Шановні відвідувачі сайту!!!

На даному сайті розміщені план-конспекти уроків, короткий та повний обсяг творів із шкільної програми, біографії та портрети письменнників, матеріали для підготовки до ЗНО, багато теоретичного матеріалу з української мови і літератури, літературні ігри, матеріали для проведення гурткової роботи, календарне планування на всі предмети, презентації для уроків, дуже багато творів за шкільною програмою та багато іншого цікавого матеріалу. Маєте пропозиції та побажання пишіть адміністратору, всі вони будуть обов'язково враховані!!!

P.S. Вибачте за рекламу на сайті. Це необхідність для подальшого сталого розвитку даного ресурсу.

План конспект уроку із зарубіжної літератури 6 клас на тему "Володимир Короленко «Сліпий музикант». Петро Попельський і Евеліна"
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 15-03-2016, 11:18

Тема: Володимир Короленко «Сліпий музикант». Петро Попельський і Евеліна

Мета:допомогти учням глибшезрозуміти внутрішній світ головних героїв повісті «Сліпий музикант», духовні пошуки Петра Попельського, його взаємовідносини з Евеліною, усвідомити головні думки твору, викликати захоплення художньою майстерністю автора; розвивати в учнів логічне мислення, зв'язне мовлення, навички переказу, ана­лізу прозового тексту, образів твору; виховувати у школярів гуманне ставлення до людей та сприяти формуванню стійких морально-етичних переконань школярів, високих естетичних почуттів.

Типуроку:урок застосування знань, умінь, навичок.

Видуроку:комбінований.

Обладнання: портрет В.Г.Короленка; підручник; тексти повісті В. Короленка «Сліпий музикант» (мовою оригіналу і в перекладі ); фрагменти з фільму «Сліпий музикант» (1960).

Епіграф: «Людина створена для щастя, як птах для польоту»

В.Г.Короленко

ХІДУРОКУ

І.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙМОМЕНТ

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ

1.Вступне слово

На сьогоднішньому уроці ми продовжуємо роботу над повістю Короленка «Сліпий музикант».

Як ви гадаєте, якою буде тема сьогоднішнього уроку? (Тема уроку та епіграф заздалегідь написані на дошці).

Учні записують її у своїх зошитах.

- Які завдання ми будемо вирішувати?

2.Робота з епіграфом

Епіграфом до нашого уроку будуть слова В.Г.Короленка «Людина створена для щастя, як птах для польоту»

Як ви розумієте епіграф до уроку?

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯОПОРНИХЗНАНЬ

1. ПеревіркаскладенихучнямипланівхарактеристикиПетраПопельського

2. Встановіть відповідність між іменами персонажів та їх статусом у повісті

Ганна Михайлівна Слуга

Йохим Кохана дівчина

Евеліна Яскульська Мати

Федір Кандиба Старий козак

Попельський Батько

Хведько Сусід

Ставрученко Дзвонар

Юрко Каліка перехожий

Єгорій Сліпий поет

Ганна Михайлівна – мати; Йохим – слуга; Евеліна Яскульська - кохана дівчина; Федір Кандиба - каліка перехожий; Попельський - батько; Хведько - старий козак; Ставрученко - сусід; Юрко - сліпий поет; Єгорій - дзвонар.

IV.МОТИВАЦІЯНАВЧАЛЬНОЇДІЯЛЬНОСТІ

Сьогодні, коли в країні триває війна, коли кожної хвилини гинуть люди, ми з вами продовжуємо боротьбу за найкращі людські якості: доброту, співчуття, милосердя, які оселяються у наших душах завдяки добрим, мудрим книгам.

У новелі «Парадокс» В. Короленко писав: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». (Епіграф уроку). Ця фраза відома багатьом, але не всі знають другу її частину: «Тільки щастя не завжди створене для неї». Проблему щастя вирішує письменник і у своїй книзі «Сліпий музикант», яка побачила світ у 1886 р.

Для чого ж створена людина? Чи здатна особистість чинити супротив обставинам? Що становить щастя людини? Як їй стати щасливою? Своє розуміння цих питань В. Короленко розкрив на прикладі образу Петра Попельського, головного героя повісті «Сліпий музикант».

V.СПРИЙНЯТТЯНОВОГОМАТЕРІАЛУ

1. Бесіда

1. Яке нещастя сталося в родині Попельських?(Їх син народився сліпим.)

2.Розкажіть про дитячі роки Петруся. Хто і як його виховував?(Його мати та дядько Максим.)

3. В якій атмосфері зростав хлопчик? (Зодного боку його оточу­вала ніжність матері, поетичність її творчої натури, з ін­шого — мужність старого воїна, дядька Максима. Хлопчик зростав в атмосфері любові, тепла, турботливого ставлення.)

4. Як Петрусь потоваришував з Евеліною? (Якось дівчинка зненацька натрапила на Петруся, коли той відпочивав на горбку біля річки. Її привабили чарівні звуки сопілки, але звиклий до самотності хлопчик прогнав непрохану гостю)

5. Що відомо про дядька Максима? (Дядько Максим був рідним братом мами Петруся. Він займався навчанням і вихованням хлопця)

6. Що єднало дядька і племінника?(Вони обоє мали вади: племінник був сліпий, а дядько не мав ноги.)

7. Як ви думаєте, яку роль відіграв дядько Максим у вихованні Петра?(Він вносив «чоловіче» начало, без якого Петро виріс би, наче «теплична рослина», і замкнувся б у собі.)

2. Творчезавдання

Визначте основні етапи життя Петра Попельського. У яких розділах твору вони описуються?(Дитинство й отроцтво (1-4 роз­діли), юність (5-6 розділи), зрілість (7 розділ, епілог).)

Подумайте, яким кольором можна зобразити кожен з етапів життя головного героя.

Як відомо, у першій редакції повість мала підзаголовок «Психологічний етюд». Автор детально досліджує психологію го­ловного героя.

3. Завданняучням

Назвіть героїв, які складали оточення Петра Попельського.(Мати, дядько Максим, Евеліна, Йохим, Ставрученки, Кандиба.)

4.Роботазтекстом

Знайдіть у тексті портрети Евеліни в різному віці. Проаналізуйте, як змінюється героїня.

Глава третя: «У товаристві цих старих зростала їхня єдина донька, невеличка дівчинка здовгою русою косою та блакитними очима, що вражала усіх при самому першому знайомстві якоюсь дивною солідністю, розлитою вусій її фігурі. Здавалося, спокій пізньої любові батьків відбився ухарактері доньки цією недитячою розсудливістю, плавним спокоєм рухів, задумливістю та глибиною блакитних очей. Вона ніколи не цуралась сторонніх, не ухилялась від знайомства здітлахами та брала участь вїхніх іграх. Проте все це робилося зтакою відвертою поблажливістю, немовби для неї особисто це було зовсім не потрібно. Дійсно, вона відмінно вдовольнялася своїм власним товариством, гуляючи, збираючи квіти, розмовляючи зі своєю лялькою, івсе це звиглядом такої солідності, що подеколи здавалося, ніби перед вами не дитина, акрихітна доросла жінка».

Глава п’ята: «Евеліна, звісно, значно зросла йрозвинулася зчасу першої зустрічі зПетром, проте зауваження студента щодо її вигляду було цілком справедливим. При першому погляді на це невеличке худорляве створіннячко здавалося, що це ще дівчинка, але вїї неквапливих, розмірених рухах виявлялася нерідко солідність жінки. Те саме враження було йвід її обличчя. Такі обличчя бувають, здається, тільки услов’янок. Правильні гарні риси замальовані плавними, холодними лініями; блакитні очі дивляться рівно, спокійно; рум’янець рідко з’являється на цих блідих щоках, проте це не та звичайна блідість, яка щохвилини готова спалахнути полум’ям палаючої пристрасті; це скоріше холодна білизна снігу. Пряме світле волосся Евеліни ледь-ледь відтінялося на мармурових скронях та спадало важкою косою, яка ніби відтягувала назад її голову при ході».

5. Бесіда

1. Яка, на вашу думку, головна риса вдачі Евеліни?(Співчутливість, доброта)

2. Що, на вашу думку, зближувало Петра й Евеліну?(Вони обоє були оточені надзвичайною любов'ю своїх близьких. Обоє вони не знали життя, жили в замкненому світі своїх маєтків.)

3. Який момент у житті був переломним для Евеліни?(Зустріч із братами Ставрученками. Вона вперше відчула, що існує якийсь інший світ, невідомий і тривожний.)

4. Яка проблема виникла перед героїнею після зустрічі з бра­тами Ставрученками? (Поринути в новий світ, у якому не було місця Петрові, або залишитися разомз коханим.)Який вибір зробила Евеліна?(Вона вибрала Петра.)

5. Як на вашу думку, чи було жертовним рішення Евеліни за­лишитися з Петром? боку Евеліни це був вияв щирої і дуже самовідданої любові.)

Петро й Евеліна вперше зустрілися на лоні природи. Головний герой дуже тонко сприймав довкілля, тому тема впливу природи на людину в повісті посідає важливе місце.

6.Виразнечитанняв особахепізоду«ЗустрічПетрусязЕвеліною»

Глава третя:

Одного разу Петрик був один на пагорбку біля річки. Сонце сідало, уповітрі стояла тиша, тільки мукання стада, що поверталося до села, долітало сюди, пом’якшене відстанню. Хлопчик тільки-но припинив грати та відкинувся на траву, віддаючись напівдрімотній млості літнього вечора. Він забувся на хвилину, як раптом чиїсь легкі кроки вивели його із дрімоти. Він із незадоволенням підвівся на лікті та прислухався. Кроки зупинилися біля підніжжя пагорбка. Хода була йому незнайома.

— Хлопчику! почув він раптом вигук дитячого голосу.— Чи не знаєш ти, хто тут зараз грав?

Сліпий не любив, коли порушували його самотність. Тому він відповів на запитання не дуже люб’язним тоном:

— Це я...

Легкий здивований вигук був відповіддю на цю заяву, ітієї самої миті голос дівчинки додав тоном простодушного схвалення:

— Як добре!

Сліпий промовчав.

— Чого ж ви не йдете?— запитав він потому, чуючи, що непрохана співрозмовниця продовжує стояти на місці.

— Нащо ж ти мене женеш?— спитала дівчинка своїм чистим та простодушно-здивованим голосом.

Звуки цього спокійного дитячого голосу приємно діяли на слух сліпого; тим не менш він відповів тим самим тоном:

— Яне люблю, коли до мене приходять...

Дівчинка засміялася:

— Отакої!.. Дивіться! Хіба вся земля твоя іти можеш комусь заборонити ходити землею?

— Мама наказала усім, щоби сюди до мене не ходили.

— Мама?— перепитала замислено дівчинка.— Амоя мама дозволила мені ходити над річкою...

Хлопчик, трохи розпещений загальною поступливістю, не звик до таких настирливих заперечень. Спалах гніву пройшов його обличчям нервовою хвилею; він трохи підвівся та заговорив швидко йзбуджено:

— Ідіть, ідіть, ідіть!..

Невідомо, чим закінчилася би ця сцена, але цієї миті від садиби почувся голос Йохима, що кликав хлопчика до чаю. Він швидко збіг зпагорбка.

— Ах, який бридкий хлопчик!— почув він за собою відверто обурене зауваження.

V

Наступного дня, сидячи на тому самому місці, хлопчик згадав про вчорашнє зіткнення. Уцьому спогаді тепер не було досади. Навпаки, йому навіть хотілося, аби знову прийшла ця дівчинка зтаким приємним, спокійним голосом, якого він ніколи ще не чув. Знайомі йому діти голосно кричали, сміялися, билися іплакали, проте жоден зних не розмовляв так приємно. Йому стало шкода, що він образив незнайомку, яка, мабуть, ніколи більше не повернеться.

Дійсно, дня зо три дівчинка зовсім не приходила. Але на четвертий Петрусь почув її кроки внизу, на березі річки. Вона йшла тихо; берегова галька легко шурхотіла під її ногами; івона наспівувала тихенько польську пісеньку.

— Послухайте-но!— гукнув він, коли вона зним порівнялася.— Це знову ви?

Дівчинка не відповіла. Камінці все так само шурхотіли під її ногами. Вудаваній безтурботності її голосу, що наспівував пісню, хлопчику чулася ще не забута образа.

Проте, пройшовши кілька кроків, незнайомка зупинилася. Дві-три секунди минули умовчанні. Вона перебирала вцей час букет польових квітів, який тримала вруках, авін чекав на відповідь. Уцій зупинці та мовчанні, що настало за нею, він вловив відтінок навмисної зневаги.

— Невже ви не бачите, що це я?— запитала вона нарешті знеабиякою гідністю, закінчивши зквітами.

Це просте запитання болісно відгукнулося всерці хлопчика. Він нічого не відповів, ілише його руки, якими він опирався на землю, якось судомно схопилися за траву. Але розмова вже почалася, ідівчинка, все стоячи на тому самому місці та займаючись своїм букетом, знову запитала:

— Хто тебе навчив так добре грати на дудці?

— Йохим навчив,— відповів Петрусь.

— Дуже добре! Ачому ти такий сердитий?

— Я... не серджуся на вас,— сказав хлопчик стиха.

— Ну, то йяне серджусь… Давай гратися разом.

— Яне вмію гратися звами,— відповів він похнюпившись.

— Не вмієш гратися?.. Чому?

— Так.

— Ні, чому ж?

— Так,— відповів він ледь чутно іще більше похнюпився.

Йому не доводилося ще ніколи розмовляти зкимось про свою сліпоту, іпростодушний тон дівчинки, що пропонувала знаївною наполегливістю це запитання, відгукнувся вньому знову тупим болем.

Незнайомка піднялася на пагорбок.

— Який ти кумедний,— заговорила вона зі зверхнім жалкуванням, сідаючи поруч із ним на траві.— Це ти, мабуть, тому, що ще зі мною не знайомий. От узнаєш мене, тоді припиниш боятися. Аяне боюся нікого.

Вона казала це збезтурботною ясністю, іхлопчик почув, як вона кинула собі уфартух купу квітів.

— Де ви взяли квіти?— спитав він.

— Там,— мотнула головою вона, вказуючи назад.

— На лузі?

— Ні, там.

— Отже, вгаї. Аякі це квіти?

— Невже ти не знаєш квітів?.. Ах, який ти дивний… слово честі, ти дуже дивний...

Хлопчик узяв уруку квітку. Його пальці швидко та легко торкнулися листя та вінчика.

— Це жовтець,— сказав він,— аось це фіалка.

Потім він захотів утой самий спосіб познайомитися йзі своєю співрозмовницею: узявши лівою рукою дівчинку за плече, він правою почав обмацувати її волосся, потім повіки та швидко пробіг пальцями по обличчю, деінде зупиняючись та уважно вивчаючи незнайомі риси.

Усе це було зроблено так несподівано та швидко, що дівчинка, вражена подивом, не могла сказати ані слова; вона лише дивилася на нього широко розплющеними очима, уяких відбивалося почуття, близьке до жаху. Тільки тепер вона помітила, що вобличчі її нового знайомого єщось незвичайне. Бліді йтонкі риси застигли на виразі напруженої уваги, що якось не гармоніював зйого нерухомим поглядом. Очі хлопчика дивилися кудись, без жодного відношення до того, що він робив, івних дивно переливався відблиск сонця, що сідало. Усе це здалося дівчинці на єдину мить просто важким кошмаром.

Вивільнивши своє плече зруки хлопчика, вона раптом скочила на ноги йзаплакала.

— Навіщо ти лякаєш мене, бридкий хлопчиську?— заговорила вона гнівно, крізь сльози. — Що ятобі зробила?.. Навіщо?..

Він сидів на тому самому місці, спантеличений, із низько схиленою головою, ідивне почуття— суміш досади та приниження— наповнило болем його серце. Уперший раз ще довелося йому зазнати приниження каліки; уперший раз узнав він, що його фізична вада може викликати не одну жалість, а йпереляк. Звісно, він не міг ясно усвідомити важке почуття, що пригнічувало його, але від того, що усвідомлення це було неясним та тьмяним, воно приносило не менше страждання.

Почуття пекучого болю та образи підступило до його горла; він упав на траву йзаплакав. Плач цей ставав усе сильнішим, судомні ридання струшували усе його маленьке тіло, тим більше що якась уроджена гордість примушувала його пригнічувати цей спалах.

Дівчинка, яка збігла вже зпагорбка, почула ці глухі ридання та зподивом обернулася. Бачачи, що її новий знайомий лежить обличчям до землі йгірко плаче, вона відчула співчуття, тихо зійшла на пагорбок та зупинилася над плачучим.

— Послухай-но,— заговорила вона стиха,— про що ти плачеш? Ти, звісно, гадаєш, що янаскаржуся? Ну, не плач, янікому не скажу.

Слово співчуття та ласкавий тон викликали вхлопчика ще більший нервовий спалах плачу. Тоді дівчинка присіла біля нього навпочіпки; просидівши так із півхвилини, вона тихо торкнулася його волосся, погладила його голову іпотім, зм’якою наполегливістю матері, яка заспокоює покарану дитину, підняла трохи його голову та почала витирати хустинкою заплакані очі.

— Ну, ну, припини ж!— заговорила вона тоном дорослої жінки.— Ядавно не серджуся. Ябачу, що ти жалкуєш, що налякав мене…

— Яне хотів налякати тебе,— відповів він, глибоко зітхаючи, аби приглушити нервові напади.

— Добре, добре! Яне серджуся!.. Адже ти більше не будеш.— Вона трохи підняла його зземлі та намагалася всадовити поруч із собою.

Він скорився. Тепер він сидів, як іраніше, обличчям убік заходу, і, коли дівчинка знову поглянула на це обличчя, освітлене червонуватим промінням, воно знову видалося їй дивним. Вочах хлопчика ще бриніли сльози, проте очі ці були як іраніше нерухомі, риси обличчя раз по раз пересмикувалися від нервових спазмів, але разом із тим уних видно було недитяче, глибоке йтяжке горе.

— Авсе-таки ти дуже дивний,— проказала вона із замисленим співчуттям.

— Яне дивний,— відповів хлопчик із жалісною гримасою.— Ні, яне дивний… Я… я— сліпий!

— Сліпи-ий?— протягла вона співучо, іголос її здригнувся, ніби це сумне слово, стиха вимовлене хлопчиком, нанесло невиправного удару вїї маленьке жіноче серце.— Сліпи-ий?— повторила вона голосом, який ще більш здригнувся, і, немовби шукаючи захисту від нездоланого почуття жалості, що охопило всю її, вона раптом обхопила шию хлопчика рученятами та припала до нього обличчям.

Вражена раптовістю сумного відкриття, маленька жінка не втрималася на висоті своєї солідності, і, перетворившись зненацька на засмучену та безпорадну всвоєму смутку дитину, вона, всвою чергу, гірко та невтішно заплакала.

VI

Кілька хвилин минуло вмовчанні.

Дівчинка припинила плакати ітільки час від часу схлипувала, приходячи усебе. Повними сліз очима вона дивилася, як сонце, ніби обертаючись урозпеченій атмосфері заходу, занурювалося за темну рису обрію. Промайнув ще раз золотий край вогняної кулі, потім бризнули дві-три гарячі іскри, ітемні обриси дальнього лісу спливли раптом непереривною синюватою рисою.

З річки потягло прохолодою, ітихий мир вечора, що насувався, відбився на обличчі сліпого; він сидів зі схиленою головою, мабуть, здивований цим виразом гарячого співчуття.

— Мені шкода…— все ще схлипуючи, проказала нарешті дівчинка на пояснення своєї слабкості.

Потім, дещо оволодівши собою, вона зробила спробі перевести розмову на сторонній привід, до якого вони обидва могли ставитися байдуже.

— Сонечко сіло,— вимовила вона замислено.

— Яне знаю, яке воно,— була сумна відповідь.— Яйого тільки… відчуваю...

— Не знаєш сонечка?

— Так.

— А... Асвою маму... теж не знаєш?

— Мати знаю. Язавжди здалека впізнаю її ходу.

— Так, так, це правда. Іяіз заплющеними очима впізнаю свою мати.

Розмова набула спокійнішого характеру.

— Знаєш,— заговорив сліпий здеяким пожвавленням,— адже явідчуваю сонце ізнаю, коли воно закотилося.

— Чому ти знаєш?

— Тому що… розумієш.. Ясам не знаю чому...

— А-а!— протягла дівчинка, мабуть, цілком вдоволена цією відповіддю, івони обидва помовчали.

— Яможу читати,— перший заговорив знову Петрусь,— іскоро навчуся писати пером.

— Аяк же ти?..— почала була вона іраптом сором’язливо замовчала, не бажаючи продовжувати делікатного допиту. Проте він її зрозумів.

— Ячитаю усвоїй книжці,— пояснив він,— пальцями.

— Пальцями? Яб ніколи не навчилася читати пальцями… Я йочима погано читаю. Батько каже, що жінки погано розуміють науку.

— Аяможу читати навіть французькою.

— Французькою!.. Іпальцями… який ти розумний!— відверто зраділа вона.— Проте ябоюся, як би ти не застудився. Он над річкою який туман.

— Ати сама?

— Яне боюся; що мені зробиться.

— Ну, то йяне боюся. Чи можливо, аби чоловік застудився швидше за жінку? Дядько Максим каже, що чоловік не мусить нічого боятися: ані холоду, ані голоду, ані грому, ані хмари.

— Максим?.. Це який на милицях?.. Яйого бачила. Він страшний!

— Ні, він анітрохи не страшний. Він добрий.

— Ні, страшний!— переконано повторила вона.— Ти не знаєш, бо не бачив його.

— Та як яйого не знаю, коли він мене усього вчить.

— Б’є?

— Ніколи не б’є іне кричить на мене… Ніколи...

— Це добре. Хіба можна бити сліпого хлопчика? Це було б грішно.

— Так він же нікого іне б’є,— сказав Петрусь дещо розгублено, оскільки його чутке вухо зачуло кроки Йохима.

Дійсно, висока фігура хохла намалювалася за хвилину на пагорбкуватому гребені, що відділяв садибу від берега, ійого голос далеко розкотився утиші вечора:

— Па-ани-ичу-у!

— Тебе кличуть,— сказала дівчинка, підіймаючись.

— Так. Але мені не хотілося б іти.

— Іди, іди. Ядо тебе завтра прийду. Тепер на тебе чекають іна мене теж.

7. Бесіда

1. Чим був викликаний сум Петруся?(Він соромився своєї слі­поти.)

2.Як поводила себе Евеліна?(Досить впевнено, сміливо.)

3. Як Петрусь сприйняв нову знайому?(Він спочатку проганяв її, а потім сам став чекати, щоб вона прийшла.)

4. Що найбільше вразило хлопчика в новій знайомій?(Приємний, спокійний голос. Оскільки до цього «усі знайомі йому діти кричали, сміялися, билися, плакали, але жоден не говорив так приємно».)

5. Як відреагувала Евеліна на звістку про сліпоту хлопчика?(Вона розплакалася.)

6. Яку роль відіграла Евеліна в житті Петра?(Вона стала його ангелом-охоронцем, а пізніше коханою, дружиною, матір'ю його сина. Евеліна вносила в їхню дружбу «свій спокій, свою тиху радість, повідомляла сліпому нові відтінки навколиш­нього життя», а він «давав їй своє горе».)

8. Переказтексту

Розкажіть про те, як проходили заняття Петра й Евеліни з дядьком Максимом.

(Глава третя, розділ 8).

9. Бесіда

1. Який талант мав Петрусь?(Талант до музики.)

2.Хто розвивав талант хлопчика?(Дядько познайомив його з музикою простого селянина Йохима, який грав на сопілці. Мати — із серйозною класичною музикою. Саме вона захо­пила його грою на фортепіано.)

3. Подумайте, чи правий був Максим, вирішивши розширити коло спілкування свого племінника?(Так, він прагнув по­казати Петрові, що світ набагато ширший, ніж той міг собі уявити. Дядько хотів подолати замкнутість хлопчика.)

4. Розкажіть про родину Ставрученків.

5. Петро сказав Евеліні: «Мені тільки здається, що я зайвий на світі». Чому у героя виникали ці думки? Чи згодні ви із цими словами Петра?

10. Коментар

Евеліна сказала мудру фразу: «У кожного своя дорога в житті». Молоді Ставрученки висловлювали свої думки із цього приводу, їхні слова стривожили душу Петра. Окрім того, знання про те, що поза стінами маєтку існує інший світ, теж стривожило героя. Його мучило відчуття своєї неповноцінності, викликаної сліпотою. Петро цілком поринув у морок, в особисте нещастя, за­мкнувся у собі.

11. Бесіда

1. Яку роль й житті Петра відіграла зустріч із дзвонарем?(У Петра з'явилася думка, що доля сліпих — зло й образа. У нього почалася душевна криза.)

2.Що вивело Петра з духовної кризи?(Подорож зі сліпими спів­цями на чолі з Кандибою.)
3. Що дала Петрові подорож зі сліпими співцями?(Петро побачив і пережив голод, холод, злидні, приниження. Тобто герой побачив справжнє горе, що було набагато страшнішим за його недугу.)

4. Як змінився Петро після пережитого під час мандрівки?(Петро вийшов із кризи.)

12. Роботазтекстом

1. Порівняйте гру Петра до подорожі і після.

2. Знайдіть у тексті слова, що свідчать про зміни в душі Петра.(«На місці сліпого і невтомного егоїстичного страждання він носить у душі відчуття життя, він відчуває і людське горе, і людську радість, він прозрів і зможе нагадати щасливим про нещасних...»)

13.Переглядепізодівізфільму«Сліпиймузикант»

14. Бесіда

Яке ваше враження від фільму?

Наскільки точно в картині передається зміст твору?

Яке ваше враження від гри акторів?

15. Проблемнізапитання

1. Як би ви відповіли на питання, які були поставлені на по­чатку уроку: «Для чого ж створена людина? Чи здатна особис­тість чинити супротив обставинам? Як їй стати щасливою?»

2. Як ви думаєте, чи став Петро щасливим? У чому його щастя?

Перш ніж ми дамо відповіді на поставлені запитання давайте пригадаємо про те, що на попередньому уроці, ми прийшли до висновку, що наш герой в кінці твору відчув себе щасливим.

16. «Асоціативний кущ»

Як ви розумієте щастя? Що потрібно людині, щоб бути щасливою? Кожна людина розуміє це по-своєму. А що розумієте під щастям ви з позиції свого маленького життєвого досвіду після першої нашої розмови за книгою? (Діти приклеюють до круга з написом «Щастя» ,,промені’’: здоров’я, кохання, хороша сім’я, справжня дружба, улюблена робота, достаток та ін).

Для головного героя повісті В. Короленка «Сліпий музикант» Петра Попельського щастя полягає в тому, що він знайшов себе: Він став музикантом. До свого першого концерту він пройшов тяжкий шлях, на якому були розчарування у собі, горе, сльози, душевна криза. Завдяки дядькові Максиму, Петро знайшов у собі сили перебороти себе, здолати обставини, пов'язані зі сліпотою.

Герой дійсно прозрів, тому що побачив реальне життя, пізнав його і зміг подарувати своє мистецтво людям. Окрім того, Петрові пощастило, що він зустрів Евеліну. Дівчина покохала його і вийшла за нього заміж. Отже, він щас­ливий ще й тим, що пізнав кохання, має сім'ю, маленького сина, який народився зрячим. У нього попереду щасливе майбутнє.

17. Проблемне запитання

А чи щаслива Евеліна? Як на вашу думку, чи було жертовним рішення Евеліни залишитися з Петром?

18. Словникова робота

Жертовне кохання – сповнене самопожертви, самовідданості.

19. Займи позицію

На дошці вивішуються плакати «Так», «Ні», «Не знаю» .

(З боку Евеліни це був вияв щирої і дуже самовідданої любові. Вона стала його ангелом-охоронцем, а пізніше коханою, дружиною, матір'ю його сина. Евеліна вносила в їхню дружбу «свій спокій, свою тиху радість, повідомляла сліпому нові відтінки навколишнього життя»).

Висновок:Евеліна щаслива, тому що кохає і кохана, тому що відчуває себе потрібною – і в цьому її щастя. Таке кохання називають жертовним.

20. Бесіда

- Як на вашу думку, чому письменник так високо цінує жінок ? ( Письменник бачив приклади таких жінок, щиро любив і поважав свою дружину, яка чекала на нього цілих 10 років із Сибіру).

А сьогодні ми можемо побачити приклади жертовності в коханні?

(Дружини наших бійців, що стали інвалідами, не залишають своїх чоловіків, а стають їх руками, очима, турботливими доглядальницями.

V.ЗАСТОСУВАННЯЗНАНЬ,УМІНЬ,НАВИЧОК

1.Гронування

Створіть грона образів Петра Попельського та Евеліни

2.Літературнагра

Підтвердьте або заперечте твердження.

1) Сліпа дитина народилася в багатій сім'ї. (+)

2) Усі відразу помітили сліпоту немовляти. (-)

3) Максим Яценко воював в Італії з Гарібальді. (+)

4) Сестра Анна називала брата Максом. (+)

5) Йохим грав на скрипці. (-)

6) Петро й Евеліна познайомилися в саду. (-)

7) Батька Евеліни звали пан Валентин. (+)

3. Бесіда

1. Які моральні проблеми піднімає В. Короленко у своїй повісті?

2. Що вам сподобалося(чи не сподобалося)у характері Петра Попельського?

3. Як змінюється головний герой повісті впродовж розвитку дії у творі?

4. Завданняучням

Визначте ключові моменти духовного зростання Петра Попельського.(Народження — сліпота — турбота матері й дядьказаглиблення в себе — замкнутість — розгубленість — перебування серед сліпих співців — відродження душі — перший концерт.)

5. Робота в парах. Створення сенканів про Петра Попельського та Евеліну

Петро

сліпий, розумний

вчиться, грає, любить

живе у своєму світі

музикант.

Евеліна

молода, одинока

співчуває, поважає, розуміє

здатна пожертвувати своїм життям

дружина

VI.ОГОЛОШЕННЯДОМАШНЬОГОЗАВДАННЯ

Написати відповідь на запитання: «Що таке щастя?»; - намалювати ілюстрації до твору.

VІІ. ПІДСУМКИ УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

1.Мікрофон

Що найбільше сподобалося на уроці?

2.Оцінювання роботи учнів

 

 

Інформація
Відвідувачі, Ви також можете залишити коментар до даного матеріалу
 Залишити коментар
Схожі матеріали:
Меню
Авторизація
Архів матеріалів
Популярні матеріали
Яндекс.Метрика





загрузка...