ПОВНОТА Й ІНТЕНСИВНІСТЬ ЖИТТЯ ОДУХОТВОРЕНОЇ ЛЮДИНИ В ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО.
Поезії видатного українського митця Максима Рильсь: кого захоплюють своєю витонченістю та глибиною образів. Найголовніше місце в його багатогранній творчості посідає тема людини і природи. Гармонійне існування ліричного героя залежить від його єднання з красою, віднайдення її в праці, спогляданні природи. Ця тема була завжди актуальною для поета. Тому ще в юності він закликав любити природу, розуміти її і берегти. Тільки тоді, на його думку, можна стати справжньою людиною.
Люби природу не як символ Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї. Вона — це мати.
Будь же сином, А не аскетом.
І станеш ти не папіряним — живим поетом.
Як бачимо, це філософська реакція юного поета на все, що діється навколо, спроба подолання душевного смутку.
М. Т. Рильський ввійшов у світ поезії великим життєлюбом, природолюбом. Він шанував людей, закоханих у природу, а надто тих, хто присвятив свою працю, життя своє вивченню її законів, розумному господарському використанню її скарбів. З його творів, як живі, постають вимальовані ним образи лісників, садівників, сівачів, виноградарів. Той, хто садить паростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Той достоїн людської любові, Бо живе й працює для століть. Поет уявляє себе невід'ємною частиною прекрасного сонячного храму природи.
Лейтмотивом його лірики виступає щира людяність, відчуття нерозділеності людини і природи: «Ліс зустрів мене як друга...» («Розмова з другом»).
Ліричний герой мініатюри «Поле чорніє. Проходять хма ри...» радіє приходу весни. Відчувається, що він закоханий у рідну землю, у життя. Із його грудей вириваються слова натхненної любові: «Земле! Як тепло нам з тобою!»
' У поезії «Яблука доспіли» все дихає щедротами благодатної української природи, багатством яблуневих садів, жовтих осінніх нив, достиглістю, настояністю людських почуттів, коли розлука в коханні викликає не докір, не зневагу, не каяття, а навпаки — почуття вдячності і повноти життя.
У цій поезії усього 12 рядків. Образ достиглих яблук уособлює мудрість, спокій душі героя у час йоге прощання з коханою.
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведещ до поля.
Я піду — і, може, більше не прийду.
Гармонія людського життя й творчості — це дихання в унісон з природою, із сонцем, з небом, із золотою гілкою. Життя прекрасне, і немає кінця цій красі: «Вміє розставатись той, хто вмів любить».
Покладений на музику композитором Г. Подільським вірш здобув велику популярність як пісня-романс. Він будить у душі людини почуття любові й вірності, мужності, коли доводиться розлучатись.
Так само, як людина не може існувати без природи, природа теж не існує без людини. Вони стають красивими у взаємоєднанні.
У вірші «Три дівчини» Рильський знайомить нас із трьома студентками-агрономами, людьми одного віку, однакових умов життя. Але сприймають явища природи вони по-різному, що залежить, певно, від індивідуальних особливостей кожної людини. Одна з дівчат здатна сприймати навколишню красу: «Гляньте, гарно як! Немов облита снігом кожна гілка». Читаючи ці рядки, уявляєш собі образ життєрадісної дівчини з романтичною натурою.
Друга стриманіша у виявленні почуттів: «Хоч трохи й пізно, а м'яКа зима!» Ще інакше реагує на те саме явище третя. Поет передає душевний стан дівчини, а також її ставлення до баченого: Була чомусь лиш третя мовчазна. Іде — немов не бачить і не чує... Спитали дві: «Чого тобі бракує?»— «Морозу й сонця!» — мовила вона.
І уявляється ця дівчина вольовою, сильною. Отже, поет майстерно зображує сприйняття природи людиною, і ми можемо зрозуміти особливості її душі.
Кожен новий вірш, кожна нова книга Рильського — це відкриття духовних островів в океані народу, який будує світле майбутнє. Щедрий талант поета заграв багатьма бар вами і в книзі «Троянди й виноград», зокрема в однойменному вірші.
Дівчина-колгоспниця, машиніст, молодий агроном, про яких йдеться у вірші,— це типові образи людей нашого часу. Всі вони мають тонке відчуття краси. Так, дівчина, повернувшись із поля, не йде вечеряти^ а «,ва сапку — і в квітник, де рожа розцвіла, де кучерявляться кущі любистку й м'яти». Машиніст вирощує виноград, молодий агроном милується, як «хороше над чорним ґрунтом мак переливається, мов полум'я червоне». -
Такі люди самі є творцями прекрасного. Вони створюють матеріальний і духовний достаток суспільства — неодмінну умову людського щастя:
У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне. Троянди й виноград символізують єдність матеріального і духовного багатства — радість повнокровного буття людини.
У вірші «Діалог» М. Рильський висміює тих, хто через свою духовну вбогість ніби у часи космічної ракети, кібернетики та інших див поезія, музика, природа нічого не варті, що той, «хто мотор полагодити вміє, вартий більше, ніж знавець картин».
На це безглуздя лоет гнівно зауважує:
Як же так убого ви живете, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракети Солов'я не в силі зрозуміть? Він виступає проти байдужих, очерствілих душами лю¬дей, які не люблять природи і не розуміють її.
Отже, у своїх віршах М. Т, Рильський не тільки зображує поєднання людини і природи, а й закликає не обкрадати себе духовно, не відсторонюватись від краси в житті, від чарівного світу природи, мистецтва. Лише в єднанні корисної праці і краси людина може бути по-справжньому щасливою в житті. Його поезія — це життєдайне джерело краси і радості людини, яке живиться соками рідної землі.