УРОК № 37

Тема.Гетьманщина наприкінці XVII — на початку XVIII ст. І. Ма­зепа.

Мета: визначити умови Коломацьких статей і обставини їх ук­ладення; охарактеризувати гетьмана І. Мазепу і початок його гетьманування; з'ясувати становище Гетьманщининаприкінці XVII — на початку XVIII ст., її роль у війні з Ту­реччиною (1687—1700 pp.); продовжити формування на­вичок критичного мислення учнів; виховувати учнів у дусі поваги до історичної боротьби і здобутків українського народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: «Вічний мир», Кримські походи, Азовські походи.

Основні дати: 1686 р. — «Вічний мир» між Московською державою та Річчю Посполитою; 1687 р. — Перший Кримський похід; 1687 р. — укладення Коломацьких статей; 1689 р. — Дру­гий Кримський похід; 1692 р. — виступ антигетьманської опозиції на чолі з Петриком; 1695,1696 p. —Азовські по­ходи; 1700 р. — Константинопольський мир між Росією й Туреччиною.

ХІД УРОКУ

I.          ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II.            ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. «Вічний мир». Перший Кримський похід. Розповідь учителя

Підписання Бахчисарайського миру суттєво змінило розстановку сил у Східній Європі. Він розв'язав руки турецькому султану для останнього, як виявилося, могутнього наступу на Європу. Кульмі­нацією цього наступу стала облога Відня в 1683 р. Тут під Віднем вирішувалася подальша доля Європи. На допомогу обложеним ви­рушив польський король Ян Собеський із 25-тисячним військом, у якому були й українські козаки. Стрімкий удар польських гусарів на турецький табір, примусив останніх тікати з місця битви. Як писав польський король Римському Папі: «Ми прийшли, побачили, Бог переміг».

Цікаво знати

У битві під Віднем особливо уславився козак Юрій Кульчицький, уродже­нець м. Самбора на Львівщині, про подвиги якого писали тодішні європей­ські газети. Коли почалася турецька облога, Кульчицький перебував у місті у справах торгівлі. Не вагаючись, він став у ряди захисників Відня. Знаю­чи турецьку мову і звичаї (колись був у полоні), Кульчицький неодноразовопроникав до турецького табору і приносив важливі розвідувальні дані. Коли після розгрому турецької армії союзники ділили захоплену здобич, Кульчи­цький узяв собі вози, навантажені кавою. Ніхто не знав, що це і що з нею ро­бити. Кмітливий козак відкрив у Європі першу кав'ярню й навчив європейців уживати цей напій. Після смерті Кульчицького у столиці Австрії йому буловстановлено бронзовий пам'ятник. Так були закладені традиції всесвітньо відомої віденської кави.

Після цієї перемоги Польща вступила до Священної ліги (Рим, Ве­неція, Австрія), яка вела боротьбу проти Османської імперії. Також польський уряд пішов на примирення з Московською державою з ме­тою підтвердити кордони, установлені за Андрусівським перемир'ям і залучити Москву до боротьби проти Туреччини. 6 травня 1686 р. у Москві між Річчю Посполитою і Московською державою було під­писано «Трактат про вічний мир»,відповідно до якого:

—     Лівобережжя, Запорожжя і Київ з околицями визнавалися за Московською державою, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина і Волинь) — за Польщею. Московія також визнавала за Польщею Поділля, якщо та зуміє відвоювати його у Туреччини.

—     Правобережні землі Подніпров'я, спустошені польськими і ту­рецько-татарськими військами, мали залишитися незаселеними.

—     Поляки зобов'язувалися забезпечити православному населен­ню на своїй території вільне віросповідання.

—     Росія і Польща вступали у спільний військовий союз, спрямо­ваний проти Османської імперії і Кримського ханства.

Фактично, «Вічний мир» 1686 р. робив недійсними договори з Ту­реччиною, укладені обома державами раніше. Для України договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. Саме внаслідок цього проти договору виступав гетьман Самойлович, але всі його звернення до царя були проігноровані.

Робота з документом

Із висловлювання гетьмана І. Самойловича про «Вічний мир» Московської держави з Річчю Посполитою

Військо Запорозьке ніколи не зречеться свого давнього достоянія (Право­бережної України —ред.). Не так воно станеться, — як Москва у своїх миро­вих умовах із поляками постановила, — зробимо так, як нам треба!

Запитання до документа

1)        Чому була такою реакція І. Самойловича на «Вічний мир»?

2)        Якою, на вашу думку, була реакція Москви на такі висловлю­вання?

Розповідь учителя

Після укладення «Вічного миру» для Московської держави склалися сприятливі умови для активізації боротьби за Північне Причорномор'я та припинення турецько-татарських нападів. Із цією метою в 1687 р. було здійснено спільний Кримський похід 150-тисяч- ного російського і 50-тисячного козацького війська на чолі з князем В. Голіциним (фаворитом цариці Софії) і І. Самойловичем. Похід за­вершився повним провалом. Провину за це поклали на Самойловича, що стало приводом до усунення його з гетьманства.

2. Обрання гетьманом І. Мазепи. Коломацькі статті.

I  ВАРІАНТ

Заслуховування кращих повідомлень

II   ВАРІАНТ

Розповідь учителя

Улітку 1687 р. на р. Коломак (притоці Ворскли), де отаборилося після невдалого Кримського походу російсько-українське військо, за наказом В. Голіцина відбулися вибори нового гетьмана. Гетьман­ська булава дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687— 1709 pp.).

Постать в історії

Іван Мазепа — одна з найпомітніших постатей історії України козацькоїдоби. Його роль в історії вже три століття поспіль одержує протилежні, взає- мовиключні оцінки. Це зумовлене життям гетьмана, яке схоже на авантюр­ний роман.

І. Мазепа народився близько 1640 р. в с. Мазепинці поблизу Білої Церкви в сім'ї українського шляхтича, який у 50-ті pp. XVII ст. був прихильником І. Виговського. Молодість Мазепи припала на роки Національно-визволь­ної війни і Руїни. Він отримав блискучу європейську освіту в Києво-Мо- гилянському та Варшавському єзуїтському колегіумах. Служив при дворіпольського короля Яна Казимира, виконуючи важливі дипломатичні до­ручення. Вивчав артилерійську справу у Франції, Німеччині, Голландії та

Італії. Згодом опинився в оточенні гетьманів Д. Дорошенка та І. Самойло­вича. Відвідуючи в службових справах Москву, налагодив тісні стосунки з впливовими царедворцями. Усе це було запорукою успішної діяльності нагетьманській посаді.

Тоді ж було ухвалено новий україно-російський договір — Колома- цькі статті, який містив такі положення:

—     декларативне підтвердженя 30-тисячного козацького реєстру, прав і привілеїв гетьмана та старшини (зокрема, звільнення маєтнос- тей від державного оподаткування);

—     заборона гетьману змінювати генеральну старшину на її «уря­дах» без дозволу царя;

—     заборона гетьману самостійно здійснювати дипломатичні від­носини з іншими державами, а також він був зобов'язаний дотриму­ватися «Вічного миру» з Польщею (по суті, він не повинен був нама­гатися повернути під свою владу Правобережжя);

—     гетьман був зобов'язаний за наказом царя надсилати козацькі війська проти Криму і Туреччини;

—     у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі, як і раніше, мали перебувати російські воєводи із залогами, а в столиці Гетьман­щини— Батурині — для контролю над гетьманом мали розташовува­тися російські стрілецькі полки;

—     запровадження спеціальної статті, яка роз'яснювала відносини між Гетьманщиною і Московською державою: заборонялося «голо­сом испущать, що... Молоросійський край гетьманского регименту», а лише говорить, що він є складовою єдиної держави московського царя;

—     забезпечити вільний перехід із Московської держави в Украї­ну;

—     гетьманський уряд був зобов'язаний «народ молороссийский всякими меры и способы с великороссийским народом соединять и в нерозрывное и крепкое сугласие проводить супружеством и иным поведением».

Коломацькі статті в основному повторювали Глухівські статті 1669 р., але водночас до них додали нові статті, які стали наступним кроком на шляху обмеження Московською державою державних прав України.

Звістка про події на Коломаці стала поштовхом для заворушень по всій Гетьманщині. Козаки та селяни нападали на маєтки старшини, іноді розправлялися з найбільш ненависними. Відразу після обрання І. Мазепи гетьманом він рушив із компанійськими полками на при­душення повстання. Новий гетьман закликав населення не чинити самосуду й обіцяв, що припинить зловживання старшин і скасує за­ведені за Самойловича податки. Згодом вони стали головною опорою гетьмана.

3. Продовження війни з Османською імперією. Другий Кримськийпохід 1689 р. Азовські походи 1695—1696 pp.

Самостійна робота за підручником

Скласти тези відповідного пункту параграфа.

Додатковий матеріал

Досягши певної стабілізації в Гетьманщині, І. Мазепа змушений був брати участь у подальших військових діях проти Криму. Насамперед треба булопобудувати «городки» понад р. Самарою й заселити їх. Ці «городки» мали служити опорними пунктами для нового наступу на Крим і водночас захища­ти Гетьманщину від татарських набігів. Навесні 1688 р. розпочалося будів­ництво фортець, головною з яких мала стати Новобогородська. Будівництво викликало конфлікт із Запорожжям. Щоб його владнати, І. Мазепа надіславна Запорожжя тисячу золотих.

Навесні 1689 р. відбувся Другий Кримський похід під керівництвом П. Го-ліцина та І. Мазепи. 100-тисячне російське військо зі слобідськими полками рушило на Крим. До війська приєдналися й гетьманські полки. Спільнимизусиллями, долаючи степи і примушуючи татар відступати, військо підій­шло до стін Перекопу. Однак, через брак води і харчів іти вглиб Криму Голі- цин не наважився і повернув назад. Фактично, похід завершився провалом.

Тим часом до Москви прибув Мазепа зі старшиною, щоб представитися царям Івану і Петру. У цей час у Москві стався палацовий переворот, здійс­нений прихильниками Петра. Мазепа збагнув, що він може позбутися булави і, не гаючи часу, прибув до Петра, тим самим засвідчивши свою лояльність і завоювавши довіру. Повернувшись із Москви, І. Мазепа почав здійснюватизаходи зі зміцнення своєї влади і впорядкування відносин у Гетьманщині.

У цей час війна з Туреччиною та Кримом тривала. Упродовж 1790—1794 pp. гетьманські полки брали участь у походах у район нижньої течії Дніпра та Очакова. Хід бойових дій ускладнили події на Запорожжі. Це сталося в ре­зультаті виступу антигетьманської опозиції на чолі з Петром Іваненком (Пет­риком), за яким стояла частина старшини, що була невдоволена політикоюгетьмана і сама прагнула до влади.

Постать в історії

Петро Іваненко (Петрик) був освіченою людиною, представник молодо­го покоління старшини, який через політичні інтриги прагнув зробити собі кар'єру й здобути багатство. Він служив канцеляристом у військовій канце­лярії, був свояком генерального писаря Василя Кочубея. Залишивши посаду і дім у Батурині, він подався на Запорожжя. Там був обраний писарем і почаввести агітацію серед запорожців, проголошуючи себе ворогом старшини та Мазепи, а також проти Москви.

26 травня 1692 р. Петрик уклав союз із кримським ханом від імені «уділь­ного князівства Київського, Чернігівського і всього Війська Запорожського городового й народу малоросійського». В угоді зазначалося, що Гетьман­щина зберігала всі свої вольності, до неї мали приєднатися Правобережжя і Слобожанщина. Полки Харківський і Острогозький потрібно перевести наПравобережжя, щоб відкрити шлях татарам для нападу на Московію. Усі дії Криму і Гетьманщини мали вирішуватися спільно за взаємною згодою.

Застерігалося право безмитної торгівлі, для козаків — право вільного рибаль­ства в низів'ях Дніпра й добування солі.

Кримський хан визнав Петрика гетьманом і надав йому в підмогу орду. Прибувши на Запорожжя, Петрик закликав до походу за визволення України«від тиранства Москви і від немилостивих панів». Петрика підтримала за­порозька голота, яка визнала його гетьманом. Проте його походи в Гетьман­щину в 1692—1693 pp. були невдалими. Населення у своїй більшості не від­гукнулося на його заклики. До того ж орда переймалися лише можливістювзяти ясир. Завдяки цьому Мазепі вдалося відносно легко відбити напади, а одночасно приборкати опозицію проти себе. Крім того, Мазепа вжив заходи зі зміцнення влади над Запорожжям. Так, була влаштована своєрідна бло­када: на Січ не пускалися купців і припаси, а старшині він роздавав багатіподарунки, привертаючи її на свій бік.

Попередній досвід свідчив, щоб здобути Крим, потрібно контролювати уз­бережжя Чорного моря. Тому в середині 90-х pp. XVII ст. Петро І склав план війни з Туреччиною, який передбачав дії на двох фронтах одночасно: у гирліДону, щоб здобути фортецю Азов, і в гирлі Дніпра. Перший похід Петра І в 1695 р. на Азов виявився невдалим за відсутності флоту. Турецька залога фортеці отримувала всі необхідні припаси і підкріплення морем. У той же час дії Мазепи на Дніпрі були більш вдалими. Гетьманським військам вдалося захопити Кизи-Кермень і Тавань.

На початку 1696 р. татари зПетрикомздійснили ще один похід на Гетьманщину, але були розбиті біля Гадяча. Після цього Петрик на деякийчас став гетьманом «ханської» України — території між Південним Бугом і Дніпром.

Того ж року Петро І разом із козаками наказного гетьмана Якова Лизогубаздійснили Другий Азовський похід і за підтримки новозбудованого флоту здобули місто. У цей же час точилися бої поблизу Очакова. Проте здобути його не вдалося. Війна з Туреччиною почала затягуватися, що лягло важкимтягарем на населення Гетьманщини, яке було змушене утримувати російську армію і споряджати козацькі полки.

У 1699 р. союзники Петра І, Священна ліга уклали мир із Туреччиноюу Кар ловцях. За цим договором, зокрема, Польща повернула собі Поділля.

ЗО липня 1700 р. був укладений Константинопольський мир Росії з Ту­реччиною, за яким Росія отримувала Азов на ЗО років і частину узбережжяАзовського моря. Проте сторони зобов'язувалися не будувати укріплень на кордоні Криму й Гетьманщини. Козаки залишали фортеці Кизи-Кермень і Тавань, але отримували право здійснювати промисли до морів.

Скориставшись війною, Петро І збудував навпроти Січі фортецю на Кам'яному Затоні для контролю над запорожцями.

4. Політика гетьмана І. Мазепи. Розповідь учителя

На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин із Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі пів­нічні райони, де Росія вела боротьбу за вихід до балтійського узбереж­жя, то в Польщу, то на південь. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя, Петро І довіряв українському гетьману. У 1700 р. він одержав найвищий орден — Андрія Первозданного, а також титул князя Священної імперії.

У соціально-економічній політиці гетьман зробив основну ставку на підтримку козацької старшини і української шляхти, прагнучи перетворити їх на міцну віддану привілейовану соціальну верству. Мазепа сприяв зростанню великого старшинського і монастирського землеволодіння, упорядкуванню панщини для селян (два дні на тиж­день). За роки свого гетьманування він видав більше тисячі універ­салів про передачу старшині, монастирям та великим купцям у во­лодіння сотні сіл із десятками тисяч селян. Сам гетьман мав близько 100 тис. селян в Україні і 20 тис. селян у Росії. Наслідком такої полі­тики стало посилення всіх форм визиску селян, козаків і міщан, заго­стрення соціальних суперечностей в українському суспільстві. Крім того, Мазепа здійснив перепис козацького стану, утруднивши тим самим перехід до нього з інших суспільних станів.

Отримуючи у володіння поселення, старшина, шляхта і монастирі часто змушували козаків виконувати різні повинності, виписували їх із реєстру, перетворювали у підданих, відбирали землі (на початок 1730 р. малоземельні та безземельні становили 40 %). Вони мали робити обов'язкові подарунки старшині (ральні), давати гроші й продукти на утримання адміністрації та пошти, на військову музику, школи тощо.

Значні витрати на закупівлю зброї, боєприпасів, коней та споря­дження, участь у походах та воєнних діях, відрив від ведення госпо­дарства призводили до неспроможності виконувати військову служ­бу, переходу в селянство чи міщанство.

Проте воєнні потреби вимагали існування боєздатного козацько­го війська. Тому в 1698 р. козаків було поділено на спроможних ви­конувати воєнну службу (виборні) і неспроможних (підпомічників), які мали допомагати виборним у веденні господарства. Такий самий поділ згодом відбувся й на Слобожанщині.

Одним із найважливіших напрямків загальної державної політи­ки Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток ук­раїнської освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книго­друкування гетьман вкладав величезні кошти з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промо­вистим є той факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керів­ництвом споруджувалося 12 храмів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи в розвиток архітектури й будівництва був настільки значним, що на­віть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазе- пинським бароко».

Багато нових споруд з'явилося в Києві. У 1690 р. було збудовано нове приміщення Києво-Могилянського колегіуму, у 1698 р. — Бо- гоявленську церкву Братського монастиря, дзвіницю Софійського собору, до 1695 р. — обнесено новим муром Києво-Печерську лавру.

Інша царина культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видання мазепинської доби були одними з кращих україн­ських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найкращу в Ук­раїні бібліотеку й обдаровував книжками монастирі, церкви, окре­мих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, Мазепа опікувався Києво-Могилянською колегією, сприяючи її перетворенню в 1701 р. на академію. Мазепа також дбав про виникнення нових осередків культури. Зокрема, у 1700 р. в Україні було засновано новий навчаль­ний заклад — Чернігівський колегіум.

На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохоплююча культурницька діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну дер­жавну політику.

Робота з документом

Із листа французького посла в Московії Жана де Балюза про гетьмана І. Мазепу

...Він [І. Мазепа] дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо перфектного й досконалого знання цієї мови, може зма­гатися з найкращими нашими отцями єзуїтами. Його мова взагалі добірнай чепурна; щоправда, коли розмовляє, то більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі — два лікарі-німці, із якими Мазепа розмовляє їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції,говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що недобре володіє французькою, хоч за молодих літ відвідав Париж і Південну Францію, був на прийомі вДуврі, коли святкували Піренейський мир (1695). Не знаю тільки, чи в цьо­му твердженні немає якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські.

Принц Мазепа вже поважного віку... Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоча тіло міцніше, ніж тіло німецького рейта­ра, вершник із нього знаменитий. Він дуже поважний у козацькій країні, денарод загалом свободолюбивий і гордий, мало шанує тих, хто ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відва­гою та розкішними прийомами у своїй резиденції для козацької старшини...

Розмова з цим принцом дуже приємна: має він великий досвід у політиці; на противагу москвинам, стежить і знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки.

Кілька разів я дуже обережно навертав розмову про сучасну політичну кон'юнктуру, але мушу зізнатися, що нічого певного від цього принца не мігвитягнути. Належить він до тих людей, які воліють або зовсім мовчати, або говорити й не казати.

Запитання до документа

1)        На яких рисах гетьмана наголошує посол?

2)         Чи були правильними оцінки французького дипломата щодо великої популярності І. Мазепи серед козаків?

3)         Спробуйте скласти словесний портрет гетьмана.

Завдання

Схарактеризуйте політику І. Мазепи. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

 

III.            ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями

1)        Коли між Московською державою й Річчю Посполитою було укладено «Вічний мир»?

2)         За яких обставин І. Мазепа став гетьманом?

3)         Якими були напрямки політики І. Мазепи? Чиї інтереси він захищав?

4)         Яка мета й результат Другого Кримського походу?

5)        Хто такий Петрик?

6)         Які результати Азовських походів?

Творче запитання

Завдяки чому І. Мазепа зумів утриматися при владі в умовах пала­цових переворотів у Москві?

IV.        ПІДСУМКИ УРОКУ

У 1687 р. І. Мазепу було обрано гетьманом. Булаву він отримав у час, коли Московська держава наполегливо йшла шляхом творен­ня імперії, а автономія козацької держави не відповідала її планам. На початку свого гетьманування він був лояльним до царської вла­ди, навіть усіляко допомагав реформаторським починанням Петра І. У той же час І. Мазепа докладав зусилля для створення еліти коза­цької держави, усіляко опікувався культурою й освітою, що сприяло духовному розвитку України.

Може, так би і скінчився довгий вік гетьмана, якби він не виступив відверто проти російського царя, скориставшись Північною війною Росії та Швеції (1700—1721 pp.).

V.       ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 24 підручника.