Шановні відвідувачі сайту!!!

На даному сайті розміщені план-конспекти уроків, короткий та повний обсяг творів із шкільної програми, біографії та портрети письменнників, матеріали для підготовки до ЗНО, багато теоретичного матеріалу з української мови і літератури, літературні ігри, матеріали для проведення гурткової роботи, календарне планування на всі предмети, презентації для уроків, дуже багато творів за шкільною програмою та багато іншого цікавого матеріалу. Маєте пропозиції та побажання пишіть адміністратору, всі вони будуть обов'язково враховані!!!

P.S. Вибачте за рекламу на сайті. Це необхідність для подальшого сталого розвитку даного ресурсу.

Матеріал для з української літератури для підготовки до ЗНО ТЕМА «Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.)»(«Тіні забутих предків»)
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 13-02-2015, 12:52

Матеріал для з української літератури для підготовки до ЗНО

ТЕМА «Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.)»(«Тіні забутих предків»)

 

 

 

Етнографічна основа повісті

 

Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію — побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього одухотвореною.

 

Для зображення найказковішого краю Коцюбинському необхідно було зазирнути в душу людини. Письменника цікавило, звідки в гуцулів фантастичні уявлення про світ.

 

Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. Ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу.

 

Наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. Уявлення про Бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло.

 

Образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та ін.), духи оселі (домовик, похат-ник та ін.). Ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.

 

Під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. І свідченням тому є глибоке проникнення М. Коцюбинського під час створення повісті «Тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. Саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання.

 

Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).

 

Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.

 

Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.

 

Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».

 

Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий спосіб людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.

 

Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.

 

Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.

 

Багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. У традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. Втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості.

 

Отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і передають особливості психології персонажів.

 

 

 

ЦЕ ЦІКАВО

 

З традиціями міфологічного мислення пов'язані й образи, змальовані в повісті М. Коцюбинського. Наведемо стислі характеристики окремих міфічних істот, згаданих у творі.

 

Щезник (Чорт, Лісовик) боїться людини. Він увесь порослий шерстю, на ногах має копита. У лісі пасе звірів, його отара — олені, зайці. Ведмеді, вовки і рисі — то їхні пси і коти. Вони пасуть і оберігають від зла свою отару. Іноді деякі мисливці укладають з лісовиками угоду, щоб насилали їм дичину, але то є гріх великий. Бо щезники — нечисті духи. Інколи вони так водять людей, щоб ті не вибралися з лісу.

 

Чугайстир (лісовий чоловік), який дуже приязно ставиться до людей, розмовляє з ними, гріється біля вогнища, а по лісах знищує нявок. Він не носить ніякого одягу, а його шкіра покрита буйним волоссям. Людині не робить зла, а лише чемно запрошує до танцю, а відтанцювавши, відпускає. Деколи обороняє людей від шкоди. Так, у повісті «Тіні забутих предків» Іван зустрічаєу лісі чугайстра і, боячись за нявку, яка з'явилась в образі Марічки, охоче запрошує чугайстра до свого вогнища і танцює з ним, ще й грає на флоєрі мелодію, яку підслухав у щезника.

 

Цей дух невідомий у міфології інших слов'янських народів.

 

Мавки (нявки) живуть у лісі і з'являються людям в образах молодих, вродливих дівчат. Як розтануть сніги, мавки бігають горами і долинами і засаджують на них квіти. Відрізнити мавку від дівчини можна тим, що у мавки ззаду видніються нутрощі. Там, де мавки танцюють, трави не буде навік. Часом вони заманюють людей у безвість. Уберегтись від нявки можна, лише скинувши І сорочку і переодягнувши її навиворіт.

 

 

 

Образи повісті

 

Сюжет повісті «Тіні забутих предків» перегукується з сюжетом трагедії Шекспіра «Ррмео і Джульетта» . Діти ворогуючих родів покохали одне одного. Як і шекспірівські персонажі обоє вони гинуть, але смерть Марічки відбувається випадково. А Іван не може пережити смерті свого кохання, тому й помирає ще за життя. Кохання породжує в його душі фантастичні образи, які призводять його до фізичної смерті.

 

Від самого початку кохання Івана й Марічки було трагічним, бо на перешкоді закоханим стояла давня ворожнеча родів. Достатньо пригадати сцену жорстокої бійки між Гутенюками і Палійчуками, під час якої Іван, піддавшись інстинкту того сліпого і злого, що піднялося раптом у його душі, вдарив дівчинку за те, що вона з Гутенюків. їх роз'єднували умовності людського світу, які підтримувалися сценами бійок, смертей і незрозумілої люті. Але того, що об'єднувало, виявилося значно більше. Треба лише мати трошки довір'я, любові і доброї волі, щоб зрозуміти це. « Тепер вони вже сиділи рядочком, забувши про вереск бійки й сердитий шум річки, а вона оповідала йому, що зветься Марічка, що пасе вже дроб'єта (вівці), що якась Марцинова — сліпа на одне око — покрала у них муку... і таке інше, обом цікаве, близьке і зрозуміле...»

 

Саме природа стає не тільки тлом, на якому розвивається кохання Івана та Марічки, а й джерелом, яке породило це кохання. Вони обоє розуміли природу, сприймали як живу істоту, навіть чули її подих. Природа виявила спорідненість їхніх душ. Природа входить у душі Івана та Марічки чарівними звуками і казковими явищами, а їхні душі породжують красу і повертають її природі чарівними звуками музики і піснями. Іван грав у денцівку, повторюючи мелодію щезника, що той виводив на флоярі. Марічка складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюрчить річка і шумить ліс. Мелодії пісні і музики сплітались в одно, народжуючи прекрасне почуття любові. Розповідаючи про кохання Івана та Марічки, М. Коцюбинський порівнює їх поведінку з тим, що бачив у природі. Цим порівнянням автор показує природність та гармонійність почуттів героїв. Взагалі уся повість саме про те, як жити у гармонії з природою.

 

Історія кохання переривається смертю Марічки. Але у серці Івана, сповненому то радістю, то смутком, вона живе й потім. М. Коцюбинський показує людей, які дійшли до розуміння, як стати щасливими. Не треба боротися з усім світом, його треба знати, любити, відчувати і жити з ним у гармонії.

 

Такими гармонійними людьми є Іван Палійчук та Марічка Гутенюк. Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій — це та особливість, яку побачив письменник у житті гуцулів. Обоє закоханих наділені поетичними рисами характеру. Світ гір, лісів, річок для них зрозумілий і близький, бо він ґрунтується на гармонії, якої бракує людському суспільству. Час від часу автор зазначає, що світ людей сповнений горя і неспокою, тоді як світ природи велично спокійний і світлий. М. Коцюбинський поступово переконує читача в тому, що природа, її поезія, її краса породжує любов. Любов до всього живого, співчуття кожному створінню: дереву в лісі, гірському каменю, і, безумовно, людині, до якої треба ставитись з розумінням.

 

Повість охоплює невеликий відрізок часу: від народження до смерті Івана Палійчука. Насправді ж повість складається з трьох часових площин: перша площина — це життя, сучасне оповідачеві; друга — середньовіччя з ідеалом кохання, поставленим над життям; третя — це народні вірування.

 

Художній світ цієї повісті М. Коцюбинського на диво поєднав художній вимисел з реаліями життя і побуту народу. Автор уводить читача у небачений світ казки, легенди, яка народжена поетичним світосприйманням людини. Життя гуцулів складне, сповнене не тільки щоденної праці, постійної турботи про свою худобу, хазяйство, сім'ю але й постійної боротьби з силами природи. Оця повсякденна боротьба і тримала Івана на світі після загибелі коханої.

 

Та життя продовжувалося. Через шість років після смерті Марічки Іван, повернувшись, одружується з Палагною. Але Палагна не може замінити Марічки. Вічне таїнство кохання бентежить Іванову уяву, спливаючи на поверхню дивними образами. Марічка ввижається й уявляється Іванові і вибиває його із звичайного ритму життя.

 

Іванова дружина Палагна «була з багацького роду, фудульна, здорова дівка з грубим голосом і воластою шиєю». Палагна не була поганою людиною, просто вона виявилася нелюбою для Івана, бо вона не Марічка. Палагна з Іваном були надто різними людьми. У цьому і полягала трагедія, бо кожен з подружжя не знаходив в іншому те, чого прагнув. Палагна була вихована на тих самих традиціях, де чимале місце відводилося дохристиянським уявленням і віруванням. Отже, світ сприймала так само, як Іван, населеним усякими духами. Але її сприйняття мало суто практичний характер. Вона вважала духів за таку силу, з якою треба боротися чи яку слід задобрювати, щоб зберегти господарство.

 

Палагна визнавала існування сил природи саме з побутової точки зору, а не з поетичної, як Іван та Марічка. Тому й закохалася у мольфара Юру, коли побачила його двобій з градовою хмарою. Вона найбільш цінувала в чоловікові силу і здоров'я, а тому віддала перевагу Юрі. Вчинок її, як ми бачимо з повісті, не був чимось неприродним. У такому ставленні відзначилися язичницькі погляди її предків. Вона чинить так, як велить їй природа. Іван не відчуває болю після дружининої зради, бо насправді його з Палагною духовно ніщо не пов'язує. їхній шлюб для Івана був способом жити без Марічки. А зрада Палагни тільки загострює його самотність, бо порожнечі, яка з'явилась в його серці після смерті Марічки, ніхто так і не зміг заповнити.

 

Тому він і опиняється в лісі, тому й намагається затримати чугайстра, щоб Марічка-нявка врятувалась. Іван гине у пошуках Марічки, скотившись у прірву. Але він чув її голос, мелодії співанок — то було справжнє життя, за яким так сумував Іван.

 

Не менш поетично описує М. Коцюбинський і пристрасть Палагни та Юри — двох земних людей. їхні стосунки чимось були схожі на змагання пристрасті і гордості, втішеного самолюбства та фізіології.

 

Не відразу піддалася Палагна своєму бажанню бути поряд з Юрою. Вона боялася мольфара, намагалася уникати його, та сила Юри полонила жінку. її тішило те, що людина, якій підкоряються сили природи, не байдужа до неї.

 

Але стосунки Юри і Палагни в очах гуцулів мають право на існування: «Хіба вона перша! Відколи світ світом, не бувало того, щоб тільки одного триматись».

 

Гуцули сприйняли обряди християнства поверхово, залишаючись у душі язичниками.

 

Таким чином, автор зображує своїх героїв як частку народу, на житті якого відбиваються тіні забутих предків.

 

 

 

Сюжет. Композиція. Особливості жанру

 

Композиція твору Михайла Коцюбинського « Тіні забутих предків» складається з низки епізодів, що через долю головних героїв передають дух гуцульського життя, органічний зв'язок із природою, язичницьку суть вірувань, звичаїв та обрядів цього народу.

 

Сюжет твору розвивається в психологічному ключі через показ не стільки зовнішніх, скільки внутрішніх подій життя Івана Палійчука. Може, саме тому фольклорне тло Стало органічною частиною твору, підказала найбільш точні поетичні засоби творення образів.

 

Багато десятиліть турбує літературознавців питання про стиль і метод Коцюбинського. «Тіні забутих предків» визначаються як повість. Але класичне визначення повісті потребує уточнень щодо конкретного твору.

 

Повість позначена виразними прийомами імпресіоністичного компонування матеріалу, символічно-метафоричного окреслення образів головних персонажів, передачі міфологічних уявлень гуцулів.

 

Для глибокого проникнення у психологію героїв, для розуміння ментальності народу автор використав фольклорно-етнографічний матеріал. Назви міфічних істот, як і назви дерев, гір, річок, відображають ментальність народу, спосіб його поетичного і побутового мислення. Саме тому так природно зливається у повісті оповідь про події реального, зовнішнього життя і не менш реального для людини внутрішнього світу.

 

Дійсність і вигадка, реальність і фантастика набирають своєрідних національних рис і допомагають точніше уявити собі дивний Карпатський край і побачити його народ у матеріальних і духовних проявах.

 

Поетика твору розвивається у двох напрямках. З одного боку, автор використовує традиційний сюжет, з другого — вдається до більш складних форм художньої умовності. Особливість твору полягає в підході до зображуваного, у способах сприйняття і передачі образів навколишнього світу. І тут автор виступає як імпресіоніст. Імпресіонізм Коцюбинського слід розуміти як особливий стиль, близький до реалістичного. Письменник виробив свої імпресіоністичні засоби зображення, найбільш виражені в пейзажі.

 

У творі письменник зображує ніби два світи — зовнішній і внутрішній. Причому часто зовнішній світ не деталізується, а передається точними влучними штрихами. Описи, яких у повісті немало, подаються ніби й реалістично, але в них більш уваги приділяється враженню героя, ніж просто реальному пейзажу. Наприклад, ось як бачить Іван у дитинстві усе, що його оточує: «Звідки дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на м'яку зелень ца-ринок, що, мов дзеркала, блищали в ранах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. По зелених горбах дрімали на сонці самотні оселі. Було так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку опускали сум свій і Черемош, а він ніс його долом й оповідав». Так, зображення внутрішнього сприйняття світу героєм, свідчить про тонку чутливу душу Івана; для якого світ був сповнений чудес.

 

Отже, подібне зображення зовнішнього світу через світ внутрішній і є першою визначальною рисою імпресіонізму. Водночас історію одруження Івана з Палагною передано настільки стисло, що вона здається неважливою. Бо зовнішнє життя завжди поступається внутрішньому — життю душі, життю серця. Захоплення внутрішнім світом героя починає сприйматися читачем як реальний світ. У цьому полягає імпресіоністична структурність повісті — відмова від традиційного сюжету, зосередження оповіді на внутрішньому конфлікті.

 

Враження від навколишнього світу, матеріалізовані у почутті, настрої, переживаннях, становлять організуючий центр повісті Коцюбинського як твору імпресіоністичного.

 

У той час, як у реалістичній літературі XIX століття відбивався предметний світ зовнішнього життя, у Кацюбинського зовнішній сюжет можна передати кількома реченнями, а дивовижне багатство внутрішнього життя, описи напівреальних подій для героїв повісті «Тіні забутих предків» є найбільш реальними. Йдеться зовсім про іншу реальність — реальність думки, реальність враження. Хоча автор приділяє увагу й етнографії, але це не робиться нав'язливо, а природно вимальовується з описів подій внутрішнього світу. У цьому й полягає близькість імпресіонізму й реалізму в творчості М. Коцюбинського.

 

Таким чином, імпресіонізм Коцюбинського слід розуміти як особливий стиль, близький до реалістичного напряму розвитку літератури. Письменник виробляє і свої специфічні засоби зображення. Йдеться про імпресіоністичний пейзаж в повісті «Тіні забутих предків». Напівтони, надзвичайність функції світлотіні — ось що відзначає пейзаж М. Коцюбин-ського-імпреріоніста. Імпресіонізм Коцюбинського є кроком у поглиблення художнього психологізму в українській літературі.

 

Інформація
Відвідувачі, Ви також можете залишити коментар до даного матеріалу
 Залишити коментар
Схожі матеріали:
Меню
Авторизація
Архів матеріалів
Популярні матеріали
Яндекс.Метрика





загрузка...