План конспект 8 клас УРОК № 20 Тема. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 31-03-2013, 10:36

УРОК № 20

Тема.Національно-визвольна війна українського народу сере­дини XVII ст.

Мета: з'ясувати, якими були передумови Національно-ви­звольної війни; розповідати про Б. Хмельницького та його сподвижників, перші битви Національно-визвольної війни; характеризувати події початку війни; розвивати ло­гічне та історичне мислення школярів; виховувати в учнів інтерес і повагу до історії своєї держави.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни:Національно-визвольна війна.

Основні дати: 1595—1657 pp. роки життя Б. Хмельницького; 22 січ­ня 1648 р. початок Національно-визвольної війни ук­раїнського народу середини XVII ст.; 1648—1657pp. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького.

ХІД УРОКУ

I.                 ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II.             ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Передумови та причини Національно-визвольної війни.

І ВАРІАНТ

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

Під час коментованого читання вчитель акцентує увагу учнів на

кожній передумові або причині Національно-визвольної війни.

II ВАРІАНТ

Розповідь учителя

Найважливішою подією української історії XVII ст. стала Націо­нально-визвольна війнаукраїнського народу, що була обумовлена загостренням суперечностей у різних сферах розвитку суспільства, які спричинили передумови початку війни.

Завдання

1)        Наведіть факти погіршення соціально-економічного станови­ща та національно-релігійних утисків українського населення від польської влади.

2)         Якими були причини козацьких виступів у 20—30-х pp. XVII ст.?

Розповідь учителя

У цей час надзвичайно ускладнилася ситуація в соціально-еконо­мічній сфері. Унаслідок зростання в Україні землеволодінь польської шляхти селяни втрачали землю і ставали кріпаками. Значно погір­шилося також становище міщанства й реєстрових козаків. Критич­ним було становище в національно-релігійній сфері. Усіляко обме­жувалися можливості українців уживати рідну мову. Один за одним в Україні з'являлися католицькі костьоли, монастирі та єзуїтські колегіуми. Незважаючи на проголошувану владою свободу віроспові­дання, не припинялися утиски православних. У тогочасній Україні саме релігійні утиски були чинником, що об'єднував представників різних верств у їхніх протестах проти польської влади.

Робота з документом

Б. Хмельницький про основну причину Національно-визвольної війни

Причиною, яка спонукала козаків піднятися війною проти ляхів, було не те, що ляхи несправедливо відбирали в них села й доми, не те, що позбав­ляли їх земної батьківщини, не те, що обтяжували їх роботами, подібно донемилостивих фараонів (усе це ще могли б стерпіти козаки), а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетліннихДуш.

Запитання до документа

1)        У чому Б. Хмельницький убачав основну причину війни ук­раїнців із поляками?

2)         Наведіть приклади боротьби українців за православну віру в першій половині XVII ст.

Цікаво знати

У роки Національно-визвольної війни кожна з воюючих сторін намагала­ся надати своїм діям вигляд боротьби за віру. До Б. Хмельницького прибув із Греції митрополит Й. Коринфський і привіз меч, освячений у Єрусалиміна Гробі Господнім. Це означало, що православна церква в Османській ім­перії вбачала в українських козаках, яких очолював гетьман, борців за пра­вославну віру. Зі свого боку, до короля Речі Посполитої Я. Казимира прибув спеціальний легат, який передав йому від Папи Римського освячений меч і благословіння на війну з козаками, оскільки це є боротьба за інтереси като­лицької церкви проти схизматиків (як називали православних).

Розповідь учителя

У політичній сфері відсутність власної державності, утрата еліти через полонізацію та окатоличення призвели до того, що український народ за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої не мав перспектив для повноцінного розвитку. Визрівали також психо­логічні передумови до вибуху Національно-визвольної війни. Ступінь і характер насильства в діях панів, орендарів, урядовців і католиць­кого духівництва під час придушення козацьких виступів поперед­ніх років викликали в українському суспільстві гнів щодо гнобителів і прагнення помститися за заподіяні кривди.

Робота з термінами та поняттями

Національно-визвольна боротьба рухи поневолених народів за повалення чужоземного панування, ліквідацію національного й ко­лоніального гноблення, завоювання національної незалежності.

Розповідь учителя

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. це війна українського народу під проводом Б. Хмельни­цького за визволення від польсько-шляхетського панування.

На підставі передумов Національно-визвольної війни сформували­ся її причини:

     незадоволення різних верств населення України швидким зростанням у країні земельних володінь польських магнатів та шляхти;

     посилення національно-релігійних утисків православних ук­раїнців;

     невідповідність між фактичним набуттям козацтвом політич­ного лідерства в українському суспільстві й обмеженнями, що накла­далися на нього владою за «Ординацією» 1638 p.;

     слабкість вищої державної влади Речі Посполитої (короля й сейму), які навіть за наявності бажання не мали достатніх повнова­жень і авторитету, щоб контролювати дії польських магнатів і шлях­ти в Україні.

Завдання

Складіть схему «Причини і передумови Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.».

Приклад виконання

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.

 

 

 

Передумови

 

Причини

Формування української ран- ньоновітньої нації, яка в межах Речі Посполитої фактично не мала шансів на повноцінний розвиток.

Перетворення українського козацтва на провідну політичну силу, яка внаслідок загострення протиріч між інтересами Укра­їни і великодержавними амбі­ціями Польщі відігравала роль суспільного детонатора. Поширення в Україні ідей бо­ротьби за національну незалеж­ність і особисту свободу людини, що набули в цей час поширення в Європі

 

Посилення соціально-економічного гноблення селян, міщан, козаків, яке дедалі більше ототожнювалося з поль­ським пануванням. Посилення національно-релігійного гніту внаслідок відверто дискримі­наційної політики Речі Посполитої: утиски православної церкви, усунен­ня українців від участі в міському самоврядуванні, обмеження щодо ук­раїнської мови й освіти тощо. Перетворення репресивної політики польської влади на «зразок» у бороть­бі українців за свої станові інтереси: орієнтація на силові засоби захисту своїх прав. Прагнення народу помсти- тися шляхті за наругу над ним

 

2.Б.Хмельницький та його соратники.

Розповідь учителя

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. тривала від лютого1648 р. до серпня 1657 р. (існують й інші периодизації війни; деякі історики називають її революцією, що тривала до 1676 p.). Вона мала національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Її рушійною силою були козаки, міщани, селяни, православне духівництво, частина дрібної української шлях­ти. Очолював їх Б. Хмельницький.

Постать в історії

Богдан (Зиновій) Хмельницький (1595—1657) — гетьман України, тво­рець Української козацької держави. Місцем народження вважається хутір Суботів. Походив він із дрібної української шляхти. Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії. Із юнацьких років Б. Хмельницький перебував на військовій службі. У 1620 р. разом із батьком брав участь у поході польського війська до Молдови проти турок. У битві підЦецорою батько загинув, а Богдан потрапив до турецького полону, із якого його викупили запорожці. Повернувшись, він вступив до реєстрового коза­цького війська, згодом став писарем. Брав участь у походах проти Кримсько­го ханства, а в часи повстань 30-х pp. XVII ст. виступав на боці козаків.

У січні 1648 р. очолив Національно-визвольну війну. Під час національно-визвольних змагань проявив себе як досвідчений полководець, талановитий дипломат і видатний державний діяч. Осмислюючи досвід визвольної бороть­би, сформулював ідею створення незалежної Української держави в її етніч­них межах і розпочав її реалізацію. Домігся визнання Української козацької держави як суб'єкта міжнародного права. Помер у Чигирині й був похованийу Суботові в Іллінській церкві.

Завдання

Заповніть таблицю «Життєвий шлях гетьмана Б. Хмельницького».

Роки

Період

Характеристика

 

 

 

 

Додатковий матеріал

Періодизація Національно-визвольної війни українського народу

середини XVII ст.

Період

Зміст

1648— 1649 pp.

Наростання визвольної боротьби. Визнання урядом Речі Поспо­литої певної самостійності за Україною

1650— 1653 рр.

Тривала й виснажлива боротьба між козацтвом і поляками не принесла успіху жодній зі сторін

1654— 1655 pp.

Надання Московською державою військової допомоги Україні. Успішне завершення україно-московськими військами літньо- осінньої кампанії 1655 р. в Україні

1656— 1657 рр.

Укладення Україною військового союзу зі Швецією та Трансіль­ванією. Спільні дії козацтва зі шведською та трансільванською армією проти Польщі

 

Розповідь учителя

Створити з повсталих селян і козаків боєздатну армію, яка боро­лася за визволення України, Б. Хмельницький зміг, спираючись на своїх сподвижників. Серед них були представники різних станів козацтва, української шляхти, міщан. У роки війни вони стали тала­новитими воєначальниками, будівничими держави, дипломатами.

До найближчого оточення гетьмана належали Іван Богун, Кіндрат Бурляй, Іван Гиря, Матвій Гладкий, Філон Джеджалій, Максим Кри­воніс, Іван Виговський, Антон Жданович, Федір Вешняк та інші.

Звернути увагу!

Соратники Б. Хмельницького мали відмінні погляди з багатьох пи­тань. Одні з них були досить поміркованими, іншіналаштованими радикально. Проте Б. Хмельницький зміг згуртувати їх навколо ідеї боротьби за визволення України.

3. Початок війни.

Розповідь учителя

Приводом до початку повстання, що переросло в Національно- визвольну війну, стала особиста кривда, заподіяна Хмельницькому чигиринським підстаростою Даніє л ем Чаплинським. Зі своїми слу­гами він пограбував та зруйнував родинний хутір Хмельницького Суботів, захопив його дружину та жорстоко побив малолітнього сина.

Звернення Хмельницького до суду й навіть до короля з вимогами покарати нападника не мали результатів. Не знайшовши справедли­вості, він приєднується до козацької старшини, яка таємно обгово­рювала план збройного повстання проти польської влади в Україні. Протягом вересня 1647 р. Хмельницький розробив план виступу проти Речі Посполитої. Повстання вирішили розпочати в листопаді 1648 р. захопленням Трахтемирова, де перебував урядовий комісар реєстрового козацтва Яцек Шемберк. Домовилися також направити послів до кримського хана й турецького султана, щоб заручитися їх підтримкою.

Однак плани повстанців було видано полякам. Хмельницького за­арештували й кинули до в'язниці в Чигирині. Звідти він утік завдя­ки допомозі чигиринського полковника Станіслава Кричевського та своїх друзів і подався на Запорожжя.

На початку січня 1648 р. Хмельницький із загоном прибічників прибув на Запорожжя й розташувався неподалік Січі. Порозумівшись із козаками, що перебували в залозі на Січі, 25 січня 1648 р. він без бою оволодів нею. При цьому значна частина реєстровців вирішила підтримати повстанців. Ці події вважаються датою початку Націо­нально-визвольної війни. Невдовзі відбулася козацька рада, на якій Б. Хмельницького було обрано гетьманом Війська Запорозького.

Новообраний гетьман Б. Хмельницький звернувся з універсалами до українського народу, де закликав усіх небайдужих до долі своєї Вітчизни вступати до козацького війська для боротьби проти поль­ського панування. Водночас посольство гетьмана в березні 1648 р. ук­лало договір про воєнно-політичний союз із кримським ханом Іслам- Гіреєм III. Відповідно до нього, на допомогу козакам хан надсилав 6 тис. татарських кіннотників.

Здійснені заходи дозволили гетьману на кінець квітня 1648 р. зібрати 5 тис. козаків та 6 тис. татар. Проти них виступило польське військо, очолюване коронним гетьманом Миколою Потоцьким, що налічувало близько 18 тис. вояків, із яких 6 тис. становили реєстрові козаки.

Робота з документом Із листа коронного гетьмана Миколи Потоцького королю Владиславу IV про ситуацію в Україні (березень 1648 р.)

Згубне полум'я так розгорілося, що не було жодного села, жодного міста, у якому б не лунали заклики до сваволі й де б не чинилися замахи на життяй майно своїх панів... Козацькі старшини бажають також самостійно воло­дарювати в Україні, укладати угоди з іноземцями і сторонніми господарями і робити все, що лише завгодно їх волі й бажанню.

Спочатку піднялось 500 бунтівників сама по собі це жалюгідна сила, але проти них слід рушити цілу армію, бо ці 500 підняли бунт у змові зі всіма коза­цькими полками і зі всією Україною. За короткий час повстанців збільшилося до 3 тисяч. Але боронь Боже, щоб він (Хмельницький) пішов із ними в Україну.Тоді б ці 3 тисячі швидко зросли б до 100 тисяч і нам вистачило б діла з цими.

Запитання до документа

1)        Які факти наводить автор документа?

2)        Яку інформацію можна отримати на підставі їх аналізу?

3)         Чи можна стверджувати, що козаки, розпочавши повстання, відігравали роль національної еліти, яка відображала настрої більшості українського народу? Чому?

Звернути увагу!

На відміну від козацьких виступів попередніх років, у 1648 р. бо­ротьба проти польського шляхетського панування в Україні набувала великого розмаху і ставала всенародною.

III.        ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Запитання

1)        Якими були передумови і причини Національно-визвольної війни?

2)         Назвіть дату Національно-визвольної війни середини XVII ст.

3)         Назвіть імена соратників Б. Хмельницького.

4)         На які періоди поділяється Національно-визвольна війна?

5)        Яка подія стала приводом до початку війни?

6)         Якою була кількість повсталих, зібраних Б. Хмельницьким на кінець квітня 1648 p.?

Творче завдання

Чому становище в національно-релігійній сфері стало головною передумовою початку війни?

IV.     ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель може запропонувати учням самостійно підбити підсумки уроку у формі дидактичної гри «Три речення».

Правила гри див. на с. 29.

Приклад

На кінець 40-х pp. XVII ст. політика, здійснювана Річчю Посполитою на українських землях, призвела до появи великої кількості незадоволених се­ред різних верств суспільства, що створило передумови до початку національ­но-визвольної боротьби.

Б. Хмельницький став лідером повстанців і разом зі своїми сподвижника­ми згуртував український народ для боротьби за свої права та свободи.

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. роз­почалася після оволодіння військами Б. Хмельницького Запорозької Січі.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1)        Опрацювати § 14 підручника.

2)         Підготувати письмову відповідь на завдання: а) використову­ючи додаткову літературу, скласти розповідь за темами (на вибір): «Початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVI ст.», «Б. Хмельницький та його соратни­ки і противники»; б) почати складати хронологічну таблицю «Основні події Національно-визвольної війни українського на­роду середини XVI ст.».

Період

Основні події

Підсумки

Воєнні

Суспільно-політичні

 

 

 

 

 

Текст для читання

Іван Богун

Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Українісередини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських зем­лях, а й за їх межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неодинаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетно­го козацького ватажка.

Достеменно невідомо, коли і де народився І. Богун. Мало відомостей і про ранній період його життя, хоча деякі українські історики писали, що вінуже брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637—1638 pp. Перші ж найвірогідніші відомості про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637—1642 pp.героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. І. Богун, зок­рема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Північний Донець.

Протягом 40-х pp. XVII ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, таобороняв українські землі від набігів останніх.

Із початком у 1648 р. Національно-визвольної війни українського наро­ду Богун став одним із сподвижників гетьмана Б. Хмельницького, і згідно «Реєстру Війська Запорозького 1649 р.» він значився серед козаків Чиги­ринського полку.

У лютому 1649 р. ми бачимо І. Богуна вже полковником подільським. Саме з цим прикордонним районом певний час була пов'язана його подаль­ша військова доля. На Поділля І. Богун прибув за наказом Б. Хмельницько­го «для наведення порядку і заспокоєння бідних людей, щоби вже більшекрові пролито не було». Тон листа, із яким він звертався до всього населення, був досить категоричний: «Наказую, щоб ніхто надалі не смів на Поділля доКам'янця війська приводити... що він має намір карати будь-яких порушни­ків кордонів, але все таки вважає, що краще буде, щоб ми в довірі жили, як предки наші, волею Божею».

Згодом, найвірогідніше в 1650 р., за неабиякі організаторські здібності та військовий талант Богуна було призначено кальницьким полковником, а тому подальша його доля була тісно пов'язана із захистом Вінничини та Брацлавщини від військ Речі Посполитої. Зокрема, уже в 1651 р. Богун віввэ.жк1 бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. Саме у боях під Вінницею в березні 1651 р. Богун уперше найбільш масштаб­но проявив здібності воєначальника, заманивши в ході бою польську кіннотуна Південний Буг, де драгуни потрапили до заздалегідь підготовленої пастки. Тут же Богун проявив значну особисту хоробрість, очолюючи сміливі нічнівилазки з козацького табору. У кінцевому підсумку Богун утримав свої обо­ронні позиції під Вінницею і, після підходу основних сил української армії, змусив коронне військо відступити. Далі, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651р.),ав середині травня його козаки оволоділи Корцем.

Важливою сторінкою з-поміж ратних справ кальницького полковника стала Берестецька битва, у якій І. Богун проявив себе розсудливим полководцем у най- трагічніший момент бою. Саме його було обрано наказним гетьманом у оточено­му поляками козацькому таборі ЗО червня 1651 p. І. Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів з оточення основні сили українського війська.

Наступний 1652 р. приніс Україні сподіваний реванш за поразку під Бе­рестечком перемогу під Батогом. Бій спалахнув уранці 22 травня 1652 р. біля гори Батіг поблизу сучасного села Четвертинівки й закінчився під вечір другого дня повним розгромом сил ворога. Загинуло майже все польське вій­сько і його верхівка. Безладною втечею із 40 тис. жовнірів і шляхти врятува­лося лише кілька тисяч осіб. «У боях під Батогом, пише В. Замлинський, особливо відзначилася козацька кіннота, очолювана І. Богуном, який за­вершив удалий окільний маневр і завдав нищівного удару полякам з тилу». У результаті битви під Батогом Правобережна Україна була повністю очищена від польських військ. І ця битва започаткувала новий етап Національно-виз­вольної війни українського народу проти панської Польщі.

У 1653 p. І. Богун знову опинився у вирі бойових дій. Уже в березні 1653 р. його загони виступили проти армії коронного обозного С. Чарнецького, якийзахопив і зруйнував Прилуки, Погребище, Ілинці, рухався вглиб України. Потім поляки взяли в облогу Монастирище. Але тут був сам Богун. Зайнявшиоборону в Монастирищі, він тривалий час відбивав атаки значно переважа­ючих сил коронної армії та робив дошкульні вилазки з міста. Про один із них розповідає в своєму літописі Г. Граб'янка: «Богун, відібравши кілька сот добрих козаків, нарядив їх у татарську одежу і наказав напасти з бокуполя. Накинулися вони на поляків із гуком татарським, а ті подумали, що це татари прийшли козакам на підмогу і не тільки від Монастирищ відступили,а й з України повтікали, полишивши козакам обоз і все майно».

Того ж 1653 p. І. Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козаць­кі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Т. Хмельницького (5 листопада 1653 р.) І. Богун «змушений був поступитися перед поляками, але вийшов звідти до­стойно з розгорнутими прапорами, барабанним боєм і почесною гвардією вивозив він тіло Тимоша». Наприкінці 1653 р. та протягом 1654 р. кальни- цький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної поль­ської армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний вій­ськовий талант та численні перемоги створили Богунові ім'я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.

У грудні 1656 р. І. Богун як один із керівників козацького корпусу під орудою наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 р. пройшли Західною Україною таПольщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву, хоча врешті-решт змушені були відступити в Україну влітку 1657 р.

Характеризуючи політичну діяльність полковника Війська Запорозького І. Богуна, відзначимо, що він палко любив свою Україну й досить боляче ре­агував на кроки українських гетьманів, що могли зачіпати права останньоїабо козацькі вольності. Тому І. Богун у політичному спектрі Української ко­зацької держави займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського дого­вору (28 жовтня 1651 p.), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі й зменшення козацького реєстру. У 1654 p. І. Богун був серед противників курсу Б. Хмельницького на союз із Москвою і, так і не склавши присягиросійському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 p.) І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на унезалежнення від Москви ук­раїнської зовнішньої та внутрішньої політики, але курс указаних гетьманівна зближення з Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальниць- кого полковника. Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 р.). А в 1660 р. Богун виступив проти Слободищенського трактату, підписаного Ю. Хмельницьким. У роки Руїни Богун послідовно шукав найкращий шлях для України. Далекоглядний іхитрий політик, як і полководець, він прагнув до мирного розв'язання си­туацій, але ніколи не йшов на компроміс. У січні 1660 р. Богун брав участь в операціях російсько-козацьких військ проти поляків і Виговського. Разом зі своїми соратниками останніх років О. Гоголем, М. Ханенком він зупинив польський похід у Брацлавщину. У 1661 р. Богун значиться пол­ковником семи хоругов війська князівства Литовського. Чому він потра­пив у литовське військо? Можливо, поляки вирішили усунути з України небезпечного полковника; можливо, він сам не схотів залишатися вдома, де справи йшли не так, як йому хотілося. Або ж від самого початку це бувнаперед задуманий план.

У всякому разі, І. Богун служив у литовському війську і, очевидно, брав участь у конфедерації, одним із пунктів якої значилася вимога припиненнявійни з Московською державою. Весною 1662 р. Богун на деякий час повер­нувся в Україну, і Ю. Хмельницький залучив його до воєнних дій на Ліво­бережжі. Але в цих боях славетний козак не виявив активності й гетьман відправив його до Польщі. Незабаром кальницький полковник І. Богун був ув'язнений поляками. Але він потрібен був Україні й це добре зрозумів П. Те­теря. Ще до отримання гетьманської булави П. Тетеря просить польськогокороля відпустити уславненого полковника. У 1663 р. Ян Казимир звільняє І. Богуна в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Тетеря зумівзібрати довкола себе кращу старшину полковників Г. Лісницького, М. Ха- ненка, І. Богуна, О. Гоголя та ін. Король Ян Казимир мав намір пройти вог­нем і мечем усе Лівобережжя від Києва до Глухова і Новгород-Сіверська.«Узимку 1663—1664 pp., пише Д. Дорошенко, велике польське військона чолі з королем вступило на Лівобережжя. Із поляками йшов і правобереж­ний гетьман Павло Тетеря. Разом із ним були козацькі полковники Богун, Гуляницький, Гоголь, Ханенко та ін.».

Однак із перших днів походу І. Богун намагається завдати шкоди поля­кам, зриває їх воєнні плани. Лівобережні міста охоче здавалися Богунові й завдяки цьому не були зруйновані. У деяких випадках козацькі гарнізоницих міст приєднувалися до Богуна. Не маючи достатньо сил, поляки не зали­шали у містах своїх гарнізонів, і коли коронні війська в січні 1664 р. взяли в облогу Глухів останнє місто перед московським кордоном, то вся «під­корена територія» запалала вогнем повстання. Під час облоги Глухова І. Бо­гун діяв безстрашно. Як члену військової ради, йому були відомі всі задумиполяків. Пізніше про це з люттю писав поляк Єрлич, що Богун повідомляв захисникам Глухова про час штурму, показував найзручніші місця для ви­лазок, передавав порох тощо. Облога Глухова, хоча й тривала майже місяць, не зламала захисників. За цей час І. Брюховецький встиг зібрати військо іразом із російським воєводою Ромадановським наблизитися до позицій поля­ків. В І. Богуна виникає новий задум він домовляється з Ромадановським, що під час битви з польським військом він ударить зі своїми козаками в тилполякам. Під Глуховом Ян Казимир дізнався, що І. Богун мав таємні зв'язки з Брюховецьким і Ромадановським. Король у своєму листі до дружини гово­рить, що його повідомили про «зраду» Богуна козацькі офіцери.

27 лютого 1664 р. «польовий військовий суд, пише М. Костомаров, що відбувся в Новгороді-Сіверському, виніс постанову про смертну кару,й Івана Богуна разом із кількома його прихильниками було розстріляно». Ян Казимир у листі до дружини про Богуна писав: «Я наказав його заарештувати з наміром покарати рукою ката... але Бог покарав його інакше». Як свідчатьджерела, про причину та обставини смерті І. Богуна знала лише верхівка по­ляків і зберігала в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув І. Бо­гун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, опублікованих наприкінці XIX ст., є лише натяки про смерть І. Богуна. Знаючи його характер, можемолише припустити, що під час арешту на засіданні ради, він міг учинити опір і його вбили навіть самі члени ради. Так трагічно закінчилось життя славного козацького полковника, героя Хмельниччини, який став жертвою складнихполітичних умов розірваної на дві частини України.

Ім'я Івана Богуна видатного полководця та політичного діяча України середини XVII ст. навіки залишилося в пам'яті нащадків, про що свідчатьчисленні народні перекази та думи. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній із дум: «А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!»

Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів