Тарас Шевченко вірш «Доля»

 

Ти не лукавила зо мною,

 

Ти другом, братом і сестрою

 

Сіромі стала. Ти взяла

 

Мене, маленького, за руку

 

І в школу хлопця одвела

 

До п'яного дяка в науку.

 

«Учися, серденько, колись

 

З нас будуть люде»,— ти сказала.

 

А я й послухав, і учивсь,

 

І вивчився. А ти збрехала.

 

Які з нас люде? Та дарма!

 

Ми не лукавили з тобою,

 

Ми просто йшли; у нас нема

 

Зерна неправди за собою.

 

Ходімо ж, доленько моя!

 

Мій друже вбогий, нелукавий!

 

Ходімо дальше, дальше слава,

 

А слава — заповідь моя.

 

 

Примітка

 

У цьому вірші «Доля» автор звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає «зерна неправди за собою». І цей шлях —- шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.