосування прийомів фантастичного, культивування красивого, світлого — це теж риса імпресіонізму, наявна у повісті.
Краса життя, краса природи — вічна, вона не тьмяніє навіть перед подихом смерті — така життєствердна ідея повісті. Навіть тут порівняння з природою найбільш точне: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт...» Потяг до краси, до світла характеризує не тільки ліричного героя, а й самого автора. М. Коцюбинський, зливаючись з героєм, відображає свій неповторний індивідуальний погляд на світ, свою глибинну внутрішню культуру, свій спосіб відчування, що надзвичайно ліризує оповідь, сповнює її особливим світлом.
Таким чином, слід зазначити ще одну важливу рису імпресіонізму у повісті — ліризацію оповіді.
Це особливо відзначається у типі опису пейзажу. Адже пейзаж у повісті ліризований, психологізований. Картина природи — це стан душі. Напівтони, незвичайність світла і сприйняття — ось що відзначає пейзаж М. Коцюбинського-імпресіоніста. Саме використання цих особливостей стилю, притаманного тогочасній європейській літературі, виводить повість «Тіні забутих предків» на рівень світових шедеврів, робить цей твір важливим здобутком не тільки української літератури.