Гроші як міра випробування людини (моя оцінка образу Герасима Калитки у п'єсі Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч»)
П'єсу Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» було написано наприкінці вісімдесятих років XIX століття і з того часу є однією з найкращих сатиричних комедій української драматургії. У ній автор яскраво і переконливо змалював ті суттєві зміни в житті села, які сталися майже через три десятиліття після скасування кріпацтва. Щоб охарактеризувати їх найбільш стисло, я б використала слова головного персонажа комедії Герасима Калитки: «Гроші — всьому голова». Саме викриттю, і засудженню цієї життєвої настанови, цього гасла і присвятив Карпенко-Карий свою неперевершену п'єсу.
Новий час у пореформеній Україні змінив обличчя суспільства: важко пристосовувались до нових умов поміщики, що втратили безмежну владу над селянами, занепадаючи і розорюючись. На їхнє місце приходили хазяйновиті «мужики» з їх безмежним прагненням всіма правдами й неправдами накопичити багатство: «Жолудь — десять тисяч десятин, Чобіт — п'ять тисяч десятин, Пузир — три тисячі».
За ними тягнеться й Герасим Калитка, що має вже двісті десятин. Цей образ викликає у мене неоднозначні почуття. Мені завжди хочеться бачити в людині його кращі риси і через них будувати своє ставлення до неї. Тому і в Калитці як особистості я виділила хоч і нечисленні, але позитивні якості характеру.
Він — діяльна і цілеспрямована людина, в якій пробудився «хазяїн» своєї землі, що до цього не мав на неї права. Не народився ж Калитка (і йому подібні) таким спотвореним грошима нелюдом! Мабуть, колись, мріючи про добробут родини, він плекав у душі мрію мати якнайбільше землі. До цього часу зберіг Герасим перейняте від прадідів шанобливе і вдячне ставлення до неї: «Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!» Він — не шахрай, як деякі інші персонажі, а набуває своє багатство важкою працею: «Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш...» Але ніяк не може він дотягнутися до більш заможних «хазяїв». Так зароджується у Калитки план шахрайського злочину.
І ось Карпенко-Карий подає нам іншого Герасима — хижака, який проголошує: «Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю». Звідки це? Що спотворило характер простого селянина? Гроші! Саме ті гроші, які «всьому голова». І вже роботу він перетворює на знущання над наймитами, яких, на відміну від коней, тримає напівголодними. І земля, до якої він так трепетно ставиться, порівнюється ним із купчою на зеленому папері. І, нарешті, — злочин задля власного збагачення. Але і на цьому він не спиниться! Карпенко-Карий нам доводить це, малюючи сцену, коли Герасим цілує мішок із грошима, а на Параску кричить: «...Я ...я тебе уб'ю». Чи не є це найвищим рівнем падіння людини, яка йде до мети злочинним шляхом? '
Мій розум диктує слова осуду і огиди до Калитки, але серце підказує: моральне падіння його не є випадковим, бо воно спричинене суспільно-економічними умовами. Ці умови потворно перетворювали моральні настанови людини, калічили їх душі й долі.
Наш час, висунувши перед суспільством нові економічні умови, теж породив новий тип власника, більш обізнаного, впевненого в собі, для якого знову — «гроші — всьому голова». Та на те і називаємо ми «Сто тисяч» шедевром драматургії, що актуальність не втратила свого значення і в наш час, застерігаючи «нових хазяїв» від небезпеки «брудних грошей», що спотворюють мораль як особистості, так і всієї нації.