ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ. В. ЗАБІЛА «СОЛОВЕЙ», М. ПЕТРЕНКО «НЕБО». М. ШАШКЕВИЧ - ЗАЧИНАТЕЛЬ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА ЗАХІДНИХ ЗЕМЛЯХ. «ВЕСНІВКА»

Мета:   продовжити ознайомлювати школярів з письменника­ми українського романтизму; дізнатися про М. Шаш­кевича — зачинателя нової української літератури на західних землях; проаналізувати програмові поетич­ні твори; розвивати пам'ять, культуру зв'язного мов­лення, логічне мислення, вміння визначати головні мотиви поезії, коментувати їх у зв'язку з художні­ми особливостями і народнопісенною лірикою, раці­онально використовувати навчальний час; виховува­ти почуття пошани до засад народної моралі й етики: працелюбності, щирості, любові й поваги до батьків; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрети В. Забіли, М. Шашкевича, міні-виставка книжок цих письменників, підручник, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки), аудіозапис по­етичних творів митців.

ХІД УРОКУ

Організаційний момент

Перевірка домашнього завдання

Міні-конкурс ораторського мистецтва. Учні декламують на­пам'ять улюблену поезію будь-якого програмового письменника літератури українського романтизму. Визначення переможців.

Актуалізація опорних знань

1. Розподільно-цифровий диктант «Пізнай митця-романтика»

Завдання: заповнити таблицю «Митці-романтики», вносячи у графу номер того формулювання, яке відповідає одному з трьох письменників.

1. Відбувши рік у Петропавлівській фортеці, він був засланий у Саратів.
2. Виховувався нянею-кріпачкою.
3. Син поміщика.
4. Псевдонім — Ієремія Галка.
5. Перший в українській літературі познайомив читачів з роман­тичним жанром балади.
6. Хвороба очей, яка перешкоджала діяльності цього поета-ро- мантика.
7. Службова кар'єра перешкоджала подальшому розвитку твор­чості поета.
8. Один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства.
9. В останні роки життя розпочав готувати до видання зібрання своїх творів.
10. Кого мав на увазі П. Федченко, зазнаючи: «Чудове знання українського фольклору забезпечує успіх принципового ху­дожнього експерименту»?
11. Предок запорожців.
12. 12.3а блискучі здібності під час навчання отримав прізвисько «чудесна дитина».
13. Мріяв створити словник української мови.
14. Брав безпосередню участь у викупі Т. Шевченка з кріпацької неволі.
15. Дослідник творчості письменників XIX ст. (І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка).
16. Перекладач поеми О. Пушкіна «Полтава».
17. Сюжет твору — популярний у фольклорі багатьох народів.
18. Співробітник журналу «Украинский вестник».
19. Написав Євангеліє української національної правди. 20.3а його сприяння видано «Кобзар» Т. Шевченка.
20. Автор збірки «Украинские баллады».
21. Чиновник комісії духовних училищ і водночас учитель.
22. Письменник, який увів у літературу жанр романсу, пісні, ме­дитації.
23. Викладав французьку мову в Інституті шляхетних дівчат, польську — в університеті.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 0,5 бала.

Ключ до відповіді

 

2. Рубрика «Наукова крамниця»

Завдання: доведіть або спростуйте думку:

«Для романтизму характерне перенесення в літературу фоль­клорних жанрів (пісня, дума, балада, легенда, казка)».

«Творчість поетів-романтиків, як і творчість І. Котлярев­ського, не є продовженням традицій давньої літератури, зо­крема демократичного письменства, вертепу, інтермедій, вір­шів «мандрівних дяків».

Поняття «романтизм» і «романтика» тотожні.

Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Основний зміст уроку

...Від людини залишаються тільки лиш діла її.

М. Горький

Істинне призначення людини — жити, а не існувати.

Дж. Лондон

Вступне слово вчителя

Сьогодні ми продовжуємо знайомитися з митцями-романти- ками, їх творчими шедеврами. Саме поезії цих письменників ча­рують нас своєю образністю, милозвучністю і водночас дозволя­ють осмислити філософізм сутності людського життя.

Тож сідаймо в романтичний човен і вирушаймо шляхами ча­рівного, незвіданого світу поезії, любові...

Опрацювання життєвого і творчого

шляху письменників-романтиків

2.1. Віктор Миколайович Забіла (1808-1869). Життя і творчість.

У розвитку української поезії В. Забіла — найталановитіший сучасник Т. Шевченка.

І. Франко

2.1.1. Біографія письменника.

Повідомлення М 1. Хто він, В. Забіла?

В. Забіла — видатний український поет романтизму, талано­витий митець, тонкий майстер змалювання внутрішнього світу людини, її любовних переживань і почуттів. Передусім, він тво­рив у жанрі літературної пісні, романсу, вірша-роздуму, вірша- скарги, елегії. Поет представив витончений світ закоханого юнака, мінливі настрої розчарованої людини, яка живе спогадами про свою кохану. Це дало можливість митцю повногранно розкрити душевне життя ліричного героя-романтика, відбити шляхетні на­строї і переживання людини навіть у горі.

Повідомлення М 2. Дитинство, юність, роки навчання

В. М. Забіла народився у 1808 р. (день народження невідомий) на хуторі Кукуріківщина, нині — село Забілівщина Бортнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду.

Освіту здобув (1822-1825 pp.) у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, у якій навчалося чимало культурних діячів України — О. Афанасьєв-Чужбинський, М. Гоголь, Є. Гре­бінка, JI. Глібов та ін.

Це був середнього зросту, стрункої постави парубок зі смугля­вим обличчям. (Учитель звертає увагу на портрет поета.) Проник­ливі й задумливі карі очі мрійника підкреслювали його душевну шляхетність і вразливість. Чорні вуса й чорний кучерявий чуб відті­нювали вроду. Мав щиру, палку і дещо сентиментально-романтичну вдачу, але любив і жарти, і гумор, і соковите дотепне слово.

Бог обдарував його приємним голосом. Як згадував компо­зитор Михайло Глинка, Віктор гарно співав і грав на бандурі, словом, він був втіленням національного характеру українця, у якому поєдналися внутрішня і зовнішня краса.

Повідомлення № 3. Митець і Т. Шевченко

Поет-однолюб так і не одружився, писав свої вірші й музику до них. Він жив мистецькими проблемами, не звертаючи уваги на господарство, яке поступово занепадало. Зі своїми селянами жив мирно. їх взаємини охарактеризував Т. Шевченко: «Тут не було раба і володаря, а були рівноправні люди».

Так, міцна дружба єднала В. Забілу з Т. Шевченком. Автор «Кобзаря» з повагою ставився до поета-романтика, мав у себе його рукописні поезії. У 1842 р. надіслав йому поему «Гайда­маки». Особисто вони познайомилися у 1843 р. в Качанівці в ма­єтку поміщика Тарновського. Дружелюбний характер стосунків поетів передається в гумористичному посланні В. Забіли «За що ти лаєшся, Тарасе...» (1844). Взимку 1847 p. Т. Шевченко відві­дав його на хуторі Кукуріківщині і навіть намалював його пор­трет, а також склав мелодію до вірша «Човен». (Прослухову- вання в аудіозаписі.) Побратими часто обговорювали літературні новини, обмінювалися думками, співали народні пісні. Відомо, що В.Забіла став прототипом Віктора Олександровича в повісті «Капитанша» Шевченка.

Після смерті Т. Шевченка Віктор Михайлович супроводжував прах друга, який везли з Петербурга, від Борзи до Канева, брав участь у похороні, а згодом разом із селянами доглядав Шевчен- кову могилу на Чернечій горі.

Повідомлення № 4. Творча діяльність.

Останні роки життя

В.Забіла почав писати вірші в середині 30-х р. Дебютував 1841 р. в альманасі «Ластівка» за сприяння Є. Гребінки, опри­люднивши три поезії: «Голуб», «Пісня» («Повз двір, де живе мил...»), «Повіяли вітри буйні». На початку 40-х р. невелич­ким накладом вийшла його збірка «Співи крізь сльози». Її було знайдено в одному примірнику (без титульної сторінки і вихід­них даних, у 1936 p., літературознавцем Є. Кирилюком) у Цент­ральній науковій бібліотеці імені В. Вернадського. За життя ав­тора побачили світ ще два вірші — «До батька» («Нащо, тату, ти покинув») і «Не щебечи, соловейку». Однак твори письмен­ника користувалися великою популярністю, добре відомі в на­роді, поширювались у рукописних збірниках, виконувались як народні пісні, наприклад, «Гуде вітер вельми в полі» та «Не ще­бечи, соловейку» покладені на музику М. Глінкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та ін. В. Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня з її образним і мовним багатством. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» та ін.) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать такі гумористичні вірші, що є обробкою народних оповідань у бурлеск­ному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та іс­торичну тематику, послання знайомим.

Знеможений душевними муками, В. Забіла останні роки свого життя прожив у містечку Борзна біля своєї сестри Надії. Помер поет у листопаді 1869 р.

Після смерті Віктора Миколайовича рукописи і копії його творів було зібрано і видано І. Франком.

2.1.2. В. Забіла «Соловей».

Виразне читання твору або прослуховування в аудіозаписі.

Історія написання поезії.

Життя В. Забіли нагадує життя романтичних героїв Д. Бай­рона і О. Пушкіна. По сусідству від його маєтку розташувався хутір Матронівка, у якому мешкала заможна поміщицька родина Бєлозерських. Віктор палко закохався у Любов Бєлозерську (яка, до речі, приходилася сестрою українській письменниці Ганні Бар­вінок, дружині відомого письменника П. Куліша). Дівчина від­повідала йому взаємністю. І характерами вони були подібні. Ро­ман тривав два роки. Нарешті батьки дали згоду на одруження, відбулися заручини.

Проте їм не судилося бути разом. Недалеко від Бєлозерських купив маєток овдовілий поміщик Боголюбцев. Побачивши врод­ливу дівчину, сорокарічний пан закохався в неї. Та ще й батько втрутився і присилував дочку вийти заміж за багатого...

Це драматичне кохання поселило у серці Віктора довічну журбу. Воно й обумовило написання ліричної поезії «Соловей» («Не ще­бечи, дсоловейку»), а згодом — низки віршів інтимного плану.

Тема: відтворення страждань ліричного героя, яке поглиб­люється співом солов'я.

Ідея: возвеличення чаруючої пісні птаха, що здатний впли­вати на внутрішній стан людини, її почуття.

Основна думка: Ти лети, співай тим людям, / Котрі весе­ляться, / Вони піснею твоєю / Будуть забавляться.

Жанр: інтимна лірика.

Художні особливості твору.

Звертання: «не щебечи, соловейку», «ти, щасливий, спару­вався» .

Повтори: «не щебечи...», «сонце зійде», «не щебечи, соло­вейку», «малюсенький».

Зменшувально-пестливі форми: «близенько», «малюсеньких», «раненько», «соловейку».

Порівняння: «затьохкаєш, свиснеш, наче заграєш». Метафора: «серце б'ється», «щебет... душу роздирає», «сер­денько замре», «лунь піде», «зійде сонце», «пісня душу розди­рає», «б'ється серце», «дух завмирає», «пугач стогне». Епітет: «темна ніч», «пісня чорна», «лиха година».

Ідейно-художній аналіз. Бесіда за питаннями

Чому спів солов'я нагадує гру?

Яким чином пісня цього птаха вражає душу ліричного героя поезії?

Як у вірші зазначено про пташиного співця? («Твоя пісня дуже гарна, / Ти гарно й співаєш»)

У чому герой твору заздрить солов'ю? («Ти, щасливий, спару­вався / І гніздечко маєш»)

Чим викликано страждання «люблячого серця»? («А я бід­ний, безталанний, / Без пари, без хати: / Не досталось мені в світі / Весело співати»)

Що, на ваш погляд, є основною причиною хвилювань героя, його поневірянь? («Ти лети, співай тим людям, / Котрі ве­селяться; / Вони піснею твоєю / Будуть забавляться»)

Чим викликане бажання страждаючого краще померти, ніж бути позбавленим щастя?

Як спів солов'я перемежовується з поняттям «щастя»?

Чому стогін пугача для ліричного героя ближче, ніж солов'їне тьохкання?

Чи відома вам подібна ситуація, яка викладена в поезії? Від­повідь вмотивуйте, наводячи приклади з життя, творів ху­дожньої літератури.

Як ви вважаєте, герой поезії — сильна чи слабка особистість? Про що це свідчить?

Виконання творчих завдань. Робота в малих групах.

1) З'ясуйте, у чому вбачає для себе щастя герой поезії В. Забіли «Соловей»:

у коханій людині;

душевній гармонії;

достатку;

власному помешканні;

веселому співові солов'я.

Прокоментуйте вищезазначені позиції щодо значимості щастя в житті людини, по-можливості додаючи особисті. Зробіть ви­сновок.

Страждання ліричного героя

бідний, безталанний; «без пари, без хати»; не баче коханої дівчини;

Відтворіть інформаційне ґроно «Чим викликані страждання героя поезії?»

-*- «цілий вік свій плачеться»;

солов'їна пісня «душу роздирає»; «гірше б'ється серце»; «нудиться... плаче»

Характеристика образу ліричного героя поезії.

Спів солов'я відтінює світ переживань ліричного героя. Він зачарований його піснею, але вона розбуджує у його серці неви­мовний біль, гаму почуттів. Митець застосовує таку стилістичну фігуру, як апостроф, тобто звертання до персоніфікованих явищ природи, зокрема до соловейка: «Не щебечи, соловейку, / Під вікнами близенько, / Не щебечи, малюсенький, / На зорі ра­ненько. / Як затьохкаєш, як свиснеш, / Неначе заграєш, / Так і б'ється в грудях серце, / Душу роздираєш».

Розгортаючи ліричний сюжет, В. Забіла зображує пісню со­лов'я як гімн красі, коханню, гармонійному буттю природи: «Ти, щасливий, спарувався / І гніздечко маєш!».

Тому вона відлунює у серці ліричного героя, викликає спів­переживання, навертає нещасливого закоханого до розміркову­вань над своєю гіркою долею. Його ліричний монолог — скар- ження недолі: «А я, бідний, безталанний, / Без пари, без хати; / Недосталось мені в світі / Весело співати. / Сонце зійде — я ну­джуся, / І заходить — плачу: / Котру люблю дівчиноньку, / Тієї не бачу».

Така поведінка нещасливця зумовлена тим, що лихі люди роз­лучили його з милою дівчиною. Романтичного героя В. Забіли охоплюють меланхолійні, тобто сумні, тужливі настрої, розчару­вання від нездійсненного бажання жити в парі з коханою:

«Довго й чутки вже не маю / Про милу дівчину, / Цілий вік свій усе плачусь. / На лиху годину».

Він просить соловейка «співати тим людям, котрі веселяться», але буде прислухатися до пісні — стогону пугача — символу смерті.

Значення творчості поета-романтика.

В. Забіла як поет посідає своєрідне місце в українському ро­мантизмі. Він намалював яскраві картини почуттів і переживань ліричного героя, колоритні українські пейзажі та оповів історію кохання юнака й дівчини, яких розлучила «лиха доля». Поет відтворив драматизм незгоди романтичної особистості зі світом. Характерними для нього були мотиви сирітства, самотності ге­роя, уподібнення його долі до долі човника в бурхливому морі. Автор відобразив розчарування героя, його небуденність, праг­нення до духовних вершин.

«Мікрофон»: що ви запропонували б герою цієї поезії, аби він припинив своє страждання, зробив власне життя щасливим?

2.2. Михайло Михайлович Петренко (1817-25.12.1862)

М. Петренко — ім'я знамените і дороге серцю кожного, хто думає, живе і бореться за краще майбутнє

і робить добро людям.

Народний артист А. Солов'яненко

2.2.1. Біографія письменника.

Вступне слово

Михайло Михайлович Петренко — представник дворянського роду Петренків, нащадки якого вже більше двох сторіч прожива­ють у м. Слов'янську. І зараз ще можна побачити місце садиби, де народився український поет. Тепер це провулок Набережна, 1, м. Слов'янська.

Краєзнавці міста давно цікавилися історією життя і творчості цього відомого і в той же час невідомого поета, але не завжди можна було відкрито писати і говорити про нього. Залишалося ще багато «білих плям» в історії його життя і творчості. За ра­дянських часів вірші М. Петренка стали народними, а сам він був незаслужено забутий. Тільки тепер ми можемо відкрито пи­шатися одним з найталановитіших синів України.

Повідомлення № 1. Дитинство, юність, роки навчання

М. Петренко народився у 1817 р. Він був старшим з трьох синів у родині Петренків. Батько Михайла займався баштанни­цтвом і часто брав маленького сина із собою на роботу, де вони жили з весни до пізньої осені, ночуючи в курені, спостерігаючи за зірками і слухаючи спів птахів. Краса рідного краю — квітучі сади, глибоке ясне небо, українські пісні, що хвилюють душу — назавжди зачарували юне серце поета.

Хлопець, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною ди­тиною. Любив самотність. Купець Марченко порадив батькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгоро­джували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. Чудова при­рода була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідному місту цикл віршів.

У 1838 по 1841 р. майбутній поет навчався у Харківському університеті.

Повідомлення М 2. Громадська, літературна діяльність

Після закінчення університету Михайло Михайлович працю­вав у цивільному відомстві наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області).

У 1841 р. було опубліковано його перші вірші в альманасі «Сніп». У 1844 p. М. М. Петренко був затверджений у чині гу­бернського секретаря, з 1945 р. став виконувати обов'язки столо­начальника, а з 1846 р.— столоначальника карного суду. Йому було происвоєне звання колезького секретаря. У 1847 р. київський генерал-губернатор Д. Бібіков відправив цареві доповідну записку у справі Кирило-Мефодіївського товариства, у якій серед інших значилися імена Т. Шевченка і М. Петренка. У 1848 р. вийшла друком окрема збірка віршів поета — «Думи та співи». Усього до нас дійшло 19 поетичних творів митця, опублікованих упро­довж семи років (1841-1848). Є відомості, що він написав п'єсу «Панська любов», але вона не збереглась.

Михайло Михайлович був одружений на дворянці Ганні Єв- графівні Миргородовій. У них було п'ять дітей: Микола, Марія, Євграф, Людмила і Варвара. Брав участь у Кримській війні, за що був нагороджений медаллю «На згадку про війну 1853­1856 pp.».

Повідомлення № 3. Поет і Т. Шевченко.

Останні роки життя

Незабутньою подією у житті М. Петренка було відвідання його в Лебедині Шевченком під час останнього приїзду того на Укра­їну в червні 1859 р. Це була зустріч побратимів по перу, у вза­ємній прихильності яких не можна сумніватись.

Помер М. Петренко 25 грудня 1862 р. Його поховано у м. Лебе­дині. Могилу, на жаль, дотепер не відшукано. Однак лебединські дослідники точно встановили місце, де проживав поет,— це ву­лиця Димитрова, 12. Будинок зберігся до сьогоднішнього дня.

Навесні 2002 р. О. Добровольським і співробітником УСБУ по Донецькій області В. М. Мікушевим було видано хроні­кально-документальне оповідання про М. Петренка «Дивлюсь я на небо...», де були представлені зібрані ними документи, що стосуються життя і творчості поета, трагічної долі його роди­чів і земляків. Книгу було написано за матеріалами Управління Служби безпеки України в Донецькій області, а також за доку­ментами родини Петренків, які вдалося отримати в родичів.

2.2.2. М. Петренко «Дивлюсь я на небо...» («Небо»)

Виразне читання твору або прослуховування його в аудіо- записі.

Історична основа поезії.                                                                                                                                 

Зі Слов'янськом пов'язані не лише радощі М. Петренка, але і його особисте горе. Тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Батьки одружили її з бага­тим і знатним нареченим, з яким вона нібито виїхала за кордон. Під впливом цього митець пише вірші про нерозділене кохання. Можливо, це і спонукало М. Петренка створити поезію «Небо».

Щодо пісні «Дивлюсь я на небо...», то, покладена на музику донькою українського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала популярною на всій Україні. Пізніше була аран­жована композитором В. Зарембою. Т. Шевченко цей вірш влас­норуч записав собі в альбом.

Тема: зображення прагнення ліричного героя віднайти своє місце в життєвому вирі через власну невизначеність, бід­ність, сирітство.

Ідея: висловлення співчуття хлопцем, який позбавлений батьківської ласки, піклування і приречений на довічне страж­дання.

Основна думка: Коли б мені крилля, орлячі ті крилля: / Я землю б покинув і на новосілля / Орлом бистрокрилим у небо полинув, / І в хмарах навіки од світа втонув!

Жанр: ліричне страждання.

Віршовий розмір: анапест.

Римування: паралельне.

Рима: чоловіча.

Художні особливості поезії.

Риторичні запитання: «Чому я не сокіл, чому не літаю, / Чому мені, Боже, ти крилець не дав?», «Хіба ж хто кохає не­рідних дітей».

Риторичні оклики: «Я б змелю покинув і в небо злітав!», «І думка далеко, високо літа!..», «І в хмарах навіки од світа втонув!». Епітети: «ясний світ», «далекеє небо». Метафори: «втопити горе», «втонути в хмарах од освіта». Повтори: «чужий...», «чому...».

Опрацювання ідейно-художнього змісту твору. Бесіда за питаннями.

Яке значення має епіграф до поезії для сприйняття її ідейного змісту?

За яких обставин людина звертається до неба?

Як герой характеризує власну долю? («Бо долі ще змалку зда­юся нелюбий... / Чужий я у долі, чужий у людей...»)

Через що страждав хлопець? («Кохаюся лихом, привіту не знаю, / І гірко, і марно свій вік коротаю, / І в горі спізнав я...»)

Чому, на ваш погляд, світ для героя є нестерпним? Про що це свідчить?

Чим викликано те, що хлопець нудиться світом?

Яким ви уявляєте сирітське життя героя?

Дослідіть, як сам М. Петренко ставиться до «хлопцюги при­блудного».

Що у творі символізує птах — чи то сокіл, чи орел?

Чому життя на небі герой вважає кращим, ніж на землі?

Чим пояснити популярність твору М. Петренка? 2.2.2.12. Творчі завдання. Робота в малих групах.

Скласти інформаційне ґроно до образів твору

«нелюбий долі»; наймит;

«хлопцюга приблудний»; «чужий у долі, у людей»; «нерідне дитя»; «кохається лихом »; «гірко... свій вік коротає»; сирота.

^ ласка;

Небо > щаслива доля, ясний світ; радість.

«Мікрофон»: щоб ви порадили б герою поезії, який уважає власне життя нестерпним і прагне потрапити на небо у по­шуках щастя, радості?

Відтворіть        за змістом поезії «Небо» асоціативний образ її ав­тора. Відповідь оформіть за допомогою прийому «Доміно».

Національний і соціальний гніт був тяжким і в Галичині та Буковині, які входили до складу Австрії. Німецькі, польські, угорські магнати, як і українське панство, дедалі дужче визис­кували трудовий люд. Щоб укріпити своє панування в багатона­ціональній державі, уряд прагнув посіяти розбрат між націями. Насильницькими методами онімечувалося, ополячувалося, ма­дяризувалося корінне українське населення. У Східній Галичині з 1817 року за спеціальною ухвалою уряду викладання в усіх на­вчальних закладах проводилося тільки польською мовою. В ін­ших регіонах Галичини українські школи були лише початкові. Русинську мову оголошено «хлопською», «здичавілою», запере­чувалися її самобутність, саме право на існування.

Тому виникнення української літератури на західних землях затрималося. Українські поети писали оди та панегірики штуч­ною книжною мовою — так званим язичієм, що являло собою мішанину слів церковнослов'янської, російської, польської мов та місцевого діалекту.

Такі твори, звичайно, були незрозумілі народові. Признача­лися вони для читачів з багатих верств суспільства, відірваних від трудового люду, байдужих до його страждань і потреб.

Роль «Руської трійці» у національному духовному відро­дженні.

На початку 1832 року у Львові познайомилися і заприяте­лювали троє молодих людей: семінаристи М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич. Зблизили їх любов до рідного краю глибокий інтерес до життя простого люду й захоплення ідеєю на­ціонального відродження. Всі троє писали вірші, збирали фольк­лорні твори. Друзі всюди ходили разом, працювали в бібліоте­ках, відвідували університетські лекції, бували в церкві, вели між собою нескінченні бесіди рідною мовою. За це на глум про­звали їх «руською трійцею».

У тому ж 1823 році молоді люди заснували гурток «Руська трійця», який ставив собі за мету шляхом поширення в народі освіти, видання художніх творів і доступних малоосвіченому люду науково-популярних праць досягти національного відро­дження Галичини, вибороти громадянські права, відновити єд­нання з Наддніпрянською Україною.

Гуртківці «Руської трійці» збирали усну народну творчість, укладали рукописні збірки, дещо друкували в польських збір­ках, вивчали історію України, готувалися працювати серед на­роду, нести йому знання засобами рідної мови.

Альманах «Русалка Дністрова».

«Русалка Дністрова» — книжка, що вийшла у світ напри­кінці 1836 року, але видання її позначено 1837 роком, який і став всіма визнаною датою народження нової української літератури в Галичині. Авторами альманаху була «руська трійця». На зво­роті титульної сторінки збірки наведено слова видатного чесь­кого вченого Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розквітає надія».

Тираж збірки становив усього одну тисячу примірників, але тільки двісті в той час дійшло до читачів. Решту уряд конфіс­кував, і книга пролежала в підвалах поліції понад десять років. Лише після революції 1848 року продаж її дозволено.

Зміст альманаху.

Відкривався «Передслів'ям» (передмовою) М. Шашкевича, де автор доводив, що руська (українська) мова є не діалектом поль­ської, а самобутньою мовою великого народу, закликав до єднання всіх частин розірваної нації, до праці на благо народу.

Багато місця відведено фольклорним творам, зібраним самими укладачами або взятими з різних збірок.

Оригінальні вірші (М. Шашкевича — 6; Я. Головацького — 1; І. Вагилевича — 2).

Оповідання М. Шашкевича «Олена», у якому відображено бо­ротьбу народу проти поневолювачів.

Переклади зі слов'янських літератур.

«Русалку Дністрову» І. Франко назвав «явищем наскрізь ре­волюційним».

«Пиши, як чуєш, а читай, як видиш» — фонетичний право­пис, яким надруковано «Русалку Дністровую».

3.4. М. Шашкевич — зачинатель нової української літератури на

західних землях.

М. Шашкевич — батько нового народного галицько-руського письменства (І. Франко).

3.4.1. Маркіян Семенович Шашкевич (06.11.1811-07.06.1843).

Біографія митця.

Повідомлення М 1. Дитинство, юність, роки навчання

М. Шашкевич народився в селі Підліссі на Львівщині в сім'ї священика, побут якої був близьким до селянського. Маючи доб­ру пам'ять, Маркіян ще в дитинстві засвоїв багато пісень, казок та інших фольклорних творів.

Початкову освіту хлопчик здобув у дяка, потім навчався в Зо- лочівській німецькій школі, у Львівській та Бережанській гім­назіях.

1829 року Маркіян вступив до Львівської духовної семіна­рії і водночас записався вільним слухачем на філософський від­діл університету. Він одержав місце в семінарській бурсі, харчу­вання й одяг, що було дуже важливо для нього, бо його батько мав ще шестеро менших дітей, а підліська парафія відзначалася великою вбогістю.

У семінарії були дуже суворі порядки, зокрема слухачі могли виходити з її стін лише з дозволу начальства і тільки на визна­чений час. Якось Маркіян загаявся і повернувся трохи пізніше від визначеної години. Ця незначна провина спричинила сувору кару: юнака звинувачено у вільнодумстві й у лютому 1830 року виключено із семінарії. Хлопець залишився без будь-яких за­собів до існування, бо його батько, розгнівавшись на «неслух­няного» сина, відмовився йому допомагати, а незабаром... по­мер. Маркіяна прихистив рідний брат його матері, теж людина небагата.

Унаслідок тривалого клопотання перед консисторією Шашке- вича в 1834 році було поновлено в семінарії. Серед семінаристів Маркіян виділявся своїм гострим розумом, талантами, освіче­ністю. Коли він був на останньому курсі, Перемишльський єпис­коп запропонував йому після закінчення семінарії залишитися при консисторії, що давало можливість досягти високих духов­них чинів. Проте Маркіян Семенович волів стати простим свя­щеником на селі, щоб вести просвітницьку роботу серед простого люду, шляхом освіти поліпшити його долю.

Закінчивши семінарію, 1838 року, Шашкевич одружився з доч­кою священика Крушинського Юлією і дістав парафію в селі Гум- ниськи, а згодом — Новосілки.

Повідомлення № 2. Самоосвіта Маркіяна Семеновича

Крім відвідування лекцій на філософському факультеті, багато працює в університетській бібліотеці та приватній книгозбірні магната Оссолінського. Тут юнак читав праці з історії України, зокрема про Запорозьку Січ та боротьбу проти іноземних загарбни­ків. Дуже захопившись державним подвигом Б. Хмельницького, готував до друку його біографію, хоч ім'я видатного українського гетьмана й полководця в Польщі було заборонене. Вивчав також історію і культуру інших слов'янських народів, багато приділяв уваги опануванню іноземних мов. Ці знання давали йому мож­ливість перекладати твори польських, сербських, чеських авто­рів, а також із церковнослов'янських книг.

Саме в бібліотеці Оссолінського натрапив на перше видання «Енеїди» І. Котляревського, незабаром ознайомився і з грамати­кою О. Павловського, «Ластівкою» Є. Гребінки, двома томами творів Г. Квітки-Основ'яненка, збірками українських народ­них пісень, виданих на Наддніпрянщині. Переконавшись, що в Східній Україні вже започатковано літературу народною мо­вою, Шашкевич замислив продовжити цю справу й у Галичині, але йому не вистачало знань про побут власного народу. Він по­чав записувати фольклорні твори, вивчав народний побут, роз­шукував старі рукописи, збирав усілякі пам'ятки української старожитності.

Повідомлення М 3. Творча діяльність

Ще гімназистом почав складати вірші, присвячуючи їх родин­ним та релігійним святам. Писані вони були «язичиєм», яке в ті часи вважалося мовою руської (української) літератури.

Художній доробок М. Шашкевича складається з ліричних вір­шів, історичних поем, балад, байок, оповідання «Олена». Усі ці твори мають яскраво виражений романтичний характер.

Провідні мотиви громадянської лірики — любов до Батьків­щини, захист прав трудового люду, утвердження рівноправності рідної мови та культури з іншими, заклик до єднання всіх сил нації на відродження України.

Значна частина віршів поета пройнята громадянською тугою, що було цілком природним в умовах багатовікового національ­ного й соціального гніту («Веснівка»).

Важливим чинником для пробудження в народі національної свідомості Шашкевич справедливо вважав пізнання своєї влас­ної історії, а тому саме цій темі присвятив більшість своїх вір­шів і балад («Ярослав», «Хмельницького обступлення Львова», «О. Наливайку», «Згадка», «Погоня», «Споминайте, брате милі» та ін.).

Не цурався письменник і особистої (інтимної) лірики, ці вірші мають тужливий характер («Думка», «Сумрак вечірній», «Туга за милою», «Лиха доля», «Розлука» тощо).

Писав Шашкевич вірші й для дітей, вони вміщені в одному з розділів його «Читанки».

Значну частину художнього доробку письменника становлять байки, писані і прозою, і віршами. Це — реалістичні твори.

Історичний твір «Олена», названий самим автором «казкою», є першим у новій українській літературі прозовим твором роман­тичного характеру.

Одним із джерел збагачення та розвитку українського пись­менства, зокрема на стадії його становлення, були переклади з інших літератур. До нас дійшло чимало перекладів М. Шаш­кевича сербських народних пісень, творів сербських, чеських, польських поетів, ритмічною прозою він переклав «Слово о полку Ігоревім».

Повідомлення № 4. Творча спадщина.

Наукові праці. Останні роки життя

За життя М. Шашкевича з його художніх творів було надру­ковано близько десяти. Пізніше, вже після смерті письменника, коли хвиля боротьби за вільний розвиток української культури піднеслася значно вище, його літературна спадщина стала дуже популярною, а тому окремі твори часто з'являлися в альманахах, збірках, в журналах та газетах.

Велике значення для національного відродження мали й нау­кові праці Маркіяна Семеновича. Одну з них — «Передслів'я» — вміщено в «Русалці Дністровій». Ще в стінах семінарії написано полемічну працю «Азбука і abecadlo», яка 1836 року вийшла в Перемишлі польською мовою. Вона була спрямована проти на­стирливого прагнення польської шляхти й католицьких клери­калів упровадити латинський правопис у видання українських книг. Митець твердив: «Письменство у кожного народу — це об­раз його життя, його способу думати, відображення його душі, воно повинно сформуватися і вирости з глибин рідного народу й розквітнути на його ж таки ниві...».

Постійні нестатки, напружена праця, гострі сутички з началь­ством згубно позначилися на слабенькому здоров'ї М. Шашке- вича. В останні місяці життя він осліп й оглух, дуже страждав від надсадного кашлю, болю в грудях та задухи. 7 червня 1843 p., на 32-му році його життя обірвалось. Похований він був у селі Новосілках, а в 1893 році — в 50-ті роковини з дня смерті — останки вірного сина України перенесено на Личаківське кладо­вище у Львові, на якому здавна ховають видатних людей.

3.4.2. М. Шашкевич «Веснівка» (1835-1836).

Виразне читання поезії в ролях.

Тема: звернення квітки до весни з проханням «згорнути весь світ до себе».

Ідея: висловлення співчуття весни до квітки з приводу можливої загибелі через імовірний мороз, вихор, бурю.

Основна думка: возвеличення краси, яка прагне проти­стояти лиху.

Жанр: літературна веснянка (М. Шашкевич започаткував цю традицію в українській літературі).

Композиція: діалог між квіткою і весною.

Алегорична спрямованість твору.

Квітка просить весну дати їй таку долю, щоб вона «зацвіла, весь луг скрасила», щоб була, «як сонце, ясна, як зоря, красна...»

Звичайно ж, веснівка алегорична. В ясній долі М. Шашке­вич уявляв майбутнє України. У долі нашої країни поет перед­бачає і вихор, і мороз, і бурю. Пророцтво Шашкевича повністю збулося: мороз притиснув — «і краса змарніла». Україна втра­тила свій національний колорит, стала безликою під пресом то­талітарного режиму.

Веснівка письменника завершується сумно: «Жаль серцю буде». Цей сум і досі проймає наші серця.

Художні особливості твору. Звертання: «Нене рідная!», «Доню, голубко!». Риторичні оклики: «Нене рідная!», «Доню, голубко!», «Весь

світ до себе!».

Порівняння: «була, як сонце, ясна, як зоря, красна». Зменшувально-пестливі слова: «ненька», «раненько», «люб­ко», «личко», «голівонька», «листоньки».

Метафори: «вихор свисне», «мороз потисне», «буря загуде», «краса змарніє», «личко зчорніє».

Ідейно-художній аналіз поезії. Бесіда за питаннями:

3 чим у вас асоціюється весняна пора року?

Чому весна — це відродження всього нового, доброго?

Які погодні умови притаманні ранній весні? Що про це зазна­чено у творі?

Чому М. Шашкевич називає весну матінкою?

3 яким проханням квітка звернулася до нені?

Від чого застерігала весна красуню?

Про що свідчить закінчення поезії?

Яким настроєм пройнята «Веснівка»? Музикою якого харак­теру можна передати зміст твору?

Визначте особливості романтизму в поезії, наводячи перекон­ливі обґрунтування.

3 якою метою М. Шашкевич написав «Веснівку»?

VI. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

В. Забіла «Соловей»

Ліричний герой поезії звертається до солов'я з проханням, щоб птах:

а) підбадьорив його; б) не додав жалю; в) оспівав красу земну; г) ощасливлював тих, кому не поталанило в житті.

Поезія В. Забіли нагадує:

а) трагедію; б) музичний твір; в) пейзажну картину; г) роман у віршах.

Солов'їний спів у творі порівнюється із: а) грою; б) щебетанням чарівного птаха;

в) хлюпанням води у річці; г) шелестінням дібров.

Коли птах співає голосно, то:

а)  починає сходити сонце;

б)  «любляче серце» прагне палкого кохання;

в)  він додає страждань герою поезії;

г)  це свідчить про зміни погодних умов.

Ліричний герой заздрить солов'єві, бо птах:

а)  здатний весело співати;

б)  не переймається будь-яким стражданням;

в)  може полетіти високо у небо; г) має собі пару.

«Страждаюче серце» через те є бідним, оскільки не має: а) грошей; б) любові до себе; в) друзів;

г)  можливості збагатитися духовно.

Щастя для ліричного героя — це:

а)  мати поруч із собою кохану людину,

б)  коли все довколо квітне і співає;

в)  сяяння сонця і гармонія в душі;

г)  здатність протистояти лиху.

Вірш «Соловей» став народною піснею, музику до якої напи­сав:

а) М. Лисенко; б) М. Вербицький; в) М. Васильєв; г) М. Глінка.

Пугач у поезії символізує для ліричного героя:

а)  розчарування від нездійсненності бажання бути поруч з ко­ханою;

б)  його душевну муку; в) смерть; г) тимчасовість страждання.

Спів солов'я — це:

а) ода любові; б) панегірик вірності;

в)  невимовний біль у серці; г) гімн красі.

Кого звинувачує ліричний герой у своєму нещасті? а) Солов'я; б) пугача; в) лихих людей;

г)  тих, хто ніколи не насолоджувався почуттям кохання. М. Петренко «Небо»

Епіграф до твору містить поетичні рядки:

а) О. Пушкіна; б) О. Блока; в) В. Маяковського; г) М. Лєрмонтова.

Дивлячись на небо, ліричний герой: а) розмірковував; б) сумував; в) мріяв; г) насолоджувався його красою.

Злетівши до хмар, герой прагне:

а)  вирушити в пошуках долі;

б)  зустрітися з Богом і висповідатися перед ним;

в)  дістати зірку — власне щастя;

г)  здобути собі волю.

Хвилювання хлопця пов'язане з:

а)  неможливістю самоствердитися;

б)  пошуками власної долі;

в)  погіршенням власного стану здоров'я;

г)  роздратованістю, що викликана неувагою до себе коха­ної.

«Хлопцюга приблудний» — наймит у:

а) неба; б) сонця і зірок; в) долі; г) хмар.

Птах, на якого прагнув перетворитися герой, щоб злетіти до неба:

а) голуб; б) ворон; в) жайворонок; г) сокіл.

Далекеє небо для хлопця є:

а)  відрадою і своєю стороною;

б)  можливістю поспілкуватися з Богом;

в)  простором для думок;

г)  гарантією вічного спокою.

Герой у світі відчуває самотність через:

а) непорозуміння з родиною; б) власне сирітство; в) розлучення з коханою; г) переслідування владою. М. Шашкевич «Веснівка»

Поезія написана у формі:

а) монологу; б) діалогу, в) полілогу; г) медитації.

У творі М. Шашкевич намагався відобразити:

а) красу весняної природи; б) алегоричні образи;

в)  погодні умови, які характерні для ранньої весни;

г)  взаємостосунки між батьками і дітьми.

Характеризуючи квітку, митець зазначив про неї, що вона: а) розкішна; б) красива;

в) здатна протистояти будь-якому лиху; г) дрібна.

Своїм квітом героїня «Веснівки» бажає:

а) подолати весняні заморозки; б) розвеселити подруг; в) скрасити луг; г) збагатити природне довкілля.

За яких умов героїня «згорне весь світ до себе»? Якщо:

а)  буде схожою на сонце;

б)  стане улюбленою квіткою всіх жінок;

в)  зачарує будь-кого своїми пахощами;

г)  знатиме чарівне слово.

Сила природи, яка не загрожує життю квітки: а) рясний дощ; б) вихор; в) мороз; г) буря.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 0,5 бала.

2. Робота на картках Картка № 1

Дослідіть, що свідчить у поезії М. Шашкевича «Веснівка» про вираження громадянської туги, породженої багатовіковим на­ціональним і соціальним гнобленням. Наведіть переконливі аргументи.

Що свідчить про нестерпне життя героя поезії «Небо» М. Пет­ренка? Яким чином хлопець прагне його полегшити?

Спів солов'я протистоїть (В. Забіла «Соловей»):

а) шуму вітру; б) дощовій погоді; в) хмарному небу; г) пугачеві. Картка № 2

Яким чином, на ваш погляд солов'їний спів поглиблює жаль ліричного героя (В. Забіла «Соловей»)? Відповідаючи, поси­лайтеся на приклади з твору.

Як ви вважаєте, чому небо — єдине місце, де хлопець-сирота відчуватиме себе щасливим (М. Петренко «Небо»)? Свої мір­кування обґрунтуйте.

«Веснівка» належить до значної частини поезій М. Шашке­вича, які:

а)  пробуджували в народі національну свідомість;

б)  пройняті громадянською тугою в умовах національного і со­ціального гніту,

в)  відображали негативні явища сучасної йому дійсності;

г)  відтворювали факти історичного минулого рідного краю. Картка № З

Що, на ваш погляд, символізують образи поезій М. Шашке­вича «Веснівка»? Свої припущення вмотивуйте.

Доведіть, що щастя для ліричного героя поезії В. Забіли «Со­ловей» — коли поруч з ним є його кохана. Як ця думка про­стежується у творі? Відповідь обґрунтуйте.

Хлопець прагне, злетівши до неба (М. Петренко «Небо»):

а)  насолодитися теплом сонячних променів;

б)  потонути в хмарах', в) стати зіркою; г) здобути щастя всім, хто страждає.

VII. Підсумок уроку

У чому полягало значення діяльності всіх романтиків? • В умовах жорстокого національного й соціального гноблення сміливо піднесли голос за право українського народу на свою мову, культуру, на саме існування нашої нації серед інших націй світу.

Зробили значний внесок у лексичний фонд літературної мови, розширили систему зображувально-виражальних засобів.

Відобразили національний побут у багатьох його виявах, без­правність трудового люду, деякі сторінки громадського життя, історичне минуле України.

Увели в літературу нові жанри.

Багато сил і уваги приділяли збиранню та публікації фольк­лорних творів, що дало змогу уберегти від забуття перлини народної поезії.

Оголошення результатів навчальної діяльності

Домашнє завдання

Підготуватися до тематичної контрольної роботи № 2.