ЖІНОЧА ДОЛЯ ЯК УОСОБЛЕННЯ ТРАГЕДIЇ РIДНОГО КРАЮ У ДРАМI ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ»

Патрiотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 роцi. Поетеса дуже любила свою країну, свiй народ, її хвилювала доля рiдної України, яка перебувала пiд владою Росiї, не мала навiть власної державностi. Удрамi «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українцiв, якi зрадили батькiвщину, якi заради почестей служили росiйському царю.

Драма починається з опису родини Оксани, її рiдного будинку. По­етеса зображує людей, якi по-справжньому любили Україну, українську мову та звичаї. Оксана — дiвчина, яка дуже любить природу: їй подобаєть­ся вирощувати та збирати квiти, спiвати пiснi бiля рiчки та в гаю. Вона щира патрiотка своєї країни:

Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.

Оксана пишається тим, що вона народилася в Українi, тим, що вона ук­раїнка. Раптом вона зустрiчає Степана, який приїхав із Москви на Україну. Оксана щиро закохалася в нього, погодилася бути його дружиною, поїхати з ним до Москви. Але вона навiть не уявляла, що чекає її на чужинi, вона сподiвалася бути щасливою з коханим чоловiком, а вийшло все навпаки.

Проста, але чесна i щира українська дiвчина не може зрозумiти москов­ських звичаїв. Оксана не може, як Степан, вiдцуратися рiдної мови, зви­чаїв рiдного народу, вона не може забути Україну. Московське життя було для Оксани неволею, вона почувала себе, немов у в’язницi:

Степане, та куди ж се ми

попались? Та се ж якась

неволя бусурменська. Чим довше Оксана живе в Москвi, чим краще пiзнає чоловiка та його обов’язки на службi, тим огиднiша стає для неї Москва. Оксана не розумiє, як можна цiлувати руку царю, вона вважає, що це принижує людину. Кохання Оксани до чоловiка поступово змiнюється розчаруванням. Вона розумiє, що Степан намагається догодити царю й боярам, щоб покращи­ти матерiальне становище своєї родини, але це не пiдвищує його в очах Оксани, а навпаки. Степан втратив усi свої не лише нацiональнi, а й людськi якостi, свою гiднiсть i гордiсть:

Ба знаєш, як то кажуть: «Скачи, враже, як пан накаже!»

Постiйно думаючи, як збагатитися, Степан зовсiм не придiляє уваги Оксанi, їхнi почуття зникають.

Оксана намагалася допомогати чоловiковi, зробити з нього людину, вона пропонувала йому покинути Москву, повернутися в Україну, проте її зусилля нiчого не дали. Степан вважав, що в нього все є, вiн вважав себе щасливою людиною, але не розумiв, що вiн занапастив свою душу, зана­пастив себе й Оксану.

У драмi «Бояриня» Леся Українка порiвнює образ Оксани з образом України. Україна була вiльною та щасливою, але її пiдкорила Москва, зро­бивши з неї велику руїну. Так само й Оксана в’яне й марнiє на чужинi, в неволi. Розлучившись із рiдною країною, Оксана захворiла не лише фiзично, а й духовно.

Коли Оксана захворiла, Степан сказав, що спитає дозволу у царя, щоб з’їздити на Україну, проте вона не погодилася. Вона весь час сумувала за рiдною країною, мрiяла повернутись, але не змогла: їй було соромно пе­ред Україною, перед народом. Коли на Українi була жорстока боротьба, вона нiчого не зробила, щоб покращити долю рiдного краю, вона втекла, сховалась, до того ж втекла не куди-небудь, а саме в Москву, тобто пере­йшла на бiк ворога. Оксана не уявляла, як пiсля того, що вона зробила, вона подивиться в очi українцям, якi захищали свою батькiвщину, ризи­куючи власним життям, її сумлiння не дозволило зробити їй те, про що вона мрiяла весь час, на що завжди таємно сподiвалась.

Леся Українка в драмi «Бояриня» закликає не залишати рiдної землi, рiдного народу, не цуратися рiдної мови та звичаїв, а робити все можли­ве, щоб бути справжнiм українцем, патрiотом рiдної землi. Поетеса за­кликає всiх до боротьби, яка б покращила долю України. Удрамi «Боя­риня» поетеса реально зображує вiдносини мiж Україною та Росiєю, тяжку й трагiчну долю України, глибокий патрiотизм i зраду.