МАРС (Майстерня Революційного Слова) — літературне об'єднання. Засноване в Києві 1924 року під назвою «Ланка», у 1926 році перейменувалося в МАРС.
До угруповання належали письменники Валер'ян Підмогильний, Григорій Косинка, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Фальківський, Тодось Осьмачка, Борис Тенета, Іван Багряний, Гордій Брасюк, Марія Галич та ін. Об'єднання відкидало політичне пристосування, тому переслідувалося компартійними органами. В 1929 р. змушене було припинити існування. Учасників було репресовано.
Того ж пам'ятного в українській літературі 1934 р., окрім ВАПЛІТЕ-Пролітфронту, була ліквідована й друга, не менша своєю мистецькою вагою, київська літературна організація «Ланка-МАРС».
«Ланка-МАРС» для Києва була тим, чим для Харкова була ВАПЛІТЕ-Пролітфронт: чільною організацією, що об'єднувала переважну більшість письменників цього міста. До «Ланки-МАРСУ» входили письменники: Є. Плужник, Д. Фальківський, М. Терещенко, Т. Осьмачка, Г. Косинка, М. Івченко, В. Підмо-гильний, Б. Антоненко-Давидович, Б. Тенета, В. Ярошенко, Г. Брасюк, Д. Тась (Могилянський), М. Галич та інші.
За винятком Марії Галич, талановитої письменниці, яка свої невеличкі оповідання писала в лірично-імпресіоністичній манері Стефаника, і, хоч не була репресована разом з іншими, примушена була замовкнути на десять років, всі інші члени «Ланки-МАРС» так чи інакше були репресовані.
Літературне угруповання, утворене в 1924 р. у Києві з АСПИСу (Асоціації письменників). У 1926 р. змінило назву на МАРС (Майстерня революційного слова) До складу входили: В. Підмогильний, М. Івченко, Б. Антонечко-Давидович, Г. Косинка, Т. Осьмачка ( однак вийшов з неї коли « ланка» змінила назву на « Марс»), Я. Качура, Є. Плужник та ін. У 1929 р. об’єднання ліквідоване, учасники репресовані протягом 30-х рр.
В єдиний художній простір свого часу письменників „Ланки»-МАРСу об’єднує не лише офіційна приналежність до однієї літературної організації, а й спільні принципи поетики, цінна інтенція до пошуку спільних структуротворчих якостей української літератури, близькість стильових проявів, перегук основних мотивів творчості. Ланка»-МАРС разом з ВАПЛІТЕ й неокласиками виступили проти панування в мистецтві марксистської ортодоксальної ідеології, за виведення української літератури на світовий рівень.
Основні ідеї та мотиви творчості:
1. Конструкція долі й сенсу існування людини, пізнання нею самої себе, дослідження народження людини, яка осмислює трагічність свого статусу істоти, виокремленої з природи.
2. Самотність, яка змушує людину замикатися в собі. При чому самотність постає як певне тавро долі. Але цей лейтмотив постійно супроводжується іншим, певною мірою визначальним, що підтверджує появу у творчості «ланківців» елементів екзистенціалізму, – майже в усіх творах з’являється смерть у найрізноманітніших варіаціях.
3. Письменники показали абсолютну незахищеність людини, яка спробувала вирішити назрілі питання або просто опинилася у світі зла й насильства. Це відповідало психології, свідомості, духовним потребам людини ХХ століття. У свідомості цих письменників усталився екзистенціалізм. Відчуття самотності, приреченості в абсурдному світі є домінантним у багатьох текстах „ланчан»-„марсівців». ( « Невеличка драма» Підмогильного).
4. Тематичним мотивом творчості зазначених письменників став мотив міста, який саме в їхній творчості осмислюється як протилежність селу. (Це позначилось на відтворенні впливу міста і села на особистість людини. В романі „Місто» В. Підмогильного подає своєрідну бінарну опозицію: весна в місті – весна в селі в свідомості головного героя Степана Радченка: „Ніщо не викриває так штучності міста, як саме весна, розтоплюючи й тут сніги, але оголюючи мертвий брук замість сподіваного зела, – а хлопець ще прагнув зачути дух вогкої ріллі, втопити очі в зелену далечінь полів,, у чорні смуги пухкого ґрунту. Навкруги він бачив страшне по гноблення природи, і дерева камінних вулиць та обгороджених садків, замкнені тут у клітки, як дивовижні тварини по звіринцях, журно простягли йому своє набрякле гілля. Леле, що важила тут зміна холоду на тепло, крім відповідної зміни одежі? Там весна – сурма світлого бога, промениста провісниця щастя і праці, а тут дрібний, хоч і приємний епізод, кінець господарчого кварталу й початок руху приміських потягів»).

Для аналізу можна взяти твір Підмогильного « Місто» та твори Т. Осьмачки « Старший боярин». Щодо теми « смерті», то треба сказати, що вона присутня у поезії Плужника, а у Антоненка-Давидовича є навіть твір з такою назвою.