Виховання в дошкільників
позитивного ставлення до природи

Природа – це домівка людства і джерело ресурсів для його життя. Протягом багатьох років суспільство було націлене на те, щоб узяти у природи всі багатства, використати її заради наживи, перевтілити її собі на користь, не звертаючи уваги на наслідки.
Звідси – виникнення багатьох екологічних проблем. Майже щодня ми чуємо про стихійні лиха, що змінюють життя, рельєф і клімат по всій планеті. З болем згадуємо екологічні й техногенні катастрофи в Україні: Чорнобиль, Новобогданівка, Карпати, Ожидів, Керченська затока. На жаль, цей перелік можна продовжити. Перспектива розвитку всього людства перебуває під загрозою. Забруднюються і отруюються водойми, повітря, ґрунти; знищується флора і фауна цілих країн і континентів. Чи є вихід з цієї трагічної кризи? Звичайно, є. Це олюднення сучасної техногенної цивілізації, переорієнтація людської свідомості, повернення її до натурально-природного універсального буття в органічній єдності з породжуючим макрокосмосом, у якому вона виникла.
Екологи наголошують, що природа може існувати без людини, як вже було колись, а от людина без природного оточення не може.
Орієнтуючись на сучасні запити ХХІ століття щодо формування нового підростаючого покоління, можна зазначити, що метою виховання є формування гуманної, соціально-активної, різнобічної і гармонійної особистості, орієнтованої на відтворення екологічної культури суспільства.
Це передбачає розвиток чуттєвої сфери дитини, розвиток у неї позитивного ставлення до природного довкілля, дбайливого ставлення до її компонентів.
Здійснення роботи з ознайомлення дітей з природою потребує глибокого усвідомлення комплексу завдань, спрямованих на використання природи для їхнього всебічного розвитку.

Інтелектуальні почуття

Тільки природа у її різномаїтті й постійному розвитку спроможна забезпечити дитині задоволення потреби у враженнях. Адже на відміну від органічних потреб, потребу у враженнях не можливо задовольнити. Чим більше дитина отримує цікавих вражень, тим більше розвивається потреба в їх отриманні. Якщо потреба ця не задовольняється, у дитини виникає так званий сенсорний голод. Це можна спостерігати у дітей, які тривалий час перебували в одному приміщенні. Наприклад, під час хвороби, коли в дитини спала підвищена температура, прояви інфекції зникли, дитина нервується, не слухається, стає вередливою, упертою, дратівливою. Таку поведінку не можна віднести тільки до проявів хвороби - це прояви сенсорного голоду. Достатньо погуляти з дитиною на вулиці: у парку, саду, роздивитися дерева, птахів, комах, погратися з цуценям, як позитивні емоційні враження від спілкування з природним оточенням «вилікують» дитячу вередливість.
Отже, інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості дитини до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, відчутті нового, здивуванні, упевненості або сумнівах. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку:
- цікавість;
- допитливість;
- цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань;
- захоплення пізнавальною діяльністю.
Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, оточуючого природничого довкілля.

Естетичні почуття

Відчуття краси в явищах природи, гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, симетрія, довершеність форм і відтінків пов'язані з почуттям приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує душу дитини. Ці почуття називаються естетичними.
Естетичний смак з’являється у дитини в ранньому віці. Тому дуже важливо своєчасно накопичувати в дітей естетичні враження, розвивати в них відчуття кольору, відтінку, форми, вчити бачити красу природи в цілому.
Ще до того, як людина навчиться що-небудь виготовляти або робити, вона вже спроможна сильно відчувати природу, сильно переживати наплив свідомо-несвідомих відчуттів у процесі бачення її краси й величі. Звідси випливає особлива, випереджаюча роль емоційного сприймання для розвитку естетичних почуттів.
Далеко не всі люди бувають спроможні глибоко входити в світ краси і повною мірою насолоджуватися нею. Залежно від рівня загальної та мистецької культури, люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів, стандартними формами.
Для того, щоб виховувати естетично культурну особистість, потрібно відкрити дитині очі на цей світ, поселити в її душі радість і натхнення. У цьому допоможуть об'єднані зусилля вихователів у дитячому садку, батьків удома і вчителів у школі. Це необхідно тому, що всі упущення в духовному житті дитини, і особливо в сфері емоційного і естетичного виховання, неможливо компенсувати в більш зрілому віці. Якщо любов до природи і захоплення її красою не приходять до людини у дитинстві, не прищеплені їй змалку, то вони, як правило, вже зовсім не приходять. Або ці емоції, прокинувшись нарешті, носять поверхневий, невідвертий характер.
Звідси витікає неоціненне значення природного довкілля для розвитку емоційно-естетичної сфери дітей.
Безперечне навчальне і суттєве значення має педагогічний досвід Василя Олександровича Сухомлинського. Учений розробив глибокі й різнобічні рекомендації щодо того, яким чином треба здійснювати естетичне виховання дітей. «Краса природи як засіб емоційного, естетичного і морального виховання діє тільки в спільній гармонії всіх засобів духовного впливу на особистість».
В.О.Сухомлинський наголошував, що при сприйнятті краси природи «до почуттів треба підвести» і що для цього потрібні «емоційні ситуації». У даному випадку не підходять ні дидактика, ні примус, ні штучне розчулення красою природи, ні будь-який педагогічний трафарет. Тут необхідна вільна організаційна і психологічна підготовка до сприйняття, наприклад, снігопаду і зимового лісу, повені, цвітіння садів тощо. Також потрібні нечисленні, але відповідні, зігріті власним відчуттям природи слова вчителя, які увиразнюють красу, допомагають побачити її так зворушливо й світло, щоб серце слухача сповнилося солодким відчуттям радості.
Усе це є, за словами Сухомлинського, створенням емоційної ситуації – «чарівним торканням» до глибини людської душі. «Відсутність емоційного знання природи, серцева атрофація до неї – є такою ж важливою втратою для людини, як і життя, прожите без кохання, таке ж невігластво, як незнання, наприклад, таблиці множення». Емоційне відкриття природи значуще для людини і в тому плані, що дає їй змогу «бачити» саму себе в об'єктивному світі, гостро відчувати власне буття, повноту й радість життя.
Через емоційне спілкування з природою дорослі мають впливати на виховання в дитини позитивного емоційного ставлення до самої себе. «Бачення і переживання краси навколишнього світу, - стверджував В. О. Сухомлинський, - одне з головних джерел розуміння й переживання радості буття, краси життя, неповторності та унікальності думки про те, що я живу…».
Моральні почуття

Сучасні психологи розглядають естетичне сприйняття як емоційне пізнання світу, яке, починаючи з почуттів, у подальшому спирається на розумову діяльність дитини. У дошкільному віці воно відрізняється емоційною безпосередністю, підвищеним інтересом до довкілля, живою реакцією на зустріч із красою природи, що виявляється в усмішках, вигуках, міміці, жестах.
Спілкування з природним довкіллям спільно з дорослими допомагає дітям оволодіти емоційною регуляцією поведінки, засвоїти її еталони. Вже з двох років малюк орієнтується щодо моральних норм «добре-погано». Але лише цих знань недостатньо, щоб дитина поводила себе морально. Одночасно зі знайомством з природним довкіллям дитина отримує еталони ставлень і людських цінностей: одні об'єкти, явища, дії набувають знаку бажаних, приємних; інші, навпаки, відкидаються як негативні, потворні, небезпечні. У подальшому дитина вчиться співставляти еталони з власними враженнями, вчинками, діями. Протягом дитинства сила емоцій, їхня тривалість і стійкість змінюються у зв'язку зі зміною характеру діяльності дитини та її мотивів, а також у зв'язку з ускладненням відносин дошкільника з природним довкіллям.
Якщо дитина у своєму найближчому оточенні бачитиме високоморальні приклади, то, набувши певних знань та вмінь шляхом пізнавальної, ігрової діяльності, вона зможе коригувати свої потреби.
Розкриваючи дошкільнятам світ природи, знайомлячи їх з потребами довкілля, педагог може відкрити й зміцніти в кожній дитині такі високі моральні якості, як правдивість, доброта, любов, терпіння, милосердя, ініціативність, мужність, турботливість, чуйність. Отже, почуття, які мотивують дії дитини в природі, сприяють усвідомленню таких сталих норм і правил поведінки в природному довкіллі, у яких проявляється стійке ставлення людини до світу, і саме їх називають моральними.

Практичні почуття

Почуття, що пов’язані з практичною діяльністю дітей і залежні від вольової діяльності дитини, називають практичними.
Вони виявляються в захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Практичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям дитини.
Показником позитивного розвитку практичних почуттів є те, що діти вміють долати певні труднощі, докладають вольових зусиль, відчувають задоволення від своєї роботи. Наприклад, для створення сприятливих умов для життя хатніх тварин треба почистити клітку, помити поїлку, набрати чистої води, нарізати моркви, насипати зерна і т.ін. Для цього потрібен певний час і фізичні зусилля, які можна було б витратити на щось інше, не менше цікаве й корисне, наприклад, на гру. Але почуття обов’язку, турбота, можливість відчути задоволення від добре виконаної роботи спонукають дитину працювати для маленьких улюбленців.
Яскраве уявлення дітьми змісту і форми діяльності, її процесу і результату для інших людей і природних об’єктів – основна передумова виникнення й розвитку практичних почуттів.
Отже, спілкування дошкільників з природою впливає на збагачення їх емоційної сфери, розвиває інтелектуальні, естетичні, моральні і практичні почуття, сприяє становленню гармонійної гуманної і активної особистості.

Роль вихователя у формуванні позитивного ставлення дітей до природи

У процесі з’ясування ставлення дитини до довкілля важливе значення має моральне та інтелектуальне спрямування різних видів її діяльності, яким притаманна активність розумових дій та емоційність пізнання.
Прояви позитивних емоцій щодо об’єктів і явищ природи – не абстрактне почуття, а свідоме бажання дитини пізнати й захистити навколишній світ. З огляду на це вихователь, плануючи і здійснюючи природознавчу та природоохоронну роботу з дошкільнятами, має орієнтуватися не стільки в тому, що вони вже засвоїли, скільки у можливостях їхньої пізнавальної діяльності у подальшому.
Діти часто переймають від дорослих «на віру» зразки поведінки на лоні природи і стихійно вводять їх у свій власний світоглядний потенціал. Тож більшість із того, що вони висловлюють, аргументують, поціновують, ще не є результатом власних роздумів та спостережень, хоча в дітей уже склалися певні стосунки з природою через пізнання елементарних причинно-наслідкових залежностей.
Значні якісні зміни у формуванні елементів майбутніх переконань стануться за умови спеціального навчання, коли знання про світ стають більш повними, систематичними й узагальненими. Основою екологічного виховання дошкільнят мають стати формування емоційної сфери і розвиток естетичного почуття й любові до довкілля.
Дитина повинна бачити себе позитивним героєм і другом природи. Дорослі мають навчити дітей визнавати право на існування кожного компонента природи поза особистими симпатіями та антипатіями й самі мають так поводитись у природному довкіллі. Однак буває, що у свідомості дитини можуть існувати два паралельних ставлення до одного і того ж поняття, які по-різному виявляються у відповідях на запитання, у діях під орудою вихователя та у поведінці поза заняттями й поза дитсадком. Так, наприклад, вихователі навчають дітей оберігати перші весняні квіти, занесені до Червоної книги, але після відвідин лісу з батьками діти повертаються додому з букетами. Подібні суперечності негативно позначаються на почуттях і поведінці дитини, гальмують процес формування екологічної свідомості. Ось чому єдність педагогічних впливів з боку дошкільного закладу і сім’ї є необхідною передумовою високої результативності виховання.
Вихователеві не раз доводиться переконуватись у тому, що життєвий практичний досвід дітей переважає своєю дієвістю спеціально організовану в дитячому садку освітньо-виховну роботу. Адже в сімейному вихованні рушійною силою є емоції, глибокі почуття любові до батьків, і тому зразки їхньої поведінки є для дитини еталонами й не підлягають критичному осмисленню.
Отже, педагог має постійно закріплювати й розвивати у дітей розуміння сутності кожного поняття, поглиблювати його новими, більш яскравими переживаннями, що посилює інтерес дитини до їх пізнання, розвиває допитливість та позитивне емоційно-вольове ставлення до довкілля.
Вихователь повинен створювати такі проблемні ситуації, які б постійно вимагали від дитини не лише використання знань, а й прояву ставлень до об’єктів і явищ природи, що сприяє закріпленню вже сформованих уявлень і навичок пізнавальної та природоохоронної діяльності.
У дошкільному віці формування стосунків дитини з природою, як уже зазначалось, лише починається. Деякі уявлення, які лежать в основі почуттів, поглиблюються й конкретизуються в час шкільного навчання. Інші, розвиваючись і вдосконалюючись, переходять одне в одне, взаємодоповнюються і взаємозбагачуються разом із досвідом дитини. Проте саме в дошкільному віці закладається підґрунтя для їхнього усвідомлення, формуються уявлення про істотні ознаки явищ природи. Тож вихователь має цілеспрямовано повертатися до попередньо сформованих уявлень з метою їхнього закріплення, поглиблювати і розширювати зміст уявлень дитини.
Н.О.Ветлугіна вважає однією з умов позитивного емоційного ставлення дітей до природи сприятливі взаємовідносини дітей у колективі. Вона розповідає про педагогічні дослідження, які показали, що дитячий колектив (6-7 років) засуджує дітей нещирих, байдужих, які показують лише штучну зацікавленість об’єктом природи, намагаючись при цьому сподобатися вихователю своєю «емоційністю».
Н.О.Ветлугіна зазначає, що дитячий колектив здатний радісно оцінювати успіхи однолітків, їхні таланти, емоційні позитивні прояви, якщо поведінка дитини при цьому невимушена і не претендує на досягнення особливої ролі улюбленця. Дорослий відіграє важливу роль у житті дитини, особливо коли дитина ще мала. Лише за умови володіння педагогом професійною майстерністю, якщо він уміє зацікавити й організувати дітей власним прикладом, коли його вчинки, увесь його стиль життя не йдуть у розріз із його переконаннями, тільки тоді він зможе здійснити позитивний вплив на особистість дитини, на її світогляд у цілому.
Необхідно також зважати на те, що без достатнього нагромадження фактологічного матеріалу дитячі емоції й почуття можуть лишатися поверховими. На цю проблему та її вирішення звертає увагу доктор педагогічних наук Прикарпатського університету ім.В.Стефаника Н.В.Лисенко в своїй статті «Від почуттів - до дії». Науковець зазначає, що у процесі навчання важливо знайти правильне співвідношення між фактами, що подаються дошкільнятам, їхнім узагальненнями у процесі сприймання та ще й надати цьому процесові відносної завершеності. Автор зауважує, що одна група уявлень усвідомлюється і засвоюється дітьми вже на початковому етапі їх формування. При цьому позитивне емоційно-вольове ставлення рухає процес пізнання далі, а завдяки спостереженням, зіставлянням, пошуковій діяльності не лише знання засвоюються на якісно вищому рівні, а й почуття стають усвідомленішими й стійкішими. Друга група уявлень для їх поглиблення потребує більшої конкретизації.
Тому організовуючи спостереження дошкільнят за явищами живої і неживої природи, вихователь має враховувати такі моменти:
1. Природні явища постійно розвиваються і змінюються (ще вчора, наприклад, діти милувалися рожевими тюльпанами в квітнику, а сьогодні квіти відцвіли, потемніли і вже не викликають естетичних почуттів).
2. Природні явища взаємопов’язані і взаємозумовлені.
3. Їхній розвиток відбувається внаслідок ряду кількісних і якісних змін.
4. Кожне явище, набуваючи розвитку, не втрачає своєї сутності (наприклад, дерево восени, скинувши свої красиві листочки, не вмерло, не втратило для нас своєї цінності, воно просто приготувалося для довгого зимового сну).
5. У кожному явищі треба визначити його основний напрямок.
6. У процесі пізнання явищ природи через емоційне сприйняття вдосконалюється особистість дитини.
Н.Лисенко, визначаючи умови позитивного емоційного ставлення дошкільників до природного довкілля, зазначає, що на результати цілеспрямованих педагогічних заходів впливають:
- рівень розвитку пізнавальних інтересів дітей,
- співвідношення особистісних потреб кожної дитини у збагаченні знаннями, вміннями і навичками з потребами всіх вихованців групи,
- необхідність організовувати спілкування дітей з об’єктами природи у натуральному, а не штучно створеному середовищі,
- подання конкретних знань поряд із конкретними прикладами їх застосування, що дає змогу дітям глибше увійти в їхню сутність.
У статті «Як навчити дітей милуватися природою» (автор - кандидат педагогічних наук, доцент Вінницького педінституту Г.С.Тарасенко) на іншому рівні формулюються умови виховання позитивного емоційного ставлення дошкільників до природи, зокрема:
1) Процес емоційно-естетичного сприйняття залежить від культури сенсорної. Тому потрібно вчасно турбуватися про активізацію чуттєвих аналізаторів дитини, забезпечувати належну гостроту кольорового зору, слуху, тонку диференціацію запахів, тактильних та смакових відчуттів.
2) Дитина відчуває природу в русі. Отже, потрібно забезпечити необхідний діапазон видів діяльності та достатній рівень рухливості дошкільників у природі (музичні та пластичні імпровізації «Уяви: ти – соняшник», «Таночок осіннього листя», словотворчість, робота з природним матеріалом), а також цікаві форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу (ігри, змагання, конкурси, трудові справи та інше).
3) Налагоджуючи безпосередній контакт із природою, необхідно підносити сприймання на належний емоційно-образний рівень та організовувати оцінну діяльність дітей. Умовою для цього є експресивність слова вихователя, виразність пантомімічних реакцій, а також вдалий добір та доречне застосування художніх активізаторів: пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо.
Узагальнюючи погляди Н.Ветлугіної, Н.Лисенко, Г.Тарасенко, ми визначаємо умови виховання позитивного ставлення дітей до природного довкілля за такими пунктами:
1. Професійна майстерність вихователя, його організаторські здібності, власний приклад і ставлення до природи.
2. Організація пошуково-дослідницької діяльності дітей безпосередньо в природі.
3. Спільна і взаємодоповнююча робота вихователів і батьків.
4. Щирі й дружні стосунки в дитячому колективі.
5. Наявність базових знань у сфері природознавства і природоохоронної діяльності, постійне їх поповнення, узагальнення і систематизація.
6. Вдалий вибір та доречне застосування творів усної народної творчості, лірики, творів образотворчого мистецтва, музики.
7. Естетично оформлені приміщення дитячого садочка, прибрана і безпечна для здоров’я дітей прилегла територія.
8. Урахування індивідуальних особливостей дітей, визнання їх власної гідності, переважно позитивна оцінка і використання гумору для створення емоційного комфорту дитини.
У свідомості особистості людини має відбутися перехід від культури корисності до культури гідності у взаємодії з природою і всіх її компонентів. Дуже важлива в цьому плані роль вихователя і батьків, які починають формувати екологічний світогляд дитини.
К.Ушинський зазначав, що ніякі устрої і програми, якими б гарними вони не були, ніколи не замінять «живого джерела впливу» самого педагога. Перед дорослим стоїть важливе завдання створити для дитини атмосферу емоційної захопленості, насиченої свідомою спрямованістю до праці.
Оточуюча природа приваблює дитину, впливає на її емоційну сферу, спонукає до роздумів, пошуків відповідей на численні запитання. І дуже важливо, щоб у цей період педагог знаходився поруч з дитиною. Роль вихователя полягає в тому, щоб навчити малюка розуміти мову довкілля, відчувати себе його часточкою, ставитися до природного оточення з любов'ю і бережливістю.
Ведучи дитину по дорозі життя, педагог повинен ураховувати неповторність і короткочасність сензетивних періодів. Якщо він не навчить, не виховає, не розвине сенсорну культуру, мовлення, мислення, допитливість, спостережливість, чуття краси і любові, ніхто й ніколи не зможе відшкодувати для особистості ці втрати.
Неоціненна роль вихователя у формуванні перших естетичних почуттів, реалістичних уявлень про природне довкілля, перших природоохоронних вчинків і навичок. Бо все перше сприймається психікою дитини, немов лягаючи на чистий білий аркуш і стаючи основою для формування її подальшого життєвого досвіду й світогляду. І якщо перші уявлення дитини будуть позначені педагогічною помилкою, подальше засвоєння дитиною знань, умінь і навичок буде викривленим, неповноцінним чи носити недорозвинутий характер. А, як відомо, перевчати набагато важче, ніж вчити.
Роль вихователя в тому, щоб показати природу як могутній пізнавальний чинник, як невичерпне джерело активних вражень, радісних переживань і глибоких почуттів. Без цього неможливий гармонійний розвиток особистості. Вчити помічати прекрасне довкола, знаходити в природі те, що змальовується в поетичному творі, відповідає певному музичному настрою або сюжету картини художника, - надзвичайно важливе завдання для вихователя. Справжню ціну вихователю складає його вміння поєднувати, синтезувати всі види діяльності, усі засоби художнього впливу таким чином, щоб навчання для дитини стало для неї задоволенням, а праця переросла в потребу охороняти, примножувати природні багатства.

Вимоги до кваліфікації та особистісних якостей вихователя

Спілкування з природним довкіллям спільно з вихователем допомагає дітям оволодіти емоційною регуляцією поведінки, засвоїти її еталони. Дорослі повинні заохочувати дошкільнят регулювати власну поведінку особистим прикладом, пояснюючи їм при цьому, що означає та чи інша поведінка тварин чи стан рослин і якою мусить бути на це реакція людини. Якщо вихователь виказує відразливе ставлення до певних комах, плазунів, тварин, то і в дітей формується поняття про непотрібність у природі певних створінь, а звідси витікає висновок щодо їх знищення. Щоб цього ніколи не сталося, вихователь повинен:
1. Визнавати право на існування кожного компонента природи поза особистими симпатіями та антипатіями і відповідно поводити себе (неприпустимо в присутності дітей виказувати огиду до черв'яків, павуків, ропух і т. ін., тим самим подаючи дітям негативний приклад).
2. Бути уважним, ставитися до дітей з довірою, повагою, доброзичливо, враховуючи їхні індивідуальні можливості, особливості, нахили. Виявляти при цьому щиру зацікавленість і емоційну чутливість. Тільки такі почуття спроможні викликати в дитини відповідні духовні якості.
3. Бути чесним і об’єктивним в оцінюванні знань, умінь, вчинків дитини, оскільки прискіпливість і негативізм тут недоречні. Вихователь повинен знайти таке оптимальне співвідношення критичних і позитивних оцінок, яке не образить дитину, не пригнітить почуття її гідності, а, навпаки, активізує її до пізнавальної діяльності. Вимоги педагога до дитини повинні носити справедливий, обґрунтований і цілеспрямований характер.
4. Бути освіченою і шляхетною людиною, яка в змозі творчо переосмислювати сучасні наукові знання до рівня, доступного дитині.
5. Бути естетично спроможним сприймати природу. Педагогу особисто треба відчувати і захоплюватися прекрасним такою мірою, щоб насичені радісними пориваннями почуття і емоційні хвилювання від спілкування з природою пройшли трансформацію підсилення через душу вихователя до душі дитини.
6. Бути прикладом активної життєвої позиції з розвиненим почуттям відповідальності й совісті, спроможним власним прикладом і організаторськими здібностями надихати й активізувати дітей на екологічно доцільну і природоохоронну діяльність. Бути гуманним і компетентним, уміти переконувати, а не пригнічувати, знаходитись не над дитиною, а поруч із нею.
7. Бути тямущим і кмітливим, виявляти почуття гумору, гідно виходити з різноманітних проблемних ситуацій, не ніяковіючи від нетипових запитань дітей, адекватно і тактовно реагувати на різні прояви життєдіяльності дитини (намочив штанці, гикавка напала…).
8. Вміти передавати мімікою, жестами, пластикою тіла, тембром і силою голосу найтонші нюанси емоційної сфери і навчати цього дітей.

Етапи посилення впливу на емоційну сферу дошкільників для виховання позитивного ставлення до природи на заняттях з малювання із застосуванням різних технік.

Українська педагогіка завжди намагалася розвинути в дитині належну емоційну чутливість до проявів прекрасного в навколишній дійсності. Так, наприклад, досвід видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського переконливо доводить можливість ефективного педагогічного впливу на естетичне і емоційне сприймання дітьми навколишнього світу. Науковець розробив та впровадив у власну практику уроки «під голубим небом», що стали справжньою школою культури споглядання та поведінки у природі. Шкільна ділянка В.О.Сухомлинського була королівством квітів, серед яких особливо виділялася алея троянд, дбайливо зрощена учнями. Усі дотримувались девізу: усе, що пов’язане з життям людини, повинно бути красивим. Квіти, які діти вирощували власними руками, за традицією дарували мамам. В.О.Сухомлинський говорив: «Життя переконало мене: якщо дитина виростила троянду для того, щоб насолоджуватися її красою, якщо єдиною нагородою за її працю стало створення цієї краси для щастя і радості іншої людини, - вона ніколи не буде здатна на зло, підступність, цинізм, безсердечність».
Як же виховати у наших дітях оте особливе відчуття навколишнього світу, що гранично наближує людину до природи, допомагає осягнути всесвіт у собі і зрозуміти своє місце в ньому? Адже самі лише знання про природу ще не визначають ставлення до неї.
Необхідно задіяти тонкі механізми впливу на мотиваційну і емоційну сферу дитини з метою екологізації її особистості. Діти повинні зрозуміти, що світ природи існує не тільки як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності людини, а й як об’єкт безкорисливого милування, джерело естетичних емоцій та почуттів.
Діти починають помічати певний зв’язок навколишньої дійсності з мистецтвом, яке її відображає. Кожне таке відкриття стає для них особливим і радісним. Прослухавши пісню, вірш, оповідання, вони жваво пригадують, що й з ними траплялося схоже, що й вони бачили чи відчували щось подібне. Зрозуміло, міркування дошкільників ще примітивні, бо спираються на дуже малий життєвий досвід. Дітям часто бракує потрібних слів, вони вдаються до жестикуляції, намагаються показати рухом те, про що не зуміли розповісти. Однак не можна недооцінювати дитячих висловлювань: вони досить ясно розкривають почуття дітей, їхні стосунки, особливо якщо дитина висловлюється безпосередньо, розповідаючи про конкретний прояв прекрасного.
Як за допомогою використання засобів образотворчого мистецтва дати можливість вихователю посилити вплив на емоційну сферу дитини, викликати позитивні почуття до об’єктів природи?
Для цього слід виділити три основні етапи :
- початковий;
- основний;
- заключний.
На початковому етапі діти спостерігають, розглядають, порівнюють, досліджують об’єкти природи безпосереднім або опосередкованим способом. Бажано проводити спостереження за день до малювання, щоб дитячі враження не загубилися серед денних клопотів. Так, наприклад, розглядаючи квітку тюльпана, треба застосувати прийом порівняння (схожа на бокальчик), підібрати образні вирази (червоно-жовтий, наче полум’я), позмагатися, хто більше добере слів про те, який тюльпан (запашний, тендітний, оксамитовий, яскравий, стрункий, ніжний). Дуже важливою на цьому етапі є власна емоційна зацікавленість вихователя. Тут не місце байдужості й нещирості.
До основного етапу діти підходять не тільки з запасом знань про об’єкт природи, а й з набором позитивних емоцій від його сприйняття. Тут головне не розгубити цей позитив, а, навпаки, підсилити його. Для цього варто використати такі прийоми:
- звучання художнього слова,
- показ ілюстративного матеріалу,
- розглядання творів образотворчого мистецтва,
- використання різноманітних художніх технік,
- показ виконання з емоційним поясненням,
- відповідний музичний супровід
Слід зазначити, що метою кожного заняття з малювання на тему відтворення вражень дітей від спілкування з природою повинно стати не детальне зображення об’єкта природи, а емоційне задоволення, по-перше, від процесу малювання, по-друге, від вражень, отриманих під час спостереження за об’єктом, по-третє, від отриманого результату.
Звертання до художнього слова включає в себе ознайомлення з навмисне дібраними до теми загадками, віршами, стислими оповіданнями-описами. Їх використання повинно налаштувати дитину на певний емоційний настрій (сумно-замріяний – у тиху осінню днину, захопливо-радісний – від першого снігу, святково-піднесений – у період цвітіння дерев).
Дуже допомагає розвивати позитивне емоційне ставлення до природи розглядання творів образотворчого мистецтва, професійно виконаних фотоетюдів. Не завжди ми, як мешканці мегаполісу, можемо помилуватися естетично довершеним пейзажем. Недоречним буде малювання з натури квітучого абрикосового дерева на тлі звалища або відображення кольорів світанкового неба на фоні димарів місцевого заводу. Тому слід вдаватися до зображення об’єктів і явищ природи, зроблених фотохудожниками в різних куточках України. Це доцільно ще й тому, що явища природи в деяких випадках швидкоплинні, їх легше змалювати, роздивляючись у статиці (рожевий світанок, вітер жене хмари, веселка осяяла небосхил).
Особливу увагу слід звернути на використання репродукцій творів художників для активізації позитивного емоційного ставлення дітей до природного довкілля. Річ у тім, що діти 5-7 років уже чудово розуміють різницю між картиною художника (репродукцією) і фотографією. Вони здатні відчувати емоційний настрій, який намагався передати глядачу автор картини. Для дітей твір образотворчого мистецтва – це спроба художника поділитися з ними власними враженнями і відчуттями від природи.
У нашому дитячому садочку № 681 Святошинського району м. Києва створені всі умови для того, щоб діти мали змогу долучитися до всесвітньовідомих творів мистецтва і проявити творчі здібності під час створення власних малюнків.
Це стало можливим завдяки організації в нашому дошкільному закладі картинної галереї, яку відкрили в 1993 році зусиллями педагогічних працівників і батьків вихованців. Репродукції відомих картин звозили до галереї майже з усіх куточків України, а історії отримання деяких шедеврів заслуговують на окрему розповідь.
Зараз у галереї близько 50 картин різних жанрів: пейзажів, портретів, натюрмортів. Серед них багато програмних творів. Діти дуже люблять бувати в картинній галереї. Їх приваблюють не тільки різноманітні образи і яскраві кольори, а і цікаві розповіді вихователя про історію створення картин, біографії художників, таємниці створення сюжетів і композицій.
Щоб діти змогли самостійно відобразити у власних малюнках враження, отримані від спостереження за об’єктами і явищами природи, ми проводимо планомірну роботу з навчання нових художніх технік. Оволодівши різноманітними техніками зображення, діти отримують змогу передавати у малюнку найтонші нюанси вражень від природи, відображати не тільки власне ставлення до об’єкту, а й настрій. Так, наприклад, зображуючи дерево, діти можуть використати жорсткий колючий пензлик замість звичайного і працювати в техніці набивання напівсухим пензликом. Це дає змогу отримати рідке, прозоре листя (молоді весняні листочки, останнє осіннє листя). Якщо ж спробувати провести напівсухим жорстким пензлем короткі заокруглені мазки, то можна отримати ілюзію вітру, що заплутався в гілках дерева або сніжної хурделиці. Цю техніку доречно використовувати при малюванні пейзажів з великою кількістю дерев і кущів, при малюванні пухнастих об’єктів природи (курчатко, кошеня, білочка) тому, що жорсткий пензлик допомагає утворити фактуру хутра, пір’я, ворсу.
Також ми знайомимо дітей з технікою малювання по вологому аркушу. Образи, створені за допомогою цієї техніки, набувають таємничості, чарівності (особливо при використанні холодної темної гами кольорів) за рахунок нечітких, розмитих контурів. Чарівно виглядають малюнки на тему «Туманний ранок у лісі», «Дощовий день», «Світає, край неба палає», «Сутінки на Україні», «Фарби моря». Малювання по вологому ми використовуємо при зображенні образів пухнастих тварин і птахів.
Дуже поширеною колись була техніка друкування. У радянські часи за допомогою дерев’яних штампів друкували прапори, зірки, серпи і молоти. Для урізноманітнення ми також застовуємо цю техніку. Малюємо гілки дерев, кущів, квіти мімози, рибок в акваріумі, рослинні орнаменти тощо. Позитивні емоції, отримані від спостереження за явищами і об’єктами природи, так і просяться на дитячий малюнок. А щоб допомогти дітям впоратися з великою кількістю однакових деталей, використовуємо штампики. Наприклад, малюючи ягоди винограду, калини, горобини, можна використовувати пальчик, а ще сосочку, патичок, половинку свіжого жолудя, розрізану тонку морквину, тобто всі засоби, які залишають круглі форми-сліди.
«Друкувати» можна опалим листям, насінням дерев (дуба, клена, ясена), штампиками, вирізаними з картоплі, лимона, каштана. Друкування – це ні в якому разі не шаблонна робота. Дитяча творчість виявляється в створенні власних композицій, виборі кольорів і їхньому поєднанні.
Цікавою і незвично захопливою стає для дошкільнят техніка малювання ниткою. Вона не потребує особливого обладнання і багато часу. Все, що потрібно, це:
- аркуш, складений вдвоє,
- гуаш,
- широкий пензлик,
- плоска поверхня для намащування (одноразова тарілочка, кахельна плитка і т.п.),
- міцна нитка «Ірис» довжиною 35-45 см..
Ниточку розміщуємо на поверхні і всю, крім кінчика (3-4см), намащуємо фарбою. Потім беремо ниточку за чистий кінчик і викладаємо різними вигинами на одну половинку складеного аркуша так, щоб чистий кінчик звисав з краєчка аркуша. Закриваємо другою половинкою аркуша, притискаючи зверху однією рукою, другою поступово витягуємо ниточку за кінчик. Розкриваючи аркуш, отримуємо оригінальні симетричні образи. Їх можна домалювати або вирізати та зробити аплікацію. Переваги техніки малювання ниткою для розвитку позитивних естетичних почуттів полягає в тому, що ця робота завжди вдається, вона активізує уяву, мовлення, розвиває творчість. Це приносить дітям радість і задоволення, викликаючи бажання малювати цим способом інші об’єкти природи. Особливістю техніки малювання ниткою можна вважати її непередбачуваність. Діти ніколи напевно не знають, що в них вийде, бо кожний викладав ниточку по-своєму. Це, звісно, несе елемент сюрпризу.
Найулюбленішою технікою для дітей є малювання мильними бульбашками. Ця техніка оригінальна у виконанні, викликає радісні емоції, задоволення. Образи, отримані за допомогою цієї техніки, бувають дуже різноманітні. Діти, фантазуючи, шукають схожість з об’єктами природного довкілля, додумують деталі, домальовують або вирізають їх і роблять аплікацію.
Для малювання мильними бульбашками потрібні:
? трубочка для коктейлю;
? невисока склянка (4-6 см.) з широким отвором (5-7см);
? одноразова тарілочка під стаканчик;
? альбомні аркуші (можна половинки А4);
? кольоровий розчин (усіх частин порівну – 1:1:1 гуаші, води, миючого рідкого засобу).
Потрібно опустити трубочку в стаканчик з кольоровим розчином і повільно дути в неї. Будуть з’являтися кольорові бульбашки, коли їх стане багато і вони утворять над стаканчиком кольорову пінну шапку, треба швиденько витягти трубочку з розчину, а шапку піни зняти аркушем паперу (не торкаючись краєчка стаканчика). Цю операцію бажано повторити декілька разів для отримання більш яскравих образів.
Заключний етап повинен дати дитині змогу відчути себе позитивною, успішною, упевненою у власних силах. Нехай досягнення малюка в малюванні будуть незначні, але похваліть його за старанність, самостійність, гарні відповіді, поведінку. Бо дитина, яка відчула себе спроможною на позитивну дію, буде намагатися і в подальшому сміливо реалізовувати власні враження від спілкування з природою.
Отже, найперший і найдоступніший засіб вираження на папері своїх думок і почуттів – це малювання. Це одна з багатьох радостей, якими так насичене дитинство. Діти малюють те, що привертає їхню увагу, про що думають, вкладають в намальовані образи своє уявлення про оточуючий світ, своє ставлення до нього, діють і живуть у власному малюнку.

Напрямки організації роботи з виховання у дітей позитивного ставлення до природи на заняттях з малювання.

Працюючи педагогом більше 20 років і маючи за плечима 16-річний досвід керівництва образотворчою діяльністю дошкільників, можу визначити такі головні напрямки роботи з виховання позитивного ставлення дітей до природи:
1. Виховання позитивного емоційного ставлення до природного довкілля власним прикладом вихователя.
2. Підсилення сили вражень від спілкування з природою засобами усної народної творчості і художнього слова.
3. Позитивний вплив творів мистецтва (картини художників, скульптура малих форм, флористика, декоративно – прикладне мистецтво, коренепластика) на емоційну сферу дітей.
4. Створення певного настрою і активізація творчої діяльності у дошкільників засобами ретельно дібраних музичних творів.
5. Заохочення дітей до творчої діяльності на природничу тематику різноманітними засобами технічного виконання малюнків (малювання по вологому аркушу, малювання мильними бульбашками, набивання напівсухим жорстким пензликом, друкування і штампування і т.ін.).
6. Використання творів класичної музики.
7. Комплексне використання вище перерахованих засобів для виховання позитивного емоційного сприймання дошкільниками природного довкілля.
ВИСНОВКИ

Природа – багате джерело духовного збагачення людини. Розбудити чутливість душі, звернутися до виховання почуттів – одне з головних завдань, поставлене сьогодні самим життям. Вдивлятися, вслуховуватися, не минати, побачити прекрасне і не лишитися байдужим – от чого ми повинні навчати наших дітей. Розвиток почуттів маленької дитини тісно пов'язаний з любов'ю до природи. І треба виховувати її так, щоб милування природою стало для неї життєвою потребою, а відчуття відповідальності за цей чарівний, але беззахисний світ, стало життєвою необхідністю. Адже у спілкуванні з цим живим, тендітним світом природи і формуються гуманні й моральні якості маленької людини. Милуватися красою природи – це значить зробити її предметом особливої уваги, це значить духовно з'єднатися з нею. Не можна перетворювати милування в обов’язкову повинність, бо внаслідок цього дитячі оцінки неминуче втратять свіжість, природність і будуть приречені на умисну пишномовність, що призведе врешті-решт до фальші, нудьги та байдужості.
Слід організовувати цей процес якомога тонше, ураховуючи індивідуальні особливості дітей, їх бажання, вміння і потреби. Позитивні емоції, отримані дитиною від спілкування з природою, сповнюють дитину радісними життєлюбними відчуттями , а вони прямо впливають на весь лад її почуттів, підвищуючи її тонус, роблячи дитину активною, енергійною, цілеспрямованою. Емоції – це передумови до складніших переживань дитини (сприйняття прекрасного, оцінка його), до більшого розвитку художніх здібностей. Малювання для дитини - не просто забавляння, а радісний, творчий, відповідальний процес праці. Тому головна задача педагога – зберегти і розвинути в людині надане дитині природою уміння радіти, дивуватися побаченому, творити свій світ, пізнавати його не тільки розумом, а й почуттями.
ДОДАТКИ

Конспект комбінованого заняття з природи та аплікації в середній групі «Погодуємо птахів»

Програмовий зміст: Систематизувати та розширити знання дітей про перелітних та зимуючих птахів. Продовжувати вчити дітей вирізати симетричні форми з паперу, складеного навпіл. Учити малювати і вирізати силуети птахів, колективно робити аплікацію на тонованому ватмані.
Розвивати у дітей екологічну свідомість, допитливість, спостережливість, уяву, естетичні почуття. Виховувати любов до рідної природи, відповідальність, бажання допомагати «братам нашим меншим», почуття колективізму.

Хід заняття
- Дорогі, діти! Прослухайте, будь ласка, музичну загадку. (Звучить запис співу птахів). – Що ви почули? Чий голос звучав? (Відповіді дітей). Сьогодні ми з вами поведемо мову про птахів, про те, як вони живуть, чим живляться, як ми можемо їм допомогти, захистити їх. Тож пограємо в гру «Загадку відгадай і птаха впізнай». Прослухайте загадку і знайдіть, будь ласка, відгадку- малюнок на дошці.

Хлопчик невеличкий
Сіру свитку має,
Шукає він зернятка,
Цвінь- цвірінь співає.
( Горобчик )
До вікна мого летить
Пташечка гарненька,
Животик жовтенький,
Голівка чорненька.
Любить сало дзьобати
Пташка - невеличка,
Зазирає в вікна к нам.
Звуть її …( Синичка )

До нас прилітають
В холодну годину,
Як сніг закружляє
У ріднім дворі.
Їдять і калину вони,
Й горобину.
В них грудки червоні,
Неначе в вогні.
( Снігурі )
Чорно-білу сукню має,
Всі новини в лісі знає,
Спритно краде ненароком.
Як пташку звати цю ?
( Сорока )
Голос має хриплуватий
Колір пір'я сіруватий,
Це розумна каркарона,
Звати пташку цю…( Ворона )

У калині ховається,
Витьохкує, заливається,
Не шпак, не горобейко,
А співучий…( Соловейко )

Службу в лісі я несу,
Лікарем я там служу.
Дзьоб міцний і гострий маю,
Шкідників ним здобуваю.
( Дятел )
Які ноги заввишки,
Такий дзьоб завдовжки.
Хату на хаті тримає,
Всім жабам рахунок має.
( Лелека )
Чорні гострі крила має,
Дуже швидко скрізь літає,
Над вікном гніздо будує,
В теплому краю зимує.
( Ластівка )
Над просторами полів
Високо літаю,
Своїм ніжним співом
Людей звеселяю.
( Жайворонок )



Діти відгадують загадки, показують картинки птахів, відповідають на питання: чи залишається цей птах зимувати? Що цікавого ви знаєте про нього? Вихователь доповнює відповіді дітей.

Фізкультхвилинка


Кожен ранок на галяві
Пташки роблять різні вправи:
Ось стрибають на морозі
Горобчики по дорозі.
Ми їх будем рахувать:
Раз, два, три, чотири, п'ять.

І синички прилітають,
Головою повертають
Вліво, вправо, цвінь-цвірінь,
Ти журбу свою покинь.

Завітали й снігурі,
Посідали у дворі,
Люблять зернятка клювать,
Раз, два, три, чотири, п'ять.
Стали лапки зігрівать,
Їх по черзі піднімать,
Раз, два, три, чотири, п'ять,
Вище треба піднімать.

А ворона-сорока летіла - летіла,
На дерево сіла
По сторонах головою покрутила
І далі полетіла.




Діти, вам вже відомо, що птахів називають санітарами лісів і полів. А хто скаже чому? – Справді, птахи знищують надзвичайно багато личинок гусені, комах-шкідників, насіння бур'янів. Тому ми всі – і дорослі, і малі – маємо оберігати наших пернатих друзів, піклуватися про них, бо вони – цінна часточка рідної природи.
Що сталося б, якби пташки не знищували личинок комах? Так, ненажерлива гусінь з'їдала б усе листя на деревах, і дерева не родили б ані черешень та вишень, ані яблук та груш. А що ще дарують людям птахи? – Правильно, вони дарують нам свої чудові пісні.
- Як треба дбати про птахів ?- Чим ми можемо їм допомогти у важкий для них зимовий період? Правильно, треба влаштувати годівнички і стежити, щоб у них завжди був корм. У нашому садочку вихователі з батьками зробили декілька годівниць, а діти приносять птахам поїсти. Я вам розповім, що інколи можна спостерігати біля годівниці.
Проблемна ситуація. У годівниці були крихти хліба, ягоди горобини, шматочок сала. Спочатку прилетіли маленькі сірі пташки, і в годівничці не стало крихт. Потім прилетіли червоногруді пташки з темними головами – й не стало горобини. Аж нарешті до годівнички завітали жовтобокі жвавенькі пташки – й не стало шматочка сала.
- Які пташки побували в годівничці? Молодці діти, ви все правильно назвали. А зараз ми будемо робити аплікацію «Погодуємо птахів». Ви будете працювати всі разом. Кожен зробить пташку і приклеїть її зображення на великий малюнок з годівницею, у якій ви намалюєте різноманітне насіннячко.
Показ малювання і вирізування горобчика.
Робота дітей. Вирізаних пташок діти приклеюють на ватман, домальовують фломастерами зерна в годівниці.
Підсумок. Діти, ви дуже гарно попрацювали. А коли підете на прогулянку, погодуєте птахів? Підготуймо ж відповідну їжу для птахів. На тарілках лежить різноманітне пригощання. Виберіть, будь ласка, те, що птахи їдять і вкладіть у пакетик. Гра «Що покласти в годівницю». Діти наповнюють пакетики, і пояснюють, чому саме це пригощання вибрано. Вихователь нагадує, що птахів треба годувати постійно і не тільки в садочку, а й влаштувати годівничку вдома.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Концепція безперервної системи національного виховання. – К., 1994.
3 Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа. Вибр. твори: В 5т. - К.: Рад. школа, 1976. – Т.4. – 640с.
4 Казакова Т.Г. Изобразительная деятельность младших дошкольников: Пособие для воспитателя дет.сада. – М.: Просвещение, 1980. – 160 с.
2. Комарова Т.С. Занятия по изобразительной деятельности в детском саду: Кн. для воспитателя дет.сада. – З-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1991. – 176 с.
5 Компанцева Л.В. Поэтический образ природы в детском рисунке: Пособие для воспитателя дет. сада – М.: Просвещение, 1985. – 96 с.
6 Косминская В.Б., Халезова Н.Б. Основы изобразительного искусства и методика руководства изобразительной деятельностью детей: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1981. – 144с.
7 Менджерицкая Д.В. Воспитателю о детской игре: Пособие для воспитателя дет. сада / Под ред. Т,А.Мароковой. – М.: Просвещение, 1982. – 128 с., ил.
8 Методика обучения изобразительной деятельности и конструированию: Учеб. пособие для учащихся пед. уч-щ по спец. 2002 и 2010 / Под ред Н.П.Сакулиной, Т.С.Комаровой. – М.: Просвещение, 1979. – 272 с.
9 Методика обучения изобразительной деятельности и конструированию/ Под ред Т.С.Комаровой. – 3-е изд., дораб. – М.: Просвещение, 1991. – 256 с.:
10 Эмоциональное развитие дошкольника: Пособие для воспитателей дет. сада / А.В.Запопожец, Я.З.Неверович, А.Д.Кошелева и др.; Под ред. А.Д.Кошелевой. – М.: Просвещение, 1985. – 176 с., ил.