Проблематика психологічної новели Василя Стефаника «Новина»
Оригінальність новел Стефаника полягає ще, як відзначив Іван Франко, у новому способі «бачення світу крізь призму чуття і серця не власного, авторського, а мальованих автором героїв». Стефаник живе інтересами своїх героїв, глибоко співчуває їм. «Всі нариси Стефаника, — підкреслювала Леся Українка, — пройняті тим животворним духом співчуття автора до своїх персонажів, який надає непереможної чарівності художнім творам і якого не може приховати навіть найоб'єктивніша форма».
Стефаника називають майстром психологічної новели, і одним із його шедеврів є «Новина». Новела починається повідомленням про вражаючий і страшний факт: «У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася». В основу новели покладено конкретну подію, яка трапилася на Покутті наприкінці голодного 1898 року в селі Трійці. «У Трійці вмерла жінка одного чоловіка і лишила двоє дітей. Не було кому їх чесати і обперати. Одного вечора взяв чоловік маленьку дитину на руки, а май (трохи) більшу за руку й повів до Прута топити. Маленьку кинув у воду, а старша взялася просити. «Но то йди собі сама додому й ґаздуй, а я йду до суду замельдуватися. Заки я вернусь з криміналу, то ти давно вже у ...мамках будеш». Та й розійшовся тато з донькою», — з гіркотою писав про цей трагічний факт Стефаник Кобилянській 14 жовтня 1898 року.
Образ Гриця Летючого сам по собі трагічний. Цілу зиму Гриць, не маючи палива, спав з дітьми на холодній печі, страшенно голодував. Його діти були такі худенькі, що дивно було «як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі». Коли вони просили їсти, доведений до відчаю Гриць роздратовано вигукував: «то їжте мене, а що я дам вам їсти?»
У цих гірких словах виливається нарікання Гриця на тяжку селянську долю. Голодні діти не-зважають на щоденні батькові прокльони, до яких вони вже звикли. І коли батько дав їм шматок хліба, то «вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися». Тяжко жити Грицеві самому, а ще тяжче йому, батькові, дивитися на страждання виснажених голодом дітей-сиріт, в яких, здавалося, були живими лише очі, налиті вагою горя, а решта тіла уже зовсім висохла від голоду. «Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б з вітром, як пір'я».
«Мерці» — нараз подумав про них Гриць, і його пройняло жахом, кинуло в піт. І з цієї хвилини Гриць задумується, чи не краще було б дітям вмерти, аніж так страждати. Але смерть не приходила. Батько впадає у відчай. Любов до дітей і бажання швидше, за одним разом, покінчити з крайнім бідуванням та з усіма муками, як важкий камінь, давить груди. Нестерпні страждання й усвідомлення безвихідності становища примушують Гриця підняти руку на рідних дітей і приректи себе на страту: «Скажу панам, що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані віпрати, ані голову змити, ані ніц! Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на шибеницю!»
Гриць Летючий — спролетаризований галицький селянин — не піднявся ще до усвідомлення необхідності активного протесту проти жахливої, капіталістичної дійсності. Затурканий, скований ланцюгами, він виявив слабкодухість. Йому здавалося, що кращий вихід — смерть. Це зовсім не означає, що Стефаник виступає проповідником песимізму. Навпаки, він закликає до енергійних дій, до боротьби селянства з капіталістами. Письменник засуджує капіталістичний лад, що прирікає селянство на злидні та голодну смерть.
Розкриваючи психологію своїх героїв, зображуючи їхні почуття і переживання, Стефаник найчастіше вдається до контрастних зіставлень і порівнянь. У новелі «Новина» нарочитій зовнішній грубості Гриця, яка знаходить вияв у його лайливих словах, протиставляється його душевна доброта, батьківська любов до дітей.
Глибоко правдиві твори Стефаника звучать як обвинувальний вирок усьому капіталістичному ладові. У своїх новелах письменник відкрив прагнення трудящих Галичини до соціального й національного визволення, їхню любов до свого рідного українського народу.