Є поети для епох

Докладної біографії Ліни Костенко не написано. Розповіда­ти про себе не любить. І справді - її життєпис в її слові. А слово це - невід'ємна частина історії України, її культури, її персоналітету. Уже понад півстоліття це слово відлунювало в серцях тисяч читачів. Його чекали. По ньому звіряли люд­ську гідність. У ньому знаходили відгук своїх тривог і покрі­плення своїй вірі в Україну та своїми надіями на її краще буття. І навіть коли воно мовчало, то було промовисте мов­чання.

Моє покоління знало й любило багатьох поетів. Знає й лю­бить. Однак Ліна Костенко - це той «білий голос висоти», який і в цьому многозвучному оркестрі чутний особливо - ось уже шостий десяток літ.

Перші вірші Ліна Костенко надрукувала 1946 року. Пое­тичні збірки «Проміння Землі», «Вітрила», «Мандрівки сер­ця» засвідчили прихід в українську літературу сильної твор­чої особистості. Органічна відстороненість від імпульсів суєтної «злободенності», а натомість чутливе сприйняття й переживання великих моральних і громадянських проблем і запитів доби, природність і чистота ліричного світу, культура письма, незалежність голосу й виразно вгадувана вже масш­табність творчої особистості - усе це зразу ж привернуло ува­гу читачів, спраглих слова чесного і яскравого.

Оскільки Ліна Костенко дедалі виразніше утверджувалася в незалежній творчій і громадянській позиції, то її поезія стає предметом особливих зацікавлень політичної цензури. Незва­жаючи на схвальні й захоплені відгуки найавторитетніших майстрів слова, її твори дедалі рідше з'являються друком, а потім настає багаторічна негласна, але жорстока заборона. Збірки «Зоряний інтеграл» і «Княжа гора» були зняті з вироб­ництва, історичний роман у віршах «Маруся Чурай» - затри­маний на багато років. Наступна книжка «Над берегами ві­чної ріки» з'явилася тільки 1977-го: через шістнадцять років.

Назви поетичних збірок у Ліни Костенко ніколи не є ви­падково обраними. Вони - точні метафори-девізи, етичний та емоційний ключ до розмаїття тем і мотивів.

Увесь свій внутрішній досвід, набутий за оті кільканадцять років зовнішньої «заблокованості», Ліна Костенко написала у книжці «Неповторність» у 1980 році. У поезіях збірки - непо­вторність і безмежність особистості, яка твориться й твориться, триває й триває, утверджуючи себе в духовному розростанні.

Уже будучи авторкою книжок, що здобули їй загальне ви­знання й славу, Ліна Костенко опублікувала історичний ро­ман у віршах «Маруся Чурай». Він став однією із коштовні­ших перлин усієї української поезії. Вихід друком «Марусі Чурай» був незабутньою подією в житті української інтелі­генції, святом для українського читача, сенсацією для закор­донних українців.

Узагальнений образ національної історичної поразки, зо­бражений в наступному історичному романі «Берестечко», проектований і на минулі, і на майбутні часи, з осягненням її причин, наслідків, уроків.

І все це, і все мовлене в книжках, - це Ліна Костенко. Нам дано збагнути її тільки в її Слові. Мабуть, так і слід розуміти оте мовлене нею: «Я тільки у слові жила».

Тож «Велика книга нашого народу» писалася й пишеться. Золоті сторінки в неї вписала Ліна Костенко. Учімося читати цю книгу - вона додаватиме нам сил.