9 клас
Урок №48. Лірика Т.Шевченка періоду арешту й заслання після повернення із заслання. Вершинні зразки Шевченкової лірики. «Доля», «Росла у купочці, зросли…»
Мета: розповісти про життя і творчість Т.Г. Шевченка періоду заслання; пояснити обставини, які вплинули на поета в цей час, поглибити знання про Шевченка-художника, коментувати зміст твору, робити ідейно-художній аналіз тексту, розвивати образне мислення, формувати естетичні смаки, вчити розуміти поезію, грамотно висловлювати власні думки; виховувати пошану до Великого Кобзаря, прищеплювати любов до поезії, рідного краю, літератури.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань, урок-подорож.
Обладнання: мультимедійна дошка, автопортрети та репродукції картин Т.Г.Шевченка періоду заслання.

«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа.
Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури…
Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла,
та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу».

І. Франко

Хід уроку

І. Організаційний момент
1. Вступне слово вчителя
Добрий день, любі діти! Сьогодні на уроці ми з вами ознайомимось з творчістю Тараса Григоровича Шевченка періоду заслання. З самого початку заслання поет знехтував заборону царя Миколи І писати й малювати. Криючись від стороннього ока , він продовжує віршувати, протестуючи проти царського свавілля, показуючи готовність боротися до кінця.
Письменник перебував десять років у спекотних пісках. Відчув на собі десять років солдатської муштри під постійним наглядом «недремлючого ока». Всі і роки він не складав зброї, він закликав до боротьби з самодержавством. Воля, воля і ще раз воля – ось головна тема його невольничих поезій.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
1. Перевірка письмового домашнього завдання. Прослуховування творів, визначення найкращого.
2. Евристична бесіда
- Що вам відомо про діяльність Кирило-Мефодіївське братство?
- Як це пов’язано з життям Т.Г. Шевченка?
- Які вам відомі твори, що спрямовані проти царської влади?
- Що було причиною арешту Т.Г.Шевченка?
- Пригадайте й розажіть про життя Шевченка в засланні, звільнення та повернення поета.
ІІІ Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Розповідь учителя
«Невольнича поезія» (1847 — 1857). Так сам Шевченко назвав свої твори, писані під час перебування під слідством у казематі ІІІ відділу та на засланні.
1846 року Тарас Шевченко вступив в Кирило-Мефодієвського товариства, де пропагує революційні ідеї, читаючи свої безцензурні твори. 1947 року після доносу провокатора почалися арешти членів організації, на дніпровській переправі було заарештовано Тараса Шевченка і відправлено у Петропавлівську фортецю (Петербург), ІІІ відділ каземату. Чекаючи вироку, він починає писати поезії, які вже на засланні об’єднав у цикл «В казематі. Моїм союзникам посвящаю». Вирок було оголошено 30 травня 1947 року, а 9 червня Шевченко був уже в Оренбурзі.
До Оренбурга його привезли за 8 діб. Ось як був зацікавлений царат якнайшвидше позбутися поета. З Оренбурга Шевченка відправили в Орське укріплення, де поет стає солдатом ІІІ роти. Микола І , затверджуючи вирок написав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». Тоді ж заборонили всі друковані твори Шевченка.
Оточений наглядачами й шпигунами, у нестерпно тяжких умовах поет продовжує писати, творити, малювати. Задобрюючи ротного та його прибічників горілкою, деколи залишав на одну-дві години казарму, щоб прогулятися по степу, побути на самоті зі своїми думками. Повернувшись з прогулянки, поет часто змушений був іти до крамаря, щоб викупити в нього свою книгу, заставлену солдатами за горілку.
Тодішній Оренбург хоч і був далекою окраїною царської Росії, але чималим за кількістю населення повітовим містом. Він являв собою укріплену прикордонну фортецю і був важливим торговельним центром і форпостом для просування Росії вглиб Середньої Азії. Своє найменування місто здобуло від назви річки Ор, бо засноване спочатку в районі впадання цієї річки в Урал. Оренбург був військовим містом і одночасно місцем для політичних в’язнів.
У січні 1848 року ширились чутки про похід у степ, у Раїмську фортецю, що на р. Сирдар`ї. У березні цього року до Оренбурга приїхав капітан-лейтенант флоту О.І.Бутаков, який за рекомендацією відомого російського мореплавця Ф.Ф.Белінсгаузена був призначений начальником експедиції для вивчення й опису Аральського моря. Коли в Оренбурзі зайшла мова про спорядження експедиції ті, хто співчутливо ставився до Шевченка і прагнув хоч якоюсь мірою полегшити його становище, зверталися до Бутакова з проханням включити до експедиції Шевченка як художника. Це вирішило б питання про дозвіл Шевченкові малювати і разом з тим частково позбавило б його від труднощів солдатської служби. Бутаков був зацікавлений мати хорошого художника, оскільки в ті часи , при відсутності фотографії,, успіх подібної експедиції значною мірою залежав від того, який художник в ній братиме участь.
На початку травня обоз, що складався 1500 башкирських однокінних підвід, під прикриттям роти піхоти, до якої входив і Шевченко, двох сотень оренбурзьких козаків і двох гармат з прислугою, вирушив з Орська на Раїм. На підводах в розібраному вигляді переправляли шхуну «Константин», яку було збудовано в Оренбурзі. Під час першого переходу через річку Мендибай експедиція спостерігала пожежу в степу. Шевченко зафіксував її аквареллю. Місцевість, через яку вони йшли, була пустелею, тому в експедиції було 3 тисячі верблюдів.
Шевченко згадує про цей похід у своїй повісті «Близнецы». Ось що він пише: «До колодцев оставалось еще верст 10, и эти 10 верст показались мне десятью десять. Жара была нестерпимая. Никогда в жизни я не чувствовал такой страшной жажды, и никогда в жизни я не пил такой гнусной воды, как сегодня. Отряд, посылаемый вперед для расчистки колодцев, почему-то не наше лих, и мы пришли на гнилую солено-горько-кислую воду, а вдобавок ее в рот нельзя было взять, не процідивши: она пенилась вшами и микросконичными пьявками».
Експедиція О.М. Бутакова прибула до Раїма, протягом місяця вони збирали шхуну «Костянтин» й вирушили у плавання по Аральському морю. До речі, зараз це море дуже зменшилося у своїх розмірах, тому що води річок, які в нього впадають, використовують для зрошення. Експедиція відкрила декілька островів, досліджувала клімат, рослинний і тваринний світ, вимірювала глибину Аральського моря, а Шевченко тим часом змальовував береги Аралу.
Цикл «В казематі», що є своєрідним прологом до «невільничої» лірики Шевченка, складається з 13 віршів. Пізніше поет додав до цього циклу ще дві поезії. Тугою віє від поезій «Не кидай матері!», «За байраком байрак», «Чого ти ходиш на могилу?» . особливо смутно стає, коли читаєш «Ой три шляхи широкії» - одну з перлин Шевченкової лірики.
Головним мотивом циклу «В казематі» є заклик бути вірним народові, Україні, своїй Вітчизні. Найсильніше нескореність поета, його любов до України висловлені у вірші «Мені однаково…». Шевченко виступає як патріот, його найбільше хвилює не особиста доля, а доля України. У віршах «Ой одна я , одна», «За байраком байрак», «Чого ти ходиш на могилу?» звучить мотив суму і самотності, кохання і розлуки. Поет також розповідає про тяжку долю рекрутів у вірші «Рано-вранці новобранці».
Не можна не згадати «Садок вишневий коло хати», найбільш відомий вірш циклу, який хвилює нас своєю поза часовістю і постає символом невмирущості нації, яка вміє і любить і працювати, і співати, і жити. Між рядками віршів цього циклу прочитується ще один мотив – прагнення до волі.
Після завершення експедиції Шевченко працював над своїми ескізами, які виконав під час степових походів та подорожей Аральським морем. Керівник експедиції О.М. Бутаков подав рапорт начальству про полегшення умов перебування Тараса Шевченка, але Петербург відмовив. Але поета підстерігало нове лихо, яке постало зовсім несподівано. Шевченко помітив , що один прапорщик залицявся до дружини К. Герна, який був його другом. Уступаючись за честь свого приятеля, він викрив ці потайні побачення і разом з ним ганебно осоромили прапорщика. Той в свою чергу подав донос на Шевченка командирові Оренбурзького корпусу про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, живе на приватній квартирі і малює, тобто не виконує монаршої волі.
Майже півроку поневірявся поет у тюрмах, на допитах. Із Петербургу прийшов вирок – відправити Шевченка в найбільш пустельні закутки, позбавити зв’язків із світом, заборона малювати й писати під суворим наглядом. Так Шевченко опинився в Новопетровському укріпленні, на північно-східному березі Каспійського моря. Тут поет провів довгих сім років.
Тринадцять поезій циклу «В казематі»
Цикл складається із 13 віршів, головним мотивом яких є заклик бути вірним народові, Україні, своїй Вітчизні. Найсильніше нескореність поета, його любов до України висловлені у вірші "Мені однаково..." Автор поезії виступає як патріот, якого найбільше хвилює не особиста доля, а доля України. Будучи у казематі далеко від рідного краю, Шевченко згадує українську природу, пісні, звичаї. Все це він відтворив у поезії "Садок вишневий коло хати". У деяких віршах циклу звучать народнопісенні мотиви. У них розповідається про сирітство дівчини ("Ой одна я, одна..."), про кохання й розлуку ("Чого ти ходиш на могилу?"), про зло солдатчини ("Рано-вранці новобранці").
«Ой три шляхи широкїі» — це вірш, у якому постають виразні народнопісенні образи, вони зворушують нас до глибини душі, адже перегукуються із нелегкою долею України. У поезії звучать мотиви суму, самотності.
У казематі написано тринадцять поезій:
«Ой одна я, одна»
«За байраком байрак»
«Мені однаково, чи буду»
«Не кидай матері! — казали»
«Чого ти ходиш на могилу?»
«Ой три шляхи широкії»
«Н. Костомарову»
«Садок вишневий коло хати»
«Не спалося, — а ніч, як море»
«Рано-вранці новобранці»
«На волі тяжко, хоча й волі»
«Чи ми ще зійдемося знову?»
«Косар»
2. Творчість після заслання (1857–1861)
Останні роки життя поета були періодом найвищого розквіту його таланту, хоч після семи років вимушеного мовчання поетова муза не відразу заговорила на повний голос. У 1857 році було написано лише дві поеми — «Неофіти» і «Юродивий» (остання залишилася незакінченою) ; у 1858 — п’ять невеликих віршів: «Доля», «Муза», «Слава», «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Я не нездужаю, нівроку», у 1859 — одинадцять віршів й одну поему, у 1860 — тридцять п’ять поезій.
Значне місце в поезії останніх років життя Т. Шевченка посідають сатиричні твори. Огненне слово повинне виконувати важливе суспільне завдання — служити трудящим. Вони здобудуть волю і широкі можливості для політичного й культурного розвитку.
У шевченкових віршах останнього періоду помічається деяке послаблення впливу фольклору. На прикладах розглянутих творів ясно видно, що поет тепер більше став використовувати образи й художні засоби книжного походження («Неофіти», «Юродивий», вірші, написані у формі наслідування біблійних творів).
У поезії митця ще з більшою пристрастю зазвучали й пафос боротьби, і обурення проти гнобителів.
3.Виразне читання поезії Шевченка «Доля».
3.1. Словникова робота, обмін враженнями щодо прочитаного.
3.2. Евристична бесіда.
— Наскільки, на вашу думку, образ ліричного героя з'єднаний з образом самого автора? (Практично повністю.)
— Як ви думаєте, чи нарікає ліричний герой на свою долю? Свої міркування обґрунтуйте. (Ні. Про це свідчать слова: «Та дарма!».)
— Які слова можна вважати афоризмом, крилатим висловом?
(Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою.)
Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала Т. Шевченка впродовж всього його життя.
Основна думка: «Учися, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».
Жанр: філософська лірика. Лірична медитація (монолог із вкрапленнями діалогу).
Композиція
1ч. – звернення до персоніфікованої долі як до друга. Герой вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим.
2ч. – антитеза.
3ч. – кульмінаційна: синтезує попередні думки. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає "зерна неправди за собою". І цей шлях — шлях до слави, до розуміння в цьому світі й свого призначення.
4ч. – стисла кінцівка, яка спонукає до подальшого шляху. Ліричний герой уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: "Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, "нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.
4. «Росли укупочці, зросли» (25 липня 1860, С.-Петербург).
4.1. Виразне читання поезії з відповідним коментарем щодо її змісту.
4.2. Коментар учителя
Останнім часом із Кобзаря поволі спадає облуда полум’яного революціонера-демократа, такого собі поета-схимника-пророка, який кожне своє слово, вчинок, рядок, зрештою, все своє життя ніби приміряв до майбутньої хрестоматії з української радянської літератури. Тому очевидні, колись заборонені, а сьогодні «розархівовані» факти є для нас справжнім одкровенням.
Виявляється, він кохав. Виявляється, ревнував. Виявляється, охолодав у своїх почуттях. Виявляється, закохувався знов. Як усі нормальні люди. Як і ми з вами.
...Кріпачка Ликера Полусмак відіграла в житті Тараса Шевченка воістину фатальну роль. Вони зустрілися 1860 року в Петербурзі, далеко від рідної землі: українська дівчина й український поет. Вона служила в панів, знайомих Шевченка, він навідувався до них у гості. ...Це було третє, після заслання, вільне поетове літо. Як згодом з’ясувалося, третє і — останнє.
Либонь, душа чула, що дні пораховано. І дозволила собі востаннє закохатися.
Різне про них казали, 19-річну Ликеру сварили за те, що не щадила Шевченкового серця, легковажила, давала приводи для ревнощів.
44-річного «жениха» лаяли за необдуманість вчинку, навіть вимагали розірвати заручини. А дехто просто не йняв віри, що Тарас, знаменитий батько Тарас, та й полюбився з простою служницею.
Їхнє кохання тривало, може, сто днів. Перші пориви осіннього вітру принесли холод в їхні стосунки, а згодом і геть їх розірвали. І хоча Ликера Полусмак була вже самостійною у своїх учинках (завдяки клопотанню поета її було відпущено на волю), і хоч мала власне помешкання, яке їй винайняв той же Шевченко, і хоч кпини панів останнім часом були менш колючими — як-не-як Ликера Полусмак от-от мала стати Ликерою Шевченко, трагічний кінець невпинно наближався. Надто втомленим був наречений. Надто юною була наречена. Авжеж, 19-річна дівчина не зуміла втримати біля себе неприкаяного поета, не подужала його складних почуттів. Одне слово, не вберегла Тараса.
Ба, дехто формулює жорсткіше — занапастила.
Він одрікся від неї в листопаді. Що стало останньою краплею — достеменно не відомо. Більшість дослідників сходяться на думці, що скоріш за все то було «...фліртування, залицяння Ликери до когось іншого...» (О. Дорошкевич). Факти свідчать, що Шевченко в ці дні перебував у цілковитому розпачі. «А те, що осталося в Ликери (йдеться про його дарунки), спаліть, та й годі!». Або: «Крім речей, котрі я вас просив спалить при її очах, треба, щоб вона заплатила на квартиру 14 руб., за ключ, нею загублений, — 1 руб.», — пише він у листах до своїх знайомих Н. Забіли та М. Макарова.
А ще через сто днів поета не стало...
Вона знайшла того ключа. Запізно, але знайшла. Пошуки тривали довго. Після смерті Шевченка Ликера Полусмак мусила заробляти в Петербурзі собі на прожиток швачкою, згодом переїхала до Царського Села, де вийшла заміж за перукаря, такого собі Яковлева. Народила й виховувала дітей. Подейкують, чоловік пиячив, тож мусила хатнє господарство утримувати самотужки. А коли діти зіп’ялися на ноги, стала готуватися в далеку подорож до Канева. Усе відкладала поїздку, а 1904 року після смерті чоловіка таки зважилася. Розуміла-бо: там ключ до всього — і до того, що мала, і до того, що втратила. Далебі, їй було вже не дев’ятнадцять. Згодом жінка перебралася сюди назавжди.
Близько десяти років — аж до своєї смерті 1917-го — Ликера Полусмак мешкала в Каневі. Містечкові діти так її й прозивали: «Тарасова наречена». Уся в траурі, вона приносила на гору гостинці, роздавала дітям, годинами просиджувала біля могили, плакала. Ось запис із тогочасної книги відвідувачів: «13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь».
Утім, і тут, біля самісінької усипальниці Кобзаря, її наздоганяла людська огуда. Казали, буцім 70-річна «наречена» приїхала до Канева, аби нажебрати багато грошей. Казали, що хоче погрітися на старості літ у променях Шевченкової слави. Казали, що вона просто грає свою роль покаяльниці. Багато чого казали. Либонь. у кожній плітці була дещиця правди. Можливо, якийсь мізер їй і перепадав. Але яких великих грошей за того (та й за нинішнього) часу можна нажебрати у цім святім місці?
Та роль ця була вельми і вельми трагічною. Із спогадів письменника-емігранта, канівчанина Олекси Кобця: «Кожного дня... неодмінно заставав стареньку коло могили, де вона з гордо піднесеною вгору головою і задивленим у далину, за Дніпро, поглядом, годинами проходжувалася стежками попри могилу. А коли прочан збирався більший гурт, раптом припадала до могили ниць, розпростирала руки, як птах на льоту, і так непорушно вилежувала по годині й більше».
Ликера знайшла ключа, яким дорікнув їй Тарас. Але ціна йому, як виявилося, була не «1 руб.», а ціле життя. Переживши свого коханого на 56 років, Ликера Полусмак закінчила свої дні в канівській богадільні.
Забута, самотня, в страшній бідності помирала наречена Тараса Шевченка.4 (17) лютого 1917 року її не стало.
Ось що пише у книзі «Святиня» заступник директора музею Т.Г. Шевченка в Каневі Зіна Тарахан-Береза: «Єдине, що залишилося від неї на згадку людям, — ...рушник, майже чотириметровий, з домотканого полотна..., з вишитою посередині літерою її імені. Над нею — круглий віночок, а збоку— півні. ...За переказами відомо, що Тарас Шевченко хотів мати на весіллі саме рушник із півнями».
...Навіть земля роз’єднує їх: він лежить на славетній горі в Каневі на очах у цілого світу, а її скромна могила заростає бур’яном на старому цвинтарі. Відстань між ними — три версти. Як ішли одне до одного за життя й не змогли дійти, так і вознеслися напівдорозі — Тарас Шевченко й Ликера Полусмак, вічні наречені. (Євген БРУСЛИНОВСЬКИЙ)
4.3. Композиція
1 строфа: розповідь від 3 особи про щасливе життя невідомої пари.
2: молитва до Бога.
Сюжет: ідилічна картина любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом "тяжку дорогу" й не розгубити свого кохання. Щасливе подружнє життя — злагода, довіра, щирість, повага, любов, розуміння, готовність піти на поступки.
Автор вважає що саме добробут у родині — міцність держави!
Тема: звернення поета до Бога, щоб Всевишній сприяв щасливому подружньому життю кожному, хто прагне одружитися.
Ідея: возвеличення гармонії, взаєморозуміння, дружньої підтримки, що є обов’язковою передумовою для подальшого подолання труднощів тим, хто побрався.
Основна думка: Не плач, не вопль, не скрежет зуба — / Любов безвічную, сугубу / На той світ тихий принести.
Жанр: інтимна лірика.
Віршований розмір: ямб.
4.4. Художні особливості поезії.
Повтори: «росли-зросли», «розійшлись … зійшлись», «на той світ тихий».
Риторичні оклики: «Неначе й справді розійшлись!», «Подай же й нам, всещедрий боже!»
Епітети: «в тяжкій дорозі», «світ тихий», «любов безвічна».
Звертання: «Подай же й нам, всещедрий боже!»
4.5. Ідейно-художній аналіз вірша. Фронтальне опитування.
• Про які періоди в житті людини розповідає поет?
• Яким чином дружні стосунки між молодятами стають серйозними?
• Від чого залежить щасливе подружнє життя?
• Чому не кожна пара «доживала укупі до самої домовини»? Що є перешкодою для цього?
• З яким проханням звертається поет до Бога?
• Як повинні поводити себе члени родини, коли сім’я опиняється у скрутному становищі.
• Про які життєві страждання зазначає поет у творі? («Плач, вопль, скрежет зуба»)
• Чим пояснити те, що поет прагне зберегти любов між людьми і у потойбічному світі?
• Чому вважають: благополуччя в родині — міцність держави.
ІV. Узагальнення вивченого
1. Мікрофон: «Які стосунки склалися у вашій родині?»
2. Виявити передумови для щасливого подружнього життя (Робота у малих групах). Відповідь оформіть за допомогою прийому «Доміно».
Щасливе подружнє життя — злагода — довіра — щирість — повага — любов — порозуміння — готовність піти на поступки — …
3. Опрацювання прислів’їв про сім’ю, стислий їх коментар.
Чоловік у домі голова, а жінка — душа.
Сім’я міцна — горе плаче.
Не потрібен і клад, коли в сім’ї лад.
Найкраща спілка — чоловік та жінка.
Не з багатством жить, а з людиною.
V. Підсумок уроку
VI. Домашнє завдання.
Зробити письмовий ідейно-художній аналіз однієї з поезій Т.Шевченка періоду заслання.