Тема уроку: Життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Роль родини, культурного оточення й самоосвіти у формуванні світобачення письменниці.
Мета:
- розширити й поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки; визначити роль родини, культурного оточення й самоосвіти у формуванні світобачення письменниці;
- розвивати вміння аналізувати й узагальнювати факти; розвивати культуру усного мовлення, творчу уяву;
- виховувати громадські компетентності, громадські чесноти та цінності (людськість, відкритість, доброзичливість, чутливість, стійкість до зла і душевної порожнечі); формувати почуття любові до художнього слова.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: виставка творів Лесі Українки, наукової, документальної, художньої та публіцистичної літератури про письменницю, портрети, фотографії Лесі Українки, тестові завдання «Життя і творчість Лесі Українки», музика Миколи Лисенка, Фредеріка Шопена, Людвіга ван Бетховена.

Я в людей не проситиму сили,
Я нічого в житті не просила…
Я в людей попрошу тільки віри
В кожне слово, почуте від мене…
Л.Костенко
Хід уроку
І. Організаційна частина
ІІ. Оголошення теми й мети уроку
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
Чи пісня й думка кволі?
Я розпочинаю урок словами моєї улюбленої поетеси – Лесі Українки. Я люблю її за силу духу, за стійкість, за мужність, за жіночність, за вродливу душу, за бажання жити, а не скніти. Сьогодні ми познайомимося із її життєвим шляхом. Знайомство з письменником – це завжди маленьке відкриття. Відкриття минулого, що невидимими зв’язками тягнеться у сьогодення і єднає нас у людство, народ.
Отже, сьогодні у нас урок-подорож життям Лесі Українки. Я б дуже хотіла, щоб життя цієї людини вас схвилювало, здивувало і захопило, стало для вас відкриттям. Моїми співавторами уроку буде творча група, яка мала випереджувальні завдання. Ваша задача – не просто слухати, дивитись, запам’ятовувати, а й скласти конспект почутого, бо ці записи допоможуть вам дати відповіді на тестові завдання в кінці уроку.
Кожна людина починається з дитинства. І не від неї залежить, від кого народитися і де народитися. Ларисі Косач (це справжнє ім’я Лесі Українки) пощастило народитись у великій дружній сім’ї. Літературознавець Євген Сверстюк якось зазначив: «Дитина потрапляє у світ, витворений, викроєний, сформований батьками ще до народження дітей, - дитина потрапляє у світ культури батьків». З народження починається шлях.
ІV. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
(Учениця читає вірш «Мій шлях»)
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
«Самій недовго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті».
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки, —
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, —
Скажу я: « Разом плачмо, брате мій!»
З його плачем я спів з’єднаю свій.
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий,
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
Учень. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року у м. Новограді Волинському на Житомирщині. Росла й виховувалась вона в середовищі демократично настроєної української інтелігенції, рід вела свій од людей порядних, не пустодухих, не змізернених; дід Лесин був декабристом.
Учениця. А мати Олена Косач-Драгоманова, літературний псевдонім – Олена Пчілка, уподібнювала себе до бджоли, яка носить мед у вулик рідної культури. Письменниця, етнограф, видавець, редактор, перекладачка, активна громадська діячка.18-літньою дівчиною вона написала у щоденнику: «Всі народжені мною діти будуть розмовляти українською мовою».
Мати вплинула на формування світогляду, сформувала патріотичні погляди. Вплинула на вибір життєвого шляху. Прилучала з дитинства до перекладацької праці (зокрема, творів Гоголя, навіть Гомера). Заохочувала до вивчення фольклору, етнографії. Завдяки матері Леся «змалечку пише добірною українською мовою». Мати підбирала домашніх вчителів, не віддала до гімназії, бо це була казенна наука, всуціль зрусифікована. Вона ж вибрала доньці вельми красномовний псевдонім – Леся Українка. Отже, мати вплинула на формування світогляду, на розвиток обдарувань, на рівень освіченості.
Учень. Петро Косач, був родовитий землевласник, походив з українського аристократичного роду. Він врятував життя Лесі, коли вона була ще немовлям. Мати захворіла на тяжку анемію, і батько, боячись, що дитина загине, взяв відпустку і за лікарськими приписами, які старанно виконував, налагодив штучне годування і виходив Лесю сам. Може, тому вони: донька і батько, були найщирішими і найніжнішими приятелями.
Учениця. За словами сестри «зо всіх шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… у Лесі такі самі риси обличчя, барви очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж постать, така сама тендітність. Вдачею ж вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно, однаково обоє були здатні страшенно скипіти, коли їх дійняти чимось особливо для них дошкульним. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі, витривалі, з виключною силою волі. Обоє мали напрочуд гарну пам’ять».
Учениця. Великий вплив на Лесю мав дядько, Михайло Драгоманов.
Професор, ерудит, соціаліст, учитель багатьох українських письменників, материн брат, Лесин духовний батько. Був виключений з Київського університету – за захист України від обрусителів. Вплинув на політичні, національні, релігійні погляди своєї «духовної дочки».
Учень. Також вплинула на формування особистості Лесі Українки батькова сестра. Олена Косач навчила плести вінки. Леся завдячувала їй умінням гарно вишивати. Ця енергійна завзята тьотя Єля згодом буде звинувачена у співучасті в організації замаху на одного високопосадового чиновника, заарештована і заслана в Сибір. Звістка ця дуже вразила й засмутила Лесю, під впливом її у 9 років вона написала свій перший вірш «Надія».
(Учениця читає вірш «Надія»)
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще раз на рідну країну.
Поглянути ще раз на синій Дніпро, -
Там жити чи вмерти, мені все їдно;
Поглянуть іще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Учень. Леся була обдарованою дитиною: у 4 роки вже читала, мала хист до вивчення мов. Мала малярські, режисерські та акторські здібності. Леся Українка за допомогою гувернанток і матері вивчила німецьку, французьку, російську мови, а згодом засвоїла ще 9 іноземних мов . В 13 років Леся почала публікувати свої твори. У 1884 р. у Львівському журналі «Зоря» з’явилися вірші «Конвалія» і «Сафо», під якими стояло ім’я – Леся Українка. Перша збірка поезій «На крилах пісень» вийшла на початку 1893 р. теж у Львові, фактичним редактором її був Іван Франко.
Леся Українка багато читала.
У дев’ятнадцятирічному віці Леся написала для навчання своїх молодших сестер навчальний посібник «Стародавня історія східних народів», що стало яскравим свідченням її глибокої обізнаності історією багатьох народів.
Учень. 1881 року Леся сильно застудилася.
Згадує О.Косач-Кривинюк (сестра)
«1881 року Леся в Луцьку під час свята Водохреща пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро тому і від того, як тоді думали, вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді вже була дуже терпляча, аж плакала від болю…
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що болить?» - мене питали,
Але я не признавалась. –
Я була малою горда, -
Щоб не плакать, я сміялась.
На дванадцятому році життя в Лесі Українки виявилися ознаки туберкульозу кісток. Спочатку хвороба захопила руку, потім поширилася на ногу. Леся, музично обдарована дитина, змушена була відмовитись від гри на фортепіано. Спогад про це лишився в її поезії «До мого фортепіано». Недуга завдає Лесі нестерпних мук, змушує її тижнями не вставати з ліжка. Од тої пори треба датувати початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей) «тридцятилітньої війни» з туберкульозом.
Учень. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандри в південні краї, в «добровільне вигнання».
Перша поїздка до Чорного моря у п’ятнадцятилітньому віці була цікавою, викликала багато вражень, які вилилися у ліричний цикл «Подорож до моря», написаний у 1888 році. У багатьох подробицях перед нами постає шлях поетеси залізницею від Луцька до Одеси, її переживання, викликані прощанням з милим серцю волинським краєм:
Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок.
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний листочок…
І мчить залізний велетень мене…
Вчитель. На роки юності Лесі Українки припадає значна частина поетичних творів. Всупереч усім негараздам молодий талант зростав, вірив у себе. З кожним роком у цій фізично слабкій дівчині розвивалися духовні сили. Леся йшла по життю з думками про народ, про Україну. Ці думки і почуття породили пристрасне, правдиве поетичне слово. З роками образ рідного краю став одним із головних у творчості Лесі Українки.
Учениця. До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?
І, може, зустрінеться пісня моя самотная
У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя
Далеко шляхами-тернами.
Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полю,
Здійметься високо-високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
Учениця. Через фізичний стан Леся Українка змушена багато подорожувати. На дорогах свого нелегкого мандрівного життя, улітку 1897 р. в Ялті, Леся зустріла Сергія Мержинського, особистість цільну, освічену, талановиту. Його кохання судилося іншій, Леся Українка стала для нього тільки другом, порадником, натхненником у боротьбі за життя. Вони довго листувалися. Коли Сергій Мержинський почував себе зовсім погано, Леся поїхала до нього в Мінськ.
Учениця. Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!..
Учениця. Леся Українка вірила, що її почуття сильніші за хворобу, що її приїзд поставить хворого на ноги, що її турбота захистить дорогу людину від смерті. Та все було марне. Сергій помер на руках у Лесі. То був удар страшної сили. І перенести його допомогла поезія. Так народилася драматична поема «Одержима» і багато ліричних творів.
Уста говорять: «Він навіки згинув!»
А серце каже: «Ні, він не покинув!»
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б’ється враз зі мною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Так завжди: чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться,
Чи поцілунок на устах озветься, -
Струна бринить лагідною луною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
«Тебе нема, але я все з тобою!»
Учениця. Після смерті Мержинського Леся Українка їде у Карпати. Краса Карпат, смереками напоєне повітря, мандрівки по Гуцульщині, зустрічі з друзями-письменниками допомагали переборювати тугу і фізичну недугу.
Вчитель. Серцем Леся Українка з Україною, але хвороба змушує її їхати на лікування за кордон. В одному з листів до сестри вона пише:
«… розглядаюсь я собі на тую Європу та європейців; певне, що не все можна отак, сидячи збоку, побачити, але все ж хоч дещо. Перше враження було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ – кращий світ, вільніший.
Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить».
Учениця. І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю!
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, —
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, —
Що сльози там, де навіть крові мало!
Вчитель. Леся була мандрівницею з примусу, а примушувала її хвороба. У своїх листах вона часто пише про стан свого здоров’я, але ніде вона не плачеться, не падає духом. А з вимушених мандрів робить для себе школу життя. Вона буде вчитися все життя, буде робити це із задоволенням. Потрапляючи в ту чи іншу країну, вона вчить мову, читає літературу, знайомиться з традиціями та культурою. Їй цікаво жити.
Учениця. …Тим часом невблаганно насувались ознаки важкої хвороби. З 1907 року у Лесі Українки виявилися симптоми туберкульозу нирок. Діяльна, енергійна натура письменниці не хотіла хилитись, коритися хворобі. Навіть найближчим людям – її рідним – важко було своєчасно усвідомити справжній загрозливий стан її здоров’я.
(Учениця читає вірш «Contra spem spero!» ( переклад – «Без надії сподіваюсь»))
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім, сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі.
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Учень. Хвороба прогресує. Клімат півдня України та Європи вже не лікує. Тому поетеса їде до Єгипту, сподіваючись, що його сонце буде порятунком. Та якась непереможна туга огортала її, вічну мандрівницю. «Пожила в Азії, поживу ще й в Африці, а там… отак все посуватимусь далі та далі – та й зникну, обернуся в легенду…»
Учень. Три зими між 1910 і 1913 роками пробула Леся Українка в Єгипті. Вона побачила великі піраміди та великого сфінкса й була зачарована.
Вчитель. Леся Українка вчилася все життя, займалася самоосвітою, цікавилася життям. Навіть за 4 місяці до смерті в одному з листів до О.Кобилянської вона пише: «…вчуся іспанської мови (сама, з книжки)».
Оглядаючись на свій письменницький шлях з відстані кінця 1911 року, вона дає собі таку самохарактеристику: « Життя ламало тільки обстанову навколо мене, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта, скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту. Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього».
Учень. Останні роки свого життя Леся Українка живе переважно в Грузії – Телаві, Кутаїсі, Хоні, Сурамі, де служив її чоловік Климент Квітка – фольклорист і музикознавець. В останні роки Леся Українка працює в якомусь особливому напруженні, ніби поспішаючи. Сказати хотілося багато, а часу залишалось мало.
Учень. Повертаючись з Єгипту у травні 1913 року, останній раз відвідала Леся Українка Київ. Українська громадськість влаштувала поетесі врочисту зустріч.
З Києва Леся Українка знову повернулася на Кавказ, в Кутаїсі. Крайня грошова скрута призводить навіть до того, що доводилось продавати хатні меблі, аби прогодуватись. Лікування в Єгипті на цей раз не допомогло, загострення хвороби прогресувало. Та ця героїчна жінка продовжує працювати, не полишає своєї єдиної зброї – творчості.
Учениця. Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш...
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю на стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Вчитель. За півтора місяця до смерті Леся Українка розпочинає нове оповідання з життя арабської жінки, і якому вже не судилося бути завершеним.
…Далеко від рідного краю помирала, відходила у вічність велика поетеса і найвидатніша дочка України. Але навіть згоряючи від високої температури, вона продиктувала матері конспект майбутньої драматичної поеми.
Учениця. Хто не жив посеред бурі,
Той ціни не знає силі,
Той не знає, як людині
Боротьба і праця милі.
Хто не жив посеред бурі,
Не збагне журби безсилля,
Той не знає всеї муки
Примусового безділля.
Як я заздрила тим людям,
Що не мали відпочинку,
Поки їх нелюдська втома
З ніг валила на часинку!
День і ніч – вони на варті, -
Довгий труд, коротка зміна.
День і ніч – вони в роботі,
Аж німіли руки й спина.
Вчитель. Леся Українка в одному із своїх останніх листів, згадуючи своїх вчителів Старицького і Лисенка, писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати коли про мене з таким почуттям, як я тепер згадую про них. Але я б хотіла на те заслужити».
Учениця. 1 серпня 1913 року в Грузії, в містечку Сурамі, Леся Українка померла. Її тіло перевезли до Києва, поховали на Байковому кладовищі. Похорон Лесі Українки перетворився у велику народну демонстрацію. Поліція заборонила нести труну на руках, як того хотіли громадяни, заборонила промови, співи, жандарми зрізували на вінках червоні стрічки з написами. Вітчизна прощалась із своїм великим поетом, творчість якого входила у вічність.
V. Закріплення навчального матеріалу
1. Бесіда.
- Який висновок можна зробити? Завдяки чому Леся Українка досягла вершин творчості?
- В одному з листів Леся Українка писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати про мене… Але я б хотіла на те заслужити».
Як ви думаєте, чи заслуговує Леся Українка на те, щоб її згадували, читали її твори?
- Є вислів: «Життя Лесі Українки – подвиг». Скажіть, чи можна вважати її життя подвигом? Чому?
- Чому вчать нас поезії Лесі Українки?
- Відкрийте, будь ласка, підручник на сторінці 197 і знайдіть слова, в яких говориться про те, якими видами мистецтва ще захоплювалася Леся Українка, окрім літератури, твори яких митців любила. (Один учень читає вголос).
2. А зараз виконайте тестові завдання «Життя і творчість Лесі Українки». Підпишіть тести і швиденько виконуйте.
(Звучить музика Фредеріка Шопена)
А тепер подивіться на екран, перевірте правильність відповідей і поставте собі оцінку. До речі, поки ви виконували завдання звучала музика улюбленого композитора Лесі Українки. Здогадуєтесь яка? Музика Ф. Шопена.
VІ. Рефлексія
1. Яку роль відіграли рідні Лесі Українки в становленні її як митця?
2. Що найбільше вразило вас в житті Лесі Українки?
3. Яке відкриття ви зробили для себе?
Леся Українка писала вірші, давайте і ми займемося творчістю. Це покаже наше розуміння творчості.
• Складіть, будь ласка, сінквейн – «Леся Українка».
(Звучить музика Л. Бетховена)
VІІ. Підсумки
Підводячи підсумки нашого уроку, хочеться сказати, що життя Лесі Українки було піснею — піснею мужності й любові, натхненною думкою про Україну.
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.
Вчитель. Послухайте, будь ласка, мою власну поезію, присвячену Лесі Українці.
ЛЕСІ
Читать ми любим Лесині вірші, -
У них – снага і потяг до вершин.
Нехай вони написані давно,
Та в них таїться правди джерело.
Складала пісні-заклики до бою,
Точила слово, як єдину зброю,
І мріяла, що прийде світлий час,
І люди заживуть щасливо в нас.
Щоб краще було людям разом жить,
Залишила вона нам заповіт:
«Ви ревно бережіть пісень красу,
Вони нове дихання принесуть».
VІІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
За активність на уроці високі бали отримують учні творчої групи. Добре відповідали… А такі учні, як…
Друга оцінка буде за тестування. Здайте мені, будь ласка, ваші тести.
І третя оцінка – за перевірку конспектів, які ви допишете дома і принесете потім на перевірку.
ІХ. Домашнє завдання
1. Опрацювати статтю з підручника (стор.196-210), знати основні етапи життя і творчості поетеси; читати вірші «Contra spem spero!», «І все-таки до тебе думка лине», «І ти колись боролась, мов Ізраїль»;
2. Написати лист до Лесі Українки.