УРОК № 46

Тема. Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі.

Мета: скласти уявлення про розвиток Січі і Півдня Україниу другій половині XVIII ст.; пояснювати причини ліквідації царською владою Запорозької Січі і Кримського ханства; визначати місце Запорозької Січі в історії України; роз­кривати долю запорожців після ліквідації Січі; розвивати в учнів уміння аналізувати історичний факт, працювати з картою та документами, визначати місце особистості в історичному процесі; виховувати в учнів національно-патріотичні почуття.

Тип уроку:комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: паланка, колонізація, Задунайська Січ, Ба- натська Січ, Кубанське козацьке військо.

Основні дати: 1768—1774 р. — російсько-турецька війна; 1775 р. — ліквідація Запорозької Січі; 1783 р. — захоплення Росією Криму; 1787—1791 pp. — російсько-турецька війна.

ХІД УРОКУ

I.    ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II.     ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Творчі запитання

1)        Якими були наслідки поділів Польщі для України? Чому ук­раїнські землі опинилися розділеними між сусідніми держа­вами?

2)        З'ясуйте особливості опришківського руху.

3)        Якими були наслідки поділів Польщі для українських земель?

4)         Схарактеризуйте розвиток західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст.

Завдання

1)        Складіть порівняльну таблицю повстань 1734, 1750 і 1768 р.

2)        Простежте на карті події національно-визвольної боротьби на Правобережжі та на Прикарпатті у XVIII ст. Визначте ключові місця подій.

Дидактичнагра «Продовжи розповідь»

(за матеріалом попереднього уроку)

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Актуалізація знань учнів учнів

1)        Унаслідок яких подій виникла Нова (Підпільненська) Січ?

2)         Яку роль відігравала Запорозька Січ у подіях української іс­торії?

1. Адміністративно-територіальний поділ земель Нової (Підпіль-ненської) Січі.

Розповідь учителя(супроводжується роботою з картою )

Нова (Підпільненська) Січ проіснувала сорок один рік (1734— 1775). Навколо Січі розташовувалися Землі (Вольності) Війська Запорозького.У цей час Запорожжя поділялося на адміністратив­но-територіальні округи — паланки. У ЗО—40-х pp. XVIII ст. їх налі­чувалося не більше п'яти, пізніше їхня кількість зросла до восьми — Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська, Прогноївська.

Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розташовувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках не лише військову, але й фі­нансову, судову й адміністративну владу.

Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі війсь­ковими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і рані­ше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й мала звітува­ти. Вища військова або кошова старшина обиралась раз на рік на За­гальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилась, натомість посилилось значення старшини. Збираючись на вузькі ради, вони часто самостійно вирішували поточні справи.

У 60-х pp. XVIII ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. осіб.

Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожний козак, який мав певне майно і був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і заснувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник козак міг продавати, віддавати в заставу, да­рувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала зви­чай збирати з шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.

2. Освоєння нових земель.

     ВАРІАНТ

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

       ВАРІАНТ

Розповідь учителя

Нова Січ значно відрізнялася від Запорозького війська часів І. Сір­ка чи К. Гордієнка. Дедалі більше відходили в минуле романтика і лицарство, безоглядність задумів і дій.

Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності ставав розвиток господарства, а не вій­ськові походи. Козацька старшина перетворила Запорожжя часів Нової Січі на край квітучої ринкової економіки, що базувалася на передових господарських засадах. Однак разом із тим виникли й нові проблеми.

На Запорожжя тікали, щоб не працювати на панів і жити «по-люд­ський. Але у XVIII ст. війни бували досить рідко і не переносили та­кого збагачення, як раніше. Для того щоб прожити, козакам доводи­лось ставати до роботи. Господарем його був представник козацької старшини, який мало чим відрізнявся від пана, якого він залишив, тікаючи на Запорожжя.

Відтепер на Запорожжі давньої єдності й братерства вже не було.

Загрозливим свідченням соціальних проблем на Запорожжі става­ли як повстання незаможних козаків, так і відворотна хвиля втіка­чів. Вони переселялися із земель Січі на засновані російським урядом «слободи» новоросійської губернії. Це зсередини руйнувало увесь со­ціальний устрій Нової Січі.

Одночасно із цим козацька старшина була фактично неспроможна власними силами швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небез­пеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська Запоро­зького Низового Петро Калнишевський (1690—1803).

Постать в історії

Калнишевський походив із давнього козацько-старшинського роду Луб'янського полку. Кошовим отаманом обирався десять років поспіль.П. Калнишевський докладав чимало зусиль, аби уникнути залежності Січі від російської корони. Він тричі їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. Опікувався культур­ним піднесенням краю. Його коштом було збудовано п'ять церков і соборів, придбано значну кількість церковних книг та начиння, як в Україні, так і в Єрусалимі. П. Калнишевський брав участь у багатьох походах козаків наКрим і Туреччину. Особливо відзначився в російсько-турецькій війні 1768— 1774 pp. За це російський уряд нагородив Калнишевського золотою медаллю на андріївській стрічці. Після зруйнування Січі Калнишевський був заареш­тований і за наказом Катерини II засланий до монастирської тюрми Соловець- кого монастиря. Понад 25 років останній кошовий провів у жахливих умовах одиночної камери. За указом імператора Олександра І він був звільнений із тюрми, але за власним бажанням залишився в тому ж монастирі, де й померу віці 113 років.

Робота з термінами і поняттями

Колонізація — у даному випадку освоєння вільних земель.

Розповідь учителя

За розпорядженням кошового усіх селян-утікачів, що прибували на Січ, перестали записувати до козацького реєстру. їх розселяли «слободами» на вільних землях, «щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць». За час свого гетьманування Калнишевський заснував кілька сотень нових сіл на землях Запорожжя. Однак, для того щоб перешкодити намірам російського царизму, цього було не­достатньо.

3. Обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. Лікві­дація Запорозької Січі.

Розповідь учителя

Від початку заснування Нової Січі російський царизм поступо­во обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була

Російська імперія, козацька республіка не мала перспективи трива­лого існування.

У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати ко­шового. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньої тра­диції він не зміг.

У 40—60-ті pp. XVIII ст. російський уряд розпочав заселення пів­нічних і північно-східних околиць Запорожжя військовими посе­ленцями. Це спричиняло ізоляцію «вольностей» від Правобережжя і Гетьманщини й перешкоджало втечам сюди селян. 1752 р. в пів­нічно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а на­ступного року на північно-східному кордоні володінь Січі заснова­но Слов'яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського іга — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.

У 60-х pp. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для Но­воросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської лінії укріплень.На протести запорожців уряд імперії не реагував. Козаки із сумом казали: «Вічная пам'ять нашим степам. Проспали».

Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:

—     Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими по­рядками.

—     Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханст­вом для спільної боротьби з імперією.

—     Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

—     Недоцільність існування в межах імперії державного утворен­ня, що перешкоджає вільному доступу до Чорного моря зі своєю мит­ною системою.

—     Прагнення російських землевласників привласнити землі За­порожжя.

—     Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком націо­нально-визвольної боротьби українців.

—     Перетворення Запорожжя з його гаслом «утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Відповідний момент для розв'язання запорозької проблеми ви­ник після успішного завершення російсько-турецької війни 1768— 1774 pp. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекто­рат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.

На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти ко­зацтво, відрядила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок Донського козацтва. Однак ці пропозиції відкинули не розглядаючи. Фаворит імператриці Г. Потьомкін із відвертим глузу­ванням відповів старшині А. Головатому: «Не можна вам залишати­ся. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді не можете приносити користь».

Одразу після завершення російсько-турецької війни під час повер­нення російських військ додому генерал Петро Текеля несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Напри­кінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя і ру­шили на Січ. У козаків це не викликало підозри. Ніхто не міг уявити, що після спільної боротьби проти турок і татар російські війська зби­раються знищити Січ.

4 червня вони непомітно зняли вартових і оточили січову фортецю. Звістка про намір Текелі козацтво зустріло з обуренням. Воно хотіло дати бій російським військам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина відмовила козаків від бою. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі двотисячний гарнізон склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі За­порожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Розпочалася роздача земель царським вельможам.

4. Доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі.

Самостійна робота за підручником

Додатковий матеріал

Нову Січ зруйнували, та січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини II запорожцям дозволялося вступати до кінних пікінерських пол­ків або повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ, або залишатися житина Запорожжі й отримати землю для заняття землеробством. Повертатися до­дому ніхто не захотів. Чимало колишніх запорожців залишилося господарю­вати у своїх рідних степах. Але не минуло й двох років, як вони пожалкували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам,не звертаючи увагу на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали землю в козаків, а інколи перетворювали їх на кріпаків.

Значна частина козаків-запорожців (близько 5 тисяч) після ліквідації Січі подалися в турецькі володіння. Колишні запорожці просили турецького сул­тана прийняти їх під свою протекцію і надати землі для будівництва Січі.Султан задовольнив це прохання, унаслідок чого виникла Задунайська Січ (1776—1828).

Чимало козаків переселилися також до австрійських володінь. Для їхньо­го розселення було призначено землі в провінціях Банат і Бачка, біля річки Тиса. Близько 8 тис. козаків-запорожців, які опинились тут, заснували Ба-натську Січ (1785—1805).

Така ситуація стурбувала російський уряд. Замість знищення запоро­зького козацтва і перетворення його на регулярне військо сталося інакше.

Задунайська Січ, яка продовжувала традиції запорожців, перетворилася на ворога для Росії.

В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 p., царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський уряд дозволив колишнім козакам-запорожцям створити «Військо вірних козаків», перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо.У війську дозволялося відновити запорозькі порядки: повернуто козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради, курені. Однак це, звичай­но, не відновило запорозької вольниці. Служити імперіії погодилися 12 тис.колишніх запорожців.

5. Участь українських козаків у російсько-турецьких війнах другої

половини XVIII ст.

Розповідь учителя

Упродовж другої половини XVIII ст. імперський уряд залучав ук­раїнське козацтво до участі у війнах, які він вів із Туреччиною. На­передодні російсько-турецькї війни 1768—1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі в імперських верхах було вирішено, Катерина II, закликаючи запорожців на війну, запевняла: «Ми вважаємо [запо­рожців] найзичливішими нашими підданими і при першій нагоді Ви- сочайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозькому Низовому вчинемо».

У війні 1768—1774 pp. запорожці взяли найактивнішу участь. До За­порозького Війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кінних і 5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці перешкодили прориву 100-тисячної турецької армії вглиб України. Зокрема, на початку червня човнова команда запорожців раптово атакувала очаківську флотілію турків у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору Дніпром. Козаки захопили три кораблі й примусили ворога відсту­пити. У серпні тритисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковим. Важливим був успіх козацькою флотилії з 19 чайок, яка розгромила в дельті Дунаю турецьку флотилію, за­хопивши сім великих і значну кількість дрібних суден. Запорожці уславились при штурмі Бендер, рейдах на Тульчу, Ісанчу та ін. Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями. «Вдячна» Катерина II запевняла, що ніколи не забуде за­слуг запорожців: «Між тим монарша милість і увага до сього нашого підданого війська не лише продовжені, а... й поглиблені будуть». Уже скоро козаки переконалися у щирості цих слів.

У результаті війни 1768—1774 pp. був підписаний Кючук-Кайнар- джийський договір, за яким до Росії відходили землі між Дніпром і Південним Бугом, місто Керч. Кримське ханство проголошувалося незалежним.

Знову про військовий талант запорожців згадали під час війни з Ту­реччиною 1787—1791 pp. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кін- бурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. два полки козаків-чорномоців оволоділи Хаджибеєм (сучасна Одеса).

Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взятті головної фортеці турків на Дунаї — Ізмаїлі, яка вважалась неприступною. Козаки зни­щили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.

Під час вирішального штурму Ізмаїла, який розпочався 11 грудня 1790 p., чорноморці брали приступом фортецю з боку Дунаю. Незва­жаючи на шалений вогонь, вони кидалися з човнів на берег, рубали сокирами засіки і дерлися на бастіони до турецьких батарей. Подо­лавши опір, чорноморці вдерлися у середину фортеці. Турки спробу­вали відтіснити козаків за мури, але не змогли. Допомога російських гренадерів дала змогу втримати позиції і завершити розгром турець­кого гарнізону. Понад 400 козаків загинуло при штурмі фортеці.

Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля озера Бабадат козаки розгромили чималий загін турецько- татарської кінноти. Під час цього бою козаки-задунайці, що були в складі турецької армії, допомогли своїм товаришам у розгромі турків.

Згідно з договором, підписаному в Яссах, кордоном між Туреччи­ною і Росією ставала річка Дністер.

Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі вольності у межиріччі Дністра і Південного Бугу. Але це занепокоїло царський уряд, козаків було вирішено відправи­ти подалі з України. У 1792 р. козакам-чорноморцям було дозволено оселитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де постало Кубанське козацьке військо.

Завдання

1)        Наведіть факти, які дають підставу стверджувати про те, що українські козаки відіграли вагому роль у російсько-турець­ких війнах другої половини XVIII ст.

2)         Покажіть на карті територіальні зміни, що відбулися в резуль­таті російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст.

6.       Історичне значення Запорозької Січі.

Розповідь учителя

Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української історії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в ми­нуле козацька доба. У тривалій боротьбі з козацькою християнською республікою перемогу здобула імперія. Проте в історичній перспек­тиві майбутнє було саме за тим світом, який являло запорозьке коза­цтво. Хоча Запорозька Січ загинула, вона залишила помітний слід у пам'яті українського народу. Запорозькі козаки уславилися героїч­ною боротьбою, яку впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, і обороною південних рубежів України. Вони були на чолі національно-визвольної боротьби українського народу упродовж століть. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економіч­ного і культурного життя українців. Разом із тим наявність Січі було тим чинником, який стримував закріпачення українських селян, ос­кільки саме в запорозьких степах збиралися втікачі з усієї України.

З'явившись як воєнна організація, козаки цим не обмежились. Ними були створені нові форми соціального, політичного та еконо­мічного життя, які виявилися більш вдалими, ніж ті, що пропонува­ли імперії українському народу.

Для українського народу запорожці були і залишаться уособленням кращих людських якостей і виразником незламного національного духу, прикладом для наступних борців за незалежність України.

7.       Кримське ханство у XVIII ст. Ліквідація Кримського ханства.

Самостійна робота за підручником

1)        Складіть основні тези до відповідного пункту параграфа.

2)         Складіть план «Доля кримських татар у другій половині XVIII ст.». Підготуйте за ним розповідь.

Додатковий матеріал

Остаточно долю Кримсько-татарської держави вирішила російсько-ту­рецька війна 1768—1774 рр. За Кючук-Кайнарджийським миром 1774 р. була проголошена незалежність Кримського ханства від Османської імперії, але фактично воно опинилося під контролем Росії. Це спричинило звернен­ня у 1776 р. татарського уряду до Росії, у якому він відмовлявся від її під­тримки. Відповіддю на це стало введення на територію ханства 2 5-тисячногокорпусу російської армії. Новим ханом було проголошено Шагін-Гірея, який утримував владу завдяки росіянам.

Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на визрі­вання соціально-економічної кризи в ньому. За наказом імператриці О. Су­воров насильно виселив із Криму все християнське населення (31 тис. вірмен і греків) до Азовської губернії під приводом його захисту від засилля мусуль­ман. Греки і вірмени становили майже все торговельно-ремісниче населенняпівострова і були основними платниками податків до ханської скарбниці.

У 1783 р. уряд Російської імперії вважав, що склалися всі умови для ос­таточного загарбання півострова. Увага провідних держав Європи саме в цейчас була прикута до подій війни за незалежність англійських колоній у Пів­нічній Америці.

Робота з документом

З указу Катерини II про приєднання Кримського півострова до Росії

(1783 р.)

Перетворення Криму на вільну і незалежну область не спричинило спо­кою для Росії, а спричинило для неї нові турботи зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарськимнародам. І для того, щоб зберегти її, нам потрібно... виснажувати свої війсь­ка важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Приймаючи до відома всі ці обставини, Ми прийшли до рішення... зробитиу майбутньому кримський півострів не кублом розбійників і бунтівників, а територією Російської держави...

Запитання до документа

Яким був офіційний привід для ліквідації ханства?

Розповідь учителя

Останній хан Шагін-Гірей був змушений зректися влади і виїха­ти за кордон (до Туреччини). Оволодівши Кримом, Катерина II стала відбирати кращі землі й дарувати їх своїм дворянам і чиновникам. Кримських татар стали витісняти на безплідні землі. Це призвело до катастрофічних наслідків у демографічному стані півострова. За на­ступні сто років населення Криму скоротилося від 500 тис. до 200 тис. осіб, причому основна маса населення — це були нові переселенці.

8. Освоєння Півдня України. Заснування нових міст.

Розповідь учителя(супроводжується демонстрацією карти)

У результаті перемоги Росії у війнах із Туреччиною (1768—1774, 1787—1791 pp.) і ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) та Кримського ханства (1783 р.) утворився масив відносно вільних земель, які Росій­ська імперія стала активно колонізувати. Російський уряд викорис­товував стосовно цих земель назву «Новоросія». Для позначення цьо­го регіону виникла також назва «Південна Україна». Адже більшість поселенців у цьому краї були українцями.

Південні землі, що були приєднані до Російської імперії впродовж XVIII ст., були найпривабливішими. Надзвичайна родючість причорно­морських степів обіцяла великі прибутки в майбутньому; цьому сприяла загальна економічна ситуація в Європі. В освоєнні цих земель на почат­ковому етапі вагому роль відіграв Григорій Потьомкін (1739—1791).

Постать в історії

Г. Потьомкін, князь Таврійський, генерал-фельдмаршал, російський діяч зі Смоленщини. Брав участь у палацовому перевороті 1762 р., у результаті якого до влади в Російській імперії прийшла Катерина II. Г. Потьомкін був її фаворитом і, як стверджували сучасники, єдиною людиною, яка мала впливна імператрицю. Із 1774 р. — правитель Півня України, із 1777 р. — імпера­торський намісник. Був одним з ініціаторів ліквідації Запорозької Січі, але війни з Туреччиною переконали його в необхідності відновити козацтво.

Він сприяв переселенню на нові землі людей. Під його керівництвом бу­дувалися фортеці, порти, російський торговельний Чорноморський флот. У 1787 р. за указом Катерини II «на згадку подвигу його в приєднанні об­ласті Таврійської до Російської імперії і зусиль у заселенні та відбудові цієї області» до його прізвища додавалося слово «Таврійський».

Розповідь учителя

Нові землі роздавалися російським дворянам, сюди на пільгових умовах активно залучалися переселенці. У XVIII ст. на Півдні Ук­раїни з'явилося чимало нових міст. їх виникнення зумовлювалося потребами оборони, заселення та господарського освоєння південних степових просторів. Нові міста засновувалися переважно на місці фортець. Зокрема, такі міста, як Єлисаветград (нині Кіровоград), Новомиргород і Новоархангельск виросли з фортець, що були закла­дені в 40—50-х pp. XVIII ст. У 1770 p. розпочалося будівництво Дніп­ровської оборонної лінії. На основі її укріплень виникло кілька міст, у тому числі Олександрівськ (нині Запорожжя). У другій половині 70-х pp. XVIII ст. на місці козацької слободи Половиці розгорнулося будівництво Катеринослава (сучас. Дніпропетровськ).

На узбережжі Чорного й Азовського морів постали значні міста- порти. У 1778 р. біля гирла Дніпра було засновано Херсон, у гирлі річки Інгул — Миколаїв. У 1798 р. на місці турецької фортеці Єні- Дунай у місцевості Хаджибей розпочалося будівництво Одеси. На Азовському морі було засновано великий порт — Маріуполь.

До кінця XVIII ст. на Півдні України налічувалося близько ЗО міст. Ці нові міста з часом стали провідними економічними центрами Ук­раїни і всієї Російської імперії.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями

1)        Яку назву мала остання Запорозька Січ?

2)         Скільки років вона проіснувала?

3)         Наведіть факти, які свідчать про поступове обмеження росій­ським урядом «вольностей» Запорожжя.

4)        Хто був останнім кошовим отаманом Січі? Чим він уславився?

5)        Як виявили себе козаки під час російсько-турецьких воєн дру­гої половини XVIII ст.?

6)         За умовами якого договору Північне Причорномор'я увійшло до складу Російської імперії?

7)        У якому році було ліквідовано Запорозьку Січ?

8)         Як було ліквідовано Запорозьку Січ? Які були причини цьо­го?

9)        Куди подалися запорожці після ліквідації Січі?

10)    Коли було ліквідовано Кримське ханство?

11)   Які адміністративно-територіальні одиниці були створені на землях Запорожжя і Кримського ханства?

12)    У чому полягає значення Запорозької Січі для історії України?

Творче запитання

1)        І в попередні роки Запорозька Січ зазнавала руйнації. Чому після подій 1775 р. вона вже не змогла відновитися у поперед­ньому вигляді?

2)         Чим була зумовлена активна містобудівна політика Російської імперії на Півдні України?

V.     ПІДСУМКИ УРОКУ

Друга половина XVIII ст. стала вирішальною для долі Півдня Ук­раїни і Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території остаточно опинилися під владою Російської імперії, і ті утворення, що існували на цих землях, стали на заваді імперським планам. У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. — Кримське ханство.

VI.     ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 31 підручника.