Про ознаки, які об'єднали письменників нової ґенерації, найкраще сказав Іван Франко:«Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді письменники, взялися малювати те життя, яке найліпше знали, — сільське життя. »
Отже, можна виділити такі ознаки, притаманні письменникам Покутської трійці:вік — почали творити у молодості; походження — родовід вели із нижніх верств суспільства; тематика — в основі творів лежало вкрай важке життя селян Покуття, Буковини та Галичини за часів правління Австро-Угорщини; жанрова своєрідність — незважаючи на традиційність тематики, Стефаник, Мартович та Черемшина (у значній мірі під впливом Франка) формувалися як письменники-модерністи. Скажімо, це виявлено у новій формі зображення тематики села — створення новел, етюдів. Вони відкидали фальш народницької ідеалізації селянства, малювали правдиві картини убогої та жорстокої дійсності на селі за умов капіталізму. Їх об’єднує глибоке співчуття до страждань галицького селянства. Новаторство покутян у тому, що вони вперше в українській прозі спробували дослідити темні закутки маленької людини, спробували відшукати причини душевних терзань, мук, страждань і часто виступали в ролі психологів. Герої їхніх творів здебільшого терпляче зносять знущання з боку панів і властей. Ці герої ще не пройнялися ненавистю до існуючого ладу, як герої Коцюбинського, але вже втратили віру і потроху починають замислюватись про соціальну несправедливість.
Заслуга «Покутської трійці» у тому, що завдяки її авторам, новела і оповідання як жанри малої прози були підняті на рівень світової вершини художньої майстерності. Незважаючи на спільність поглядів в зображенні психології селянина, кожен з «покутян» має свій неповторний оригінальний стиль і манеру письма.
Таким чином працюючи в одному напрямку, але маючи власний та оригінальний стиль, кожен із письменників — Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина — зробили свій внесок як індивідально, так і колективно в умовному об'єднанні Покутська трійця.