Історія МУРу почалася восени 1945 р. у Фюрті, невеликому провінційному містечку поблизу Нюрнберга. Саме туди повоєнна доля привела Юрія Шевельова, Ігоря Костецького, Віктора Петровича (домонтовича), Івана Багряного. Літературне життя ще не мало організаційних форм, українські письменники жили в різних містах, угрупування, що їх об’єднувало б, не існувало, українських періодичних видань не було.
Зібравшись у Фюрті, письменники назвали себе ініціативною групою, обмірковували організаційні засадийого об'єднання і зупинилися на його назві – «МУР».
Восени 1945 р. на західнонімецьких землях сформувався МУР, до складу якого ввійшли вчорашні «пражани» (У. Самчук, Є. Маланюк, Юрій Клен, О. Лятуринська), поети Західної України (Б. Кравців, С Гординський, Ю. Косач та ін.), наддніпрянці, котрі здебільшого перебували у таборах «насильно переміщених осіб» (скорочено ді-пі): мово- та літературознавець Ю. Шерех (Шевельов), літературознавець, прозаїк В.Петров(Домонтович), літературознавець І. Кошелівець, І. Багряний, Л. Полтава, В. Барка, Т. Осьмачка, І. Костецький та багато інших.
За час існування «МУРу» відбулося три з’їзди (1945, 1947, 1948) та кілька конференцій. Головою об'єднання був обраний український прозаїк Улас Самчук, його заступний – літературознавець і критик Юрій Шерех. МУР здійснив спробу об’єднати у своїх лавах письменників різних стильових течій і світоглядів на грунті ідеї «велика література».
На першому з’їзді У. Самчук порушив питання про «велику літературу», зосереджену на служінні національній ідеї. Відтак спалахнула дискусія. З одного боку опинилися прихильники народницької традиції в літературі — «неопросвітяни» (І. Багряний, Ю. Косач та ін.), а з іншого — «європеїсти» (Юрій Клен, В. Державин, М. Орест, В. Шаян та ін.), які, враховуючи досвід М. Хвильового, М. Зерова та ін., орієнтували українське письменство на європейське, звинувачували керівництво МУРу в застарілому «плужанстві», тобто ідейній самообмеженості літературних угруповань 20-х pp.Водночас вони протестували і проти деяких проявів «донцовізму», зокрема нетерпимості до відмінної думки, бо «шлях до майбутнього лежить через уміння мислити й розуміти, а не через сліпу віру і завжди обмежений фанатизм». Частина українського письменства, засвоївши уроки минулого, пропонувала вихід літератури на широкий простір творчості, але, на жаль, не знайшла належної підтримки.
МУРові судилося пережити чимало внутрішніх суперечностей та зовнішніх, організаційних труднощів. Через фінансові проблеми всі його видання були неперіодичними. Деякі твори вдалося випускати у серії «Мала Бібліотека МУРу». Серед перших газет і журналів повоєнної еміграції слід назвати «Рідне слово», «Українську трибуну» (Мюнхен), «Заграву» (Авгсбург), «Літературно-науковий вісник» (Гайденава), «Українські вісті» (Ульм), «Неділю» (Авсбург), «Час» (Фюрст); у Зальцбурзі виходив журнал «Литаври», де співробітничали Ю. Клен, І. Кошелівецв, Ю. Лавриненко, І. Качуровський. Чи не найбільш представницькою була «Арка» (Мюнхен), яка проіснувала два роки (1947—1948). Головними редакторами спочатку були В. Домантович, згодом Ю. Шерех. Тут з'являлися художні твори, критичні огляди, рецензії, філософські, мистецтвознавчі, культурологічні статті. І. Костецький підготував і видав збірник «Хоре» (1946) та «Календар-альманах на 1947 рік». З 1954 р. в Ганновері за редакцією І. Костецького та І. Сапіги виходив журнал «Україна і світ». З 1950 р. в Філадельфії видавався часопис «Київ». З 1951 р. з'являється редагована І. Кошелівцем газета «Сучасність». МУР об'єднав письменників різних світоглядних естетичних орієнтацій. Популістські, «неопросвітянські» концепції І. Багряного погано уживалися з інтелектуально-філософською творчістю В. Петрова чи з модернізмом І. Костецького. Багато в чому відмінною була й позиція В. Державина та М. Ореста. Все це спричинило постійну боротьбу різних течій та груп, а надалі і розкол. Першим виявом такого розпаду стало утворення групи «Світання», яка почала видавати однойменний літературний альманах. До її складу увійшли поет-символіст М. Орест, критик і літературознавець (був професором Харківського університету) В. Державин, публіцисти В. Шаян, Ю. Чорний. Послідовні європеїсти, вони покладали надії на розвиток традицій українського неокласицизму, закидали керівництву МУРу «плужанство», «неопросвітянство» тощо. Полеміка між МУРом та «Світанням», Ю. Шерехом та В. Державиним тривала близько року. З критикою МУРу виступав і Д. Донцов. Незабаром масова еміграція за океан спричинила згортання творчої активності, занепад видавництв (тут позначилась і тогочасна грошова реформа в Німеччині).
Це призвело до розколу МУРу, що проіснував чотири роки. Одначе за такий короткий відтинок часу все ж таки здійснилися спроби, хай не зовсім вдалі, об'єднати розпорошені сили українського письменства, усунути хибні, гальмівні концепції «нео-просвітництва», які обмежували літературний процес, відмовитися від ілюзорних теорій «національного реалізму». Чотирирічна діяльність МУРу (1945—1949), пізніших літературних та мистецьких угруповань в Америці стала добою піднесення української культури після трагічних утрат 30-х і 40-х років.
МУР фактично не мав літературної програми, бойових гасел нищення противників. Він хотів тільки двох речей – щоб була література українською мовою і щоб вона була добра, - підкреслював Юрій Шерех.