Мистецтво спілкування

Як відомо, взаємини з людьми можуть обмежуватися по­смішкою, кивком голови та іншим жестом, але найчастіше -це привітання, а далі - жвава розмова або поважна бесіда. Якщо художники мислять образами, музиканти - звуками, учені - почуттями, то всі разом, а з ними і решта людства, по­слуговуються мовою, словом як основним засобом вияву на­ших думок. Зрозуміло, не можна навчитися думати, не вмію­чи говорити, і навпаки.

Що ж потрібно, аби оволодіти вмінням говорити? Певно, знати мову — цього замало, треба ще усвідомлювати, як і про що розмовляти. Опанувати мистецтво ведення бесіди людство намагається здавна. На основі багатовікового досвіду воно ви­робило основні правила бесіди. І кожне нове покоління вно­сить у неї свої особливості.

Ще стародавній філософ Епіктет пояснював, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. Мудрець наполягав:

-    Краще слухати, ніж говорити.

-    Чому? Мудрець відповідав:

-    Недарма нам Бог дав один язик і пару вух.

На початку XII століття на Русі широко відоме «Повчання до дітей князя Володимира Мономаха», де дітям князів та дружинників рекомендувалося вести бесіду таким чином: «У присутності старших мовчати, мудрих слухати, старшим під­корятися, з рівними собі й молодшими в любові перебувати, без лукавого наміру розмовляючи, якомога більше вдумувати­ся, не шаленіти словом, не осуджувати мовою, не багато смія­тися...».

У XVII столітті у Франції побачила світ книжка, яка зго­дом стала відомою у всій Західній Європі під назвою «Мисте­цтво галантних бесід», «Як стати людиною з добрими манера­ми». Не одне покоління, додержуючи приписів подібних книжок, оволоділо вмінням вести світську бесіду на теми, які ні до чого не зобов'язували: про погоду, лови, перегони тощо.

Дейл Карнегі пропонує простий спосіб стати найцікавішим співрозмовником: для цього, по-перше, слід бути уважним слухачем з початку і до кінця розмови, заохочуючи інших розповідати про себе, бо їх набагато більше цікавлять свої проблеми, ніж ваші; по-друге, треба приєднатися до погляду співрозмовника. А охочим побесідувати Карнегі дає поради від супротивного: «Якщо ви хочете дізнатись, як змусити лю­дей уникати вас, сміятися з вас поза очі або навіть зневажати вас, то ось вам на цей випадок рецепт: ніколи нікого довго не вислуховуйте. Безперестанку говоріть про себе самого. Якщо у вас з'являється якась думка в той момент, коли розмовляє ваш співрозмовник, не чекайте, поки він закінчить. Він не такий розумний, як ви. Задля чого витрачати час, ви­слуховуючи його пусту балаканину? Відразу ж втрутьтеся й перебийте його на середині фрази». Підсумовуючи, Карнегі запевняє, що такі люди - нудні, невиховані, самозакохані та самовпевнені. Вони ніколи не стануть добрими співрозмовни­ками, бо не вміють слухати.

Кажуть, що розумних і приємних співрозмовників так мало передусім тому, що більшість людей думає над тим, що вони хочуть висловити, а не як слід відповідати. Найкмітли-віші та найввічливіші лише набирають уважного вигляду, водночас у їхніх очах, на обличчі - неуважність до того, що їм кажуть, прагнення якнайшвидше повернутися до того, що самі вони хочуть сказати. Мало хто розуміє, що таке намаган­ня подобатися самому собі - кепський засіб сподобатися ін­шим чи їх переконати і що вміння слухати та доречно відпо­відати — це одна з неодмінних якостей, притаманних гарному співрозмовнику.