"Крик болю і туги за рідною Україною» у поезії Павла Грабовського"
Сутність лірики талановитого українського поета Павла Грабовського, ім'ям якого пишається наша вітчизняна література, Іван Франко влучно передав словами: «Крик болю і туги за рідною Україною». І, дійсно, коли читаєш щирі рядки, сповнені сердечного запалу, поєднаного з невимовним сумом, зримо відчуваєш муки поета-патріота, відірваного на довгі десятиріччя від рідної землі, її культури, позбавленого можливості працювати на національній ниві.
...Останнім часом в сучасному сьогоденні ми часто застосовуємо це горде слово «патріот», використовуючи його у Запальних промовах й гаслах. Та чи розуміємо ми його так само глибоко, відверто, із загостреним почуттям відповідальності, як розумів справжній патріотизм Павло Арсенович? Чи кожний із сучасних «патріотів» може сердечно заявити, що служіння справі рідного народу є його настановчим життєвим кредо? На жаль, мабуть, далеко не кожний.
Ось чому Павло Грабовський, який із тридцяти восьми років життя двадцять провів у засланнях за свої патріотичні переконання, розкриває сучасним українцям незбагнену для багатьох річ: якщо у людини є батьківщина, рідна земля, — це вже неабияке щастя! Втрата її — велике горе, що дорівнює смерті. У вірші «Рідний край» поет говорить: Дома все тебе дратує, Порошинка дошкуля; Хто що скаже, пожартує, — Втік би зараз відціля... А не вспівши край свій кинуть, Туга зараз забере; Спогадання роєм линуть, Забувається все зле. Читаючи ці рядки, я чомусь пригадала цикл нарисів — листів су¬часного харків'янина — емігранта із Канади, які є ніби ілюстрацією до наведеного уривка.
Патріотичні переконання Павла Грабовського визначили і пафос його творчості. У пристрасному заклику «Уперед за край рідний та волю», яким починається вірш «Уперед» виражено найзаповітніші бажання поета. Тут органічно поєдналися його любов до України з прагненням побачити її народ звільненим від важкого ярма, що отруювало життя знедоленої людини:
Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала У згоді з ближніми всіма!
(«До Русі — України») У поезіях збірки «Пролісок»(1894) вилилася туга за рідним краєм, за близькими людьми, за тією громадською працею, якій поет віддав увесь свій юнацький запал. Власне, саме з цієї збірки патріотична тема стала провідною у творчості Грабовського і реалізувалася у багатьох творах, джерелами яких були згадки про батьківщину, розмови з ув'язненими українцями, книжки про Україну, її історію.
Поет подає символічний образ рідної України, називаючи її «серце-нене» («До України»), закликає всіх зібратися «докупи» під єдиним гаслом: «Шлях любові та освіти нас навіки поєдна!»(«До українців»).
Все, що стосувалось України, турбувало серце митця; велику увагу він приділяв єднанню й самобутності української нації. Щоб зберегти себе як народ, зазначав Грабовський, українці мають «дорости до загальноосвітнього рівня» («Лист до молоді української»), а це можливо тільки за збереження й розвитку питомих національних традицій.
Поетичний образ України постає з рядків творів з ностальгійним мотивом («Україна приснилась мені», «Сон», «Далеко»). Картини чарівної українською природи, побуту протиставлені суворій сибірській реальності, підкреслюють глибоку тугу поета-патріота за рідною землею.
Я вважаю, що в наш час патріотичних гасел доречно частіше звертатися до поезій Грабовського, якому є що сказати нам.