Василь Симоненко

 

 Задивляюсь у твої зіниці

 

 

 Задивляюсь у твої зіниці,

 

Голубі, тривожні, ніби рань.

 

Крешуть з них червоні блискавиці

 

Революцій, бунтів і повстань.

 

Україно! Ти для мене диво!

 

І нехай пливе за роком рік,

 

Буду, мама, горда і вродлива,

 

З тебе чудуватися повік.

 

Ради тебе перли в душі сію,

 

Ради тебе мислю і творю.

 

Хай мовчать Америки й Росії,

 

Коли я з тобою говорю.

 

Одійдіте, недруги лукаві!

 

Друзі, зачекайте на путі!

 

Маю я святе синівське право

 

З матір'ю побуть на самоті.

 

Рідко, нене, згадую про тебе,

 

Дні занадто куці та малі.

 

Ще не всі чорти живуть на небі,

 

Ходить їх до біса по землі.

 

 Бачиш, з ними щогодини б'юся,

 

Чуєш — битви споконвічний грюк!

 

Як же я без друзів обійдуся,

 

Без лобів їх, без очей і рук?

 

 

Примітка

 

Вірш починається В. Симоненка рядком, який налаштовує на зустріч із коханою ліричного героя. Але ця кохана —- Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить. Гордо й одверто заявляє поет, що батьківщина для нього — найважливіша, хоч і говорить він про це рідко через напружений сучасний темп життя, через те, що йому треба боротися з ворогами, бо «ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі». Але йому потрібні й друзі, бо без них він не уявляє свого життя. У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріотизм автора, злиття в його душі найсвятішого образу матері з образом батьківщини.