Князь Ігор — захисник руської землі у «Слові о полку Ігоревім»
Найвидатнішою пам'яткою літератури Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім». Сюжений зміст «Слова...» — змалювання походу князя Ігоря Святославовича проти половців 1185 року, що був одним з епізодів тривалої боротьби проти степових кочівників.
Про цей похід розповідають також і літописи, додаючи подробиці, яких бракує в поемі. Але, як справжній художній твір, «Слово о полку Ігоревім» вирізняється тим, що не просто розповідає про перебіг подій походу, а має чітку, продуману побудову, що дозволяє невідомому авторові передати головну ідею й висловити власне ставлення до фактів. Він обмірковує цю ідею ще у вступі, а пізніше відверто звертається до найсильніших володарів Руської землі із закликом об'єднатися.
Оборона Руської землі від половців була важливим завданням XI— XII століть. Але вирішити його князі не змогли, і не тому, що їм бракувало хоробрості, а тому, що не було між ними узгодженості в діях. Доля князя Ігоря, центральної постаті «Слова...» є чудовою ілюстрацією цього твердження.
Князь Ігор у «Слові...» зображений хороброю та благородною людиною. Для нього характерні сувора, спокійна відвага та рішучість. Він нехтує «знаменнями» так само, як будь-якою небезпекою взагалі. Головні рушії його поведінки — честь і слава.
Князь Ігор має усі риси ідеалізованого, справжнього оборонця рідної . землі — вірність, відданість Батьківщині, стійкість, хоробрість, енергійність, мужність тощо. Відступити перед небезпекою йому здавалося ганебним, коли вислані вперед розвідники сповіщають йому про несприятливість становища для руського війська, Ігор каже: «Якщо так вернутися, не бившись, сором буде нам гірше смерті».
Але попри все його чекає поразка. «Краще ж би порубаним бути, ніж полоненим бути» — говорить він, та саме це йому судилося — із золотого сідла він «пересів у сідло кощійове» (рабське). «А Ігоревого хороброго полку не воскресити» — з болем повідомляє автор.
То чому ж Ігоря спіткало таке лихо?
«О мої сини, Ігорю і Всеволоде! — каже про це «золоте слово, із слізьми змішане», Святослав, довідавшись про гірку долю Ігоря та його війська. — Рано почали ви Половецьку землю мечами разити, а собі слави шукати».
Рано — тому що половці були приборкані великим князем київсь¬ким Святославом якраз перед походом Ігоря, а князі без упину сваряться між собою. Вирушати у новий похід за таких умов було дуже нерозсудливим, тож і «засумували в городах заборола, а веселість поникла».
«Чорна земля під копитами кістьми була засіяна, а кров'ю полита і тугою зійшов (цей посів) на Руській землі...»
Автор співчуває Ігореві, та правда для нього важливіша — поряд з найкращими рисами поступово стають зрозумілими й типові недоліки цього хороброго князя: він надто необачний, надто запальний і надмірно честолюбний.
То ж, з одного боку, в ролі захисника Ігор майже ідеальний, але з іншого — зовсім ні. Беззаперечно, визначні якості його саме як воїна не збігаються із бажаними чеснотами полководця, адже останньому потрібні розсудливість і поміркована обережність. Що переважить?
У Путивлі плаче жінка полоненого князя, Ярославна. Вона закликає вітер, ріки та навіть сонце допомогти Ігореві визволитись з біди. Заклики не лишаються марними — Ігор тікає, і не можна не помітити, з якою радістю ставиться автор до цієї втечі. Бог показує князеві напрямок втечі, річка Донець леліє його на хвилях, стелить йому під ноги зелену траву. «Землі раді, города веселі», коли Ігор прибуває в Київ.
Тож його особисті якості важливіші для автора, ніж недостатня воєначальницька майстерність, що може прийти з досвідом.
Віра невідомого автора саме у ці кращі сторони Ігоря цілком виправдовується: пізніше, як відомо, князь не раз відплачував за свою поразку успішнішими походами на половців. Для автора князь Ігор лишається втіленням князівських доблестей.
Образ Ігоря уособлює героїчний дух усього народу, сповнений патріотизму і почуття воїнської честі, а цей дух неможливо знищити однією поразкою, чи забути про нього через окремі помилки.
Змальовуючи Ігоря з його доблестями та вадами, у стосунках з іншими князями та у боротьбі з ворожою навалою, автор зображує ще й узагальнений образ Руської землі, яку треба любити і берегти. Це й намагається робити Ігор.
Головним задумом автора було закликати Київську Русь до єдності, особливо перед загрозою з боку давніх ворогів — половців. Образ головного героя теж слугує цій меті.
Саме в цьому високому патріотизмі полягає найбільша цінність високохудожньої найвидатнішої пам'ятки давньоруської літератури — «Слова о полку Ігоревім».