Шановні відвідувачі сайту!!!

На даному сайті розміщені план-конспекти уроків, короткий та повний обсяг творів із шкільної програми, біографії та портрети письменнників, матеріали для підготовки до ЗНО, багато теоретичного матеріалу з української мови і літератури, літературні ігри, матеріали для проведення гурткової роботи, календарне планування на всі предмети, презентації для уроків, дуже багато творів за шкільною програмою та багато іншого цікавого матеріалу. Маєте пропозиції та побажання пишіть адміністратору, всі вони будуть обов'язково враховані!!!

P.S. Вибачте за рекламу на сайті. Це необхідність для подальшого сталого розвитку даного ресурсу.

Тексти та тести з аудіювання з української мови 5-6 клас
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 14-12-2015, 12:47

Сопілка з маминої калини

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. Правду каже прислів’я: без верби й калини нема України. З давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ, оспівав у піснях. В калині, кажуть, материна любов і мудрість. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіт, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Справді, калина цвіте на сам-кінець весни, коли вже відходять заморозки.

Тож не дивно, що колись цю рослину цінували особливо. Не було, здається, хати, біля якої не кущувала калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашали. А вже коли достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом – хати неначе в коралах, червоніють густими намистинками.

В народній медицині, очевидно, не було помітніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. А як потрібна була калина в численних обрядах! Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали вільце молодої.

Побачу цю ніжну, тремтливу дівчину-красуню, і наринають світлі спомини дитинства… Якось пішли ми з мамою на урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягів. Мама зупинилася біля куща над криницею і мовила: " Ось тут стояла колись наша хата. Як тільки ми побралися з твоїм батьком, одразу й оселю заходилися зводити. А під осінь я висадила біля застільного вікна кущ калини. Чи то земля така родюча, чи тому, що поливала, тільки швидко розрослася. Соловейко на ній гніздо звив і щовесни нам оддячував піснями. Згодом, як ти мав з’явитися, тато із пагона змайстрував сопілку. Було таке повір’я, " якщо зробити з калини сопілку, в сім’ї неодмінно з’явиться син – продовжувач роду. Так воно чи ні – суди сам. Але коли переїздили, я ні за чим так не тужила, як за калиною…”

Коли вже ув’язали в пучки ваговиті грона, мама попрохала: " Може б ти, синку, пересадив калину, щоб гарний споминок був мені і тобі?”

За кілька днів у нашому городі вже світилися сизуваті пагони. Дбайливі мамині руки викохали їх, і невдовзі біля вікна зацвіла першим квітом калина. Завжди, коли я приїздив у гості до неньки, одразу ж нагадувала:" Ось глянь, яка красуня! А пам’ятаєш, як ми її садили? Тепер, коли тебе довго немає, я дивлюся на неї і згадую:" Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте ”.

Немає вже мами, але є калина – мамина мудрість, мамине безсмертя…

Нині я часто буваю в рідному селі. Заможно живуть люди. На рівненьких, дбайливо доглянутих грядках кущує полуниця, рання городина, парникові квіти.

" Ходовий товар ” нині в пошані, його оцінюють ринковим попитом. І вже сумно і боляче, що рядом з достатком часто виростають по селах високі паркани. Заростають споришем навпростецькі стежки до сусіда, затихає колективна пісня…

Кущ калини біля материної хати. Це не тільки окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний світ, наша спадщина. Кущ калини опредметнює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не просто це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска!

Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, а ще гірше – коли викорчував – ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може подарувати лише сопілка з маминої калини.

( За В. Скуратівським )

Запитання на сприймання та варіанти відповідей

1.

2.

1. Улюблені рослини-символи українців:

а) верба й калина;

б) верба й малина;

в) вишня й калина;

г) калина й береза.

2. Що казали дітям, аби ті не нівечили цвіту:

а) не ламайте калину, бо накличете мороз;

б) не ламайте калину, бо накличете біду;

в) не ламайте калину, бо не буде цвіту;

г) не ламайте калину, бо кущ всохне.

3. Дівчата квітами прикрашали:

а) голови;

б) коси;

в) стріхи;

г) вінки.

4. Мама висадила кущ калини біля:

а) причілкового вікна;

б) застільного вікна;

в) сінного вікна;

г) крайнього вікна.

5. Що опредметнює кущ калини?

а) красу і духовний потяг до землі;

б) красу і силу;

в) красу і материнську мудрість;

г) красу і любов до народної поезії.

6. Що оздоблювали калиновим цвітом?

а) вільце молодої;

б) коровай молодої;

в) голову молодої;

г) хату молодої.

7. Хто на калині звів гніздо?

а) жайворонок;

б) соловейко;

в) голубка;

г) зозуля.

8. Хто пересадив калину?

а) мама;

б) тато;

в) син;

г) бабуся.

9. Чим заростають стежки до сусіда?

а) чебрецем;

б) споришем;

в) лободою;

г) берізкою.

10. Як ви розумієте вислів: без верби й калини нема України?

Байдужість до батька-матері не прощається

Живе у народі хвилююча бувальщина про материнську любов.

У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері ― Чорнокоса і Білокоса. Вони народили синів у один і той же день. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.

― Я хочу, щоб мій син став видатною людиною,― казала Білокоса мати. ―

Музикантом або письменником, відомим усьому світу. Або інженером

космічних кораблів…

― А я хочу, щоб мій син став доброю людиною,― сказала Чорнокоса мати. ― Щоб ніколи не забував матері і рідного дому, любив Батьківщину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приходили чоловіки: затамувавши подих, дивилися на личка своїх синів. А в очах сяяло щастя, подив і замилування.

Минуло тридцять років. У ту саму лікарню прийшли дві жінки ― Чорнокоса і Білокоса. В їх косах уже сріблилася сивина, але жінки були такими ж гарними. Їх обох поклали в одну палату, щоб лікувати серце.

Жінки впізнали одна одну, розговорилися.

― Ким же став твій син? ― спитала нарешті Чорнокоса мати.

― Видатним музикантом,― з гордістю відповіла Білокоса. ― Він тепер диригує

оркестром, виступає у найбільшому театрі, буває за кордоном. І назвала ім’я

сина.

― А твій ким став? ― спитала Білокоса.

― Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю й сіє хліб, збирає врожай.

Живемо ми у селі, у сина двоє дітей.

― А проте, щастя тебе обминуло,― сказала Білокоса. ― Твій син став простою,

нікому не відомою людиною… Їх мільйони…

І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. В очах неньки світилася радість, здавалося, вона в цю мить забула про всі болі.

― Видужуйте, мамо,― сказав син і на прощання поцілував її.

А до Білокосої матері ніхто не прийшов.

― У сина зараз концерт… Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би,―

задумано мовила Білокоса.

На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син хлібороб. Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука. Від щастя обличчя в Чорнокосої жінки світилося і зморшки виправлялися.

До Білокосої матері ніхто не приходив.

Увечері жінки лежали мовчки. Чорнокоса посміхалася, а Білокоса тихо зітхала, боячись, щоб зітхання не почула сусідка.

Так повторилося і втретє, і вчетверте.

Минув місяць, до Білокосої матері так ніхто і не прийшов. Лікарі сказали Чорнокосій: " Тепер ви зовсім здорові ”. А Білокосій тихо мовив: " Вам ще треба полежати. Звичайно, ви теж станете зовсім здоровою ”. Говорячи це, лікар дивився чомусь убік.

За Чорнокосою матір’ю приїхав син. Він привіз букет великих червоних троянд.

Прощаючись з Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила побути з нею кілька хвилин наодинці. Коли з палати всі вийшли, Білокоса мати із сльозами на очах сказала:

― Скажи, Люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я…― і вона заплакала.

― Ми розлучаємось і ніколи більше не побачимося,― сказала Чорнокоса. ― Бо не

може бути втретє такого дивного збігу. Тому я скажу тобі всю правду. Син,

якого я народила в той щасливий день, помер… Помер, коли йому не було ще й

року… А це… не кровний мій син, але рідний! Я усиновила його трирічним

хлопчиком. Але я для нього ― рідна мати. Ти це бачила своїми очима.

Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як

я страждала в ці дні за тебе. Вийдеш з лікарні, піди до сина і скажи: його

бездушність повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти

ставитимуться до нього. Байдужість до батька-матері не прощається.

(В.Сухомлинський.)

Запитання на сприймання та варіанти відповідей

1.Про що мріяла Білокоса мати?

а) щоб син став видатною людиною;

б) щоб син став доброю людиною;

в) щоб син виріс красенем;

г) щоб син став поетом.

2. Скільки минуло років?

а) 25 років;

б) 30 років;

в) 20 років;

г) 35 років.

3. Як звати Чорнокосу матір?

а) Люба;

б) Марія;

в) Лідія;

г) Марина.

4. Ким став син Білокосої матері?

а) письменником;

б) музикантом;

в) хліборобом;

г) підводником.

5. Чому в очах Чорнокосої неньки світилася радість?

а) вона отримала лист від сина;

б) до неї із села приїхав син;

в) отримала подарунок;

г) приснився гарний сон.

6. Який час пробули жінки в лікарні?

а) місяць;

б) 2 тижні;

в) 3 тижні;

г) 10 днів.

7. Чому так швидко видужала Чорнокоса мати?

а) допомогли ліки;

б) допоміг клімат;

в) допомогла увага сина;

г) допомогли процедури.

8. Яка головна думка бувальщини?

а) мати ― найдорожча людина на землі;

б) байдужість до батька-матері не прощається;

в) виховання ― велика сила;

г) любов та увага творять чудеса.

9. Яким був син Білокосої матері?

а) вихованим, культурним;

б) бездушним, байдужим;

в) добрим, ввічливим;

г) егоїстичним, злим.

10. Чому, на ваш погляд, син Білокосої матері став черствим і бездушним?

 

 

Хато моя, рідна хато!

Хато моя, рідна батьківська хато! Ти випливаєш із туманної далечі минулих літ і стоїш переді мною білим видивом, немов хмарина серед буйного цвітіння вишень.

Довкола тебе колишеться синювата імла: чи то вишні осипають свій квіт на призьбу, чи дим кучерявиться з твого димаря й огортає тебе своїми сизими крильми.

Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від тебе, рідна хато! Неспроста ж твоє ім’я співзвучне зі словом " мати ”.

Перші спогади про хату ― немов рожевий досвіток дитинства. Біля стелі у тебе над головою, під дубовим тесаним сволоком засохлі польові квіти. До сволока на гаку прикріплена мотузочками вербова колиска. Мати наспівує колискову пісню про котика-вуркотика… А коли засинав, до мене приходили довірливий Івасик-Телесик, відважний Котигорошко і добра Мавка, яка сіяла по землі зерна і квіти.

З батьківської хати розпочиналося пізнання світу. Скільки довкруж цікавого! Білі стіни, біла стеля ― неначе виткані з маминого полотна. Сонячне сніп’я лилося через вікна, і від того на стінах вигравали розгаптовані квітами рушники, розпростерли крила, немов жар-птиці. На плоскінному полотні кукурікали вогнисті півники, кували голубі зозулі, воркували сизі горлиці. Червоні кетяги калини аж горіли в дозрілій пишноті. Золотисті китички хмелю звисали з рушників до самого столу і пахли хлібом. А, може, то йшов дух від паляниць, які спекла мама на капустяному листі й поклала на столі, накривши білою скатертиною…

Хато, моя рідна батьківська хато!

Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую тобі. Що навчила ти цінувати хліб і сіль, піднімати з підлоги ненароком випущену крихту. Ти навчила мене змалку поважати старих, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і роботящим. Рідна хато моя! Давно я пішов від твого батьківського порога. Та де б я не був, під якими високими дахами не жив, ніколи не забуду твоєї стріхи, твоєї чистої стелі. Бо хіба може порядний син забути свою матір, свій дім, у якому вперше глянув на світ?

Птахи й ті повертаються з-за далеких морів до своїх гнізд. Сотні віків, німі, безсловесні, щовесни вони летять у рідні краї. Їх кличе голос життя. Там десь, за тисячі верст, на них чекають нехай напівзруйновані, але рідні гнізда. А ми ж таки люди! В нас є не тільки інстинкт, а й розум. То чому ми маємо забувати про гнізда свої?

Будь благословенна, хато моя! Прости, дерев’яна, побілена крейдою. І коли ми оновимо світ, коли збудуємо найрозкішніші, найказковіші палаци , однаково збережемо тебе для нащадків, наша бідняцька, але прекрасна хато! В музеях під високим небом збережемо тебе такою, як ти була. Щоб бачили всі, щоб знали наші нащадки, під якими стріхами ми народжувалися і виростали і, набравшись сил, ішли від отчого порога перетворювати світи!

Дужі вітри революції вривалися в наші села, як благословенна гроза, зводячи над солом’яними стріхами семицвітні райдуги. Нехай же стоїть під суворим небом історії наша рідна батьківська хата, нехай красується в живому цвітінні соняшників і мальв, у барвистому колі райдуги… (За І. Цюпою.)

 

Запитання на сприймання та варіанти відповідей

1. Батьківська хата стоїть переді мною немов

а) хмаринка серед буйного цвітіння вишень;

б) хмаринка серед буйного цвітіння яблунь;

в) марево;

г) спогад про дитинство.

2. Який сволок у хаті?

а) липовий тесаний;

б) дубовий тесаний;

в) березовий тесаний;

г) лозовий тесаний.

3. Що сіяла Мавка по землі?

а) зерна й квіти;

б) зерна й гроші;

в) добро і милосердя;

г) сон і забуття.

4. Звідки розпочалося пізнання світу?

а) з батьківського подвір’я;

б) з батьківської хати;

в) з маминої колискової;

г) з бабусиної казки.

5. За що автор дякує хаті?

а) за любов до життя;

б) за любов до матері;

в) за спогади дитинства;

г) за все найкраще, що є в його душі.

6. На яке листя поклала мама спечені паляниці?

а) смородинове;

б) вишневе;

в) капустяне;

г) бурякове.

7. У якому цвітінні нехай красується рідна батьківська хата?

а) у цвітінні соняшників і мальв;

б) у цвітінні акацій і лип;

в) у цвітінні калини та барвінку;

г) у цвітінні соняшників та вишень.

8. Чому птахи повертаються до своїх гнізд?

а) приходить весна;

б) кличе голос життя;

в) скучають за рідними гніздами;

г) щоб вивести потомство.

9. Яка основна думка тексту?

а) дитинство ― щаслива пора;

б) батьки ― найдорожчі люди у світі;

в) рідна хата ― колиска дитинства;

г) спогади про хату.

10. З якими почуттями ви говорите про свою хату? За що дякуєте їй?

 

 

 

Легенда про блакитний барвінок

Ще за тих, коли в Карпатах люди поклонялися язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля яскравої ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в швидкі води Черемоша барвисті вінки. Нехай пливуть до милого, хай причарують його серце навіки, хай зв’яжуть серця вірним коханням на все життя.

Однієї такої ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемоша, ловлячи голоси ставних легенів, котрі гуляли на березі річки.

Ось вінки і сплетені. Лунко сміючись, веселою ватагою побігли юні чарівниці до Черемоша, аби кинути вінки до води. Пливіть, мовляв, віночки, до щасливого берега кохання.

Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс та й заблукала.

Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати-кликати своїх подруг. Та дарма, лише таємниче відлуння відгукувалося на її голос.

А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось незвичних птахів, на галявині, що світилася феєричним сяйвом, завели танок лісові дівчата, мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки, і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяючи розкрити якусь незвідану таємницю.

Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого барвистого вінка. І сталось диво: засвітився вінок голубуватим світлом. Замість різнобарвних лісових квітів постали у вінку темно-зелені гладенькі листочки, а з-поміж них виглянули ніжно-блакитні п’ятипелюсткові квіти.

І почула дівчина тихий голос, народжений нічним вітерцем:

― Пам’ятай, Ладо, що п’ять пелюсток цієї квітки ― то п’ять засад щасливого

подружнього життя. Запам’ятай їх і збережи у серці своєму на все життя:

перша пелюстка ― то краса, друга ― ніжність, третя ― незабутність,

четверта ― злагода, п’ята ― вірність. Будь щаслива!..

Замовк голос, приліг вітерець між трав лісових, стало довкруж тихо-тихо. І тоді якась невідома сила повела дівчину через ліс. Почало благословлятися на світ. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було. Молодь додивлялась сни купальської ночі по своїх оселях.

Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?

Незчулася, як підійшов до неї легінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:

― Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може,

мені подаруєш той вінок?

Не промовила дівчина ні слова. Мовчки простягнула красному легеню свій вінок.

Вінок упав на траву, розсипався, розрісся веселими зеленими стьожками попід кущами, глянув на світ очима квіточок.

…Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання. (За І. Мамчуром.)

 

Запитання на сприйняття та варіанти відповідей

1. На яке свято молодь бавилась біля яскравої ватри?

а) на свято весняного Миколая;

б) на свято Івана Купала;

в) на свято Покрови;

г) на свято Спаса.

2. Як називається ріка, у яку вкинули свої вінки дівчата?

а) Ворскла;

б) Черемош;

в) Дніпро;

г) Прут.

3. Як звали наймолодшу і найвродливішу дівчину?

а) Ілона;

б) Лана;

в) Лада;

г) Міла.

4. Чому злякалася Лада?

а) опинилася сама-самісінька в нічному лісі;

б) загубила вінок;

в) затушила яскраву ватру;

г) побачила танок лісових мавок.

5. Яке диво сталося з вінком?

а) засвітився вінок голубуватим світлом;

б) засвітився вінок яскравим світлом;

в) вінок розсипався;

г) квіти у вінку зів’яли.

6. Назвіть квіти, які постали у вінку замість різнобарвних лісових:

а) ромашка;

б) барвінок;

в) нагідка;

г) мак.

7. Що означають п’ять пелюсток цієї квітки?

а) п’ять засад щасливого подружнього життя;

б) п’ять пальців на лівій руці;

в) число п’ять ― щасливе число;

г) п’ять найбільших річок України.

8. Що символізує вінок з барвінком?

а) щасливе і вірне кохання;

б) щасливу зустріч;

в) нерозділене кохання;

г) дівочу вроду і ніжність.

9. Що означає вислів: почало благословлятися на світ?

а) темніє;

б) розвидняється;

в) середина ночі;

г) друга половина дня.

10. Що називається легендою? Які ви знаєте легенди про квіти? А що, на

вашу думку, ще потрібно для щасливого подружнього життя?

 

Мавра

Є неподалік Києва будинок відпочинку Семилипки. Там і справді ростуть сім дивовижних величезних лип. Коли одна зацвітає, інші чекають своєї черги: майже ніколи разом не цвітуть. Тому квітування лип і медовий дух над Семилипками триває довго. До того ж і липи не прості ― з великим круглим, мов латаття, листям, а квіти у них ― ніби карбовані з тонкого золота, маленькі запашні лілеї на довгих стеблинках, з прозорими, як із пластмаси, прилистками.

Власне, то не стільки будинок відпочинку, як будинок праці для людей, що пишуть книжки…

Була там невеличка на зріст, тигрової масті кицька, з милою круглою мордочкою і величезними зеленими очима. Вона чомусь полюбила саме мене, хоча й інші підгодовували її. Мій голос вона чула здалеку, бігла назустріч, сяючи зеленими фарами очей. Ніколи не нявкала, виканючуючи поживу, як інші коти, зате дуже мелодійно вміла промовляти ― " мав-рра ”. Ніжно і вдячно. Ми так і прозвали її Маврою.

Я раділа, що Мавра віддавала мені свою незрадливу приязнь, що так радісно озивалася до мене своїм ― " мав-рра! ”. Я залюбки ходила з нею на прогулянку, а сусіди по Семилипках посміхалися:

― Завели собі кицьку замість собачки.

Але от в медпункті нашого будинку відпочинку з’явилася нова лікарка. Огрядна, кругловида ― і недобра. Ця лікарка відразу стала лютою ворогинею моєї Маври. Здавалось, вона вважала справою свого життя понищити навколо себе всіх собак і котів.

Мені треба було поїхати на кілька днів із Семилипок. Ми з корпусною прибиральницею влаштували Мавру з кошеням у затишному місці за будинком. Туди ж мої друзі обіцяли приносити їжу, аби кицька не траплялася зайвий раз лікарці на очі.

Залагодивши свої справи, я поспішила назад. Було дуже тривожно за Мавру, і недаремно: ящик, в якому ми її влаштували, ― порожній…

Я кинулася до корпусної.

― Де Мавра?

― Та бачите, ― знітилась вона, ― лікарка суворо наказала занести її з кошеням за річку в ліс або ще краще ― втопити.

― І ви втопили?

― Ой, що ви, хіба ж я змогла б… Але довелося занести. Наказали.

― Куди ж ви її однесли?

― Не однесла, а одвезла, ― зітхнула прибиральниця.

― Може, добрі люди їх підберуть, не всі ж такі, як наша лікарка.

Є в Семилипках широка алея, де полюбляють прогулюватися мешканці будинку відпочинку. І тут я вгледіла Мавру. Вона несла в зубах свого безпорадного сина. Підійшла просто до мене і поклала кошеня до моїх ніг.

Навкруги всі вражено охнули. Що за дивина! Кицька, не злякавшись людей, яких уже так боялася, прийшла на людне місце й віддала своє маля

тому, кому вірила. І мовчки дивилась, ніби питала: " Невже не захистиш? Я ж так довго здалеку несла своє дитя, а тепер віддаю під твою охорону ”.

Зачувши крики про щура, Маврина ворогиня-лікарка поспішила до нас. Але, побачивши змучену кицьку, що так довірливо поклала своє кошеня до моїх ніг, вона сторопіла. Не сказавши нічого, зрозуміла, що зараз за мавру заступляться не лише я, а й інші, мовчки відвернулась та й пішла собі.

( За Л. Письменною.)

 

Запитання на сприймання та варіанти відповідей

1.Як називається будинок відпочинку?

а) Семилипки;

б) Трицвітки;

в) Березовики;

г) П’ятидубки.

2. Які дерева там ростуть?

а) берези;

б) липи;

в) клени;

г) каштани.

3. Якої масті була кішка?

а) тигрова;

б) чорно-біла;

в) сіра;

г) тримасна.

4. Чому кішку звали Маврою?

а) була чорною;

б) була сірою;

в) у неї були чорні очі;

г) на лапках були «чорні шкарпетки».

5. Що, здавалося, вважала лікарка справою свого життя?

а) виростити чудовий сад;

б) вилікувати хворих;

в) понищити всіх бездомних тварин;

г) допомогти тваринам.

6. Чому корпусна відвезла кішку?

а) наказали відвезти;

б) сама не любила тварин;

в) хотіла, щоб про неї всі забули;

г) думала, так буде краще.

7. Чому вона не втопила кішку?

а) стало жалко тварину;

б) не змогла втопити;

в) кішка втекла;

г) забрали чужі люди.

8. Куди кішка поклала кошеня?

а) до ніг;

б) до сумки;

в) біля порогу;

г) під кущ.

9. Чому лікарка нічого не сказала?

а) стало соромно;

б) знала, що усі заступляться за Мавру;

в) не знала, що сказати;

г) розгубилася.

10. А що б ви зробили на місці головної героїні?

 

 

Дика качка

Пригадалася дика качка, яка жила по сусідству, на озері Ясному, і водила за собою виводок вже дорослих качат. Ми познайомилися з нею у той день, коли поселились на цьому березі. Проходили берегом, я розглядав кожний кущ, латаття на озері, намагаючись заглянути на саме дно. Несподівано помітив у лозовому кущі качину сімейку. З десятеро вже оперених качат замаскувались під жовте старе коріння, а стара качка з шумом випурхнула з куща. Ламала крила, підлітом пливла біля берега, відчайдушними і переляканими очима дивилась на мене. Птах був кимось скалічений. Одне крило працювало порско, било по воді, над озером здіймалися бризки. Друге, вивернуте білим пером наверх, мертво тяглося збоку. Чи то безсердечний мисливець її поранив, а чи, може, звірина яка схопила за крило та не вдержала ― того ніхто не знає. Мене схвилювало те, що, навіть ставши калікою, приреченою на загибель, стара качка безстрашно відводила небезпеку від своїх дітей, турбуючись, щоб її покоління уникло загибелі та знялося на крило й полетіло у великий і неозорий світ…

Позавчора в озері довго бовтались косарі-рибалки. Топтали азартно, з великим гуком. Розлякали не тільки рибу в Ясному, а й зняли на крила юну качину сім’ю. Довго кружляла вона якось несміло, то зриваючись уверх, то знижуючись над озером, а згодом набрала висоту та й , кружляючи над луками, потягла у далину, можливо, що й назавжди.

Серед них не було старої качки з покаліченим крилом. Вона сховалась у заростях, заздро дивилась у небо, на своїх крилатих дітей і , можливо, гірко лила пташині сльози і журилась своєю пташиною журбою.

Минуло вже два дні, а качиний виводок не появлявся на озері. Тільки чути було вечорами і ранками, як призивно в розлуці кахкала одинока пташина, марно кличучи дітей, які відчували смак до польоту і збагнули всю красу і неосяжність великого й могутнього світу.

Пораненим і одиноким птахом відчув я себе у темній оселі…

Ледь зажеврілось на сході, а я вже був на ногах. Бездонне небо, місяць повний і рожевий у променях невидимого сонця, озеро сонне, повите ранковим туманом, пташиний щебет, вологий холодок ― все те непомітно перекинуло мене в інший світ, у світ мого дитинства…

Іду до озера. Серед латаття появились, покликані світом, білі і жовті лілії, які передбачливо ховаються на ніч під воду. Швидконогі сухорляві жучки-ковзанярі спритно, мов першокласні хокеїсти, носяться по дзеркальній гладіні озера.

Несподівано натрапляю на качиний виводок. Щиро радію за щастя качки-матері, скаліченої в боротьбі за життя своїх дітей. Мені боляче було бачити її, покинуту, стару і одиноку, безкрилу і безпорадну. Зараз вона, щаслива і збуджена, заклопотано метушиться серед табунця, то витягає шию, то втягує її, ніби переконує в чомусь неслухняних дітей…

( За Ю. Збанацьким.)

 

Запитання на сприймання та варіанти відповідей

1. Качка жила

а) у плавнях;

б) на озері Ясному;

в) на болоті;

г) під вербовим кущем.

2. Ми познайомилися з качкою у той день, коли:

а) прийшли в гості до друзів;

б) поселились на цьому березі;

в) йшов дощ;

г) розпалювали багаття.

3. В якому кущі помітили качину сімейку?

а) в лозовому;

б) в вербовому;

в) у кущі шипшини;

г) у калиновому.

4. Чому качка з шумом випурхнула з куща?

а) злякалась;

б) відводила небезпеку від каченят;

в) була голодною;

г) втікала від дітей.

5. Друге крило

а) мертво тяглося збоку;

б) висіло;

в) вивернулося;

г) стриміло вгору.

6. Позавчора в озері довго бовтались

а) косарі-рибалки;

б) конюхи;

в) відпочиваючі;

г) ковалі.

7. Як качина сім’я кружляла над озером?

а) колами;

б) довго;

в) повільно;

г) стрімко.

8. Стара качка сховалась

а) у воді;

б) у плавнях;

в) під деревом;

г) у заростях.

9. Скільки минуло днів, як качиний виводок не з’являвся на озері?

а) два дні;

б) п’ять днів;

в) місяць;

г) тринадцять днів.

10.Я вже був на ногах, коли ледь

а) розвиднілось;

б) зажевріло на сході;

в) встало сонце;

г) стемніло.

11.Чому качка заздро дивилась у небо?

а) любила волю;

б) хотіла полетіти з своїми дітьми;

в) її манила небесна блакить;

г) хотіла зустрітись із качуром.

12. Яка головна думка оповідання?

а) виховання любові до природи;

б) виховання неслухняних дітей;

в) турбота про підростаюче покоління;

г) пригода на озері.

 

Інформація
Відвідувачі, Ви також можете залишити коментар до даного матеріалу
 Залишити коментар
Схожі матеріали:
Меню
Авторизація
Архів матеріалів
Популярні матеріали
Яндекс.Метрика





загрузка...