ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У ТВОРЧОСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО

Ліна Костенко увійшла в українську літературу в 60-ті роки нашого століття. Ця письменниця заявила про себе чіткою громадянською пози­цією, мужністю, але водночас і ніжністю, високим філософським змістом своєї поезії. А ще високими вимогами до себе, до своєї творчості. Це засвідчено у вірші «Доля»:

Великі поети не вміють писати віршів Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав

Графоманові краще.

Графоман вирішив написати — і написав.

Для поетеси аркуші паперу, списані рядками — це «смертельні плацдар­ми самотньої битви з державами, з часом, з самою собою». Поезія для Ліни Костенко — це крик її згорьованої душі, серця, що обливається кров’ю.

У творах цієї поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дис­гармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. Не знаходячи часто гармонії в людському житті, Ліна Костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: «Вікна сплять, заскалив мороз їм сльози», «Блакитні вії хата підійма…» «Світить сонце оком загадковим» тощо. Поетеса наголошує, що зв’язок із приро­дою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей.

Гармонія природи, якою так милується поетеса, співзвучна гармонії людських взаємин, яких так прагнула письменниця, і до яких вона нама­галася наблизити своїх героїв. Особливу увагу письменниця приділила долі жінки, яка, звичайно ж, не була їй байдужою. Ціла галерея портретів, змальованих нею, розкриває красу жіночої душі — щирої, відданої й по-справжньому шляхетної. Саме про це твори «Маруся Чурай», «Пелюст­ки старовинного романсу», «Апологія лицарства» та інші.

Трохи інший, пом’якшений, стриманіший у своїх почуттях образ ліричної героїні постає в інтимній ліриці Ліни Костенко: «Очима ти ска­зав мені: люблю», «Двори стоять у хуртовині айстр…», «В дні, прожиті печально і просто» та інші. Героїня цих творів страждає внутрішньо, не виставляючи напоказ і не нав’язуючи своїх почуттів:

«О, як я Вас люблю!.. Але про це не треба говорити».

Поезії Ліни Костенко глибоко пройняті філософською та історіософічною спрямованістю. Це виявляється у віршах, де просту­пають її життєві орієнтири: «Шукайте цензора в собі», «Між іншим», «О, не визискуйте гіркого меду слави», «Ще вчора була я висока» та інші. Тут письменниця розмірковує над сенсом життя, відстоює за­гальнолюдські, гуманістичні цінності, які є усвідомленням внутрішньої гармонії людини.

Зверталася Ліна Костенко й до біблійних мотивів. Поетеса індивіду­алізує, наближає до нас у часі й просторі героїв біблійних легенд.

Своєю творчістю Ліна Костенко вписала назавжди своє ім’я в когор­ту українських талановитих письменників-гуманістів.