Цей чарівний дитячий світ...
Літературне свято, присвячене Олені Пчілці (Ользі Петрівні Драгомановій)
Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна.
Олена Пчілка Святково прибрана зала. В центрі — портрет Олени Пчілки,
уквітчаний польовими квітами. Звучить мелодія сопілки. Виходять ведучі, одягнені в українські національні костюми. Ведуча. Дорогі друзі, наші гості! Сьогодні ми запрошуємо вас на літературне свято, присвячене людині, яка все життя присвятила розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім'я відродження української нації.
Ведучий. Звати цю людину Ольга Петрівна Драгоманова (по чоловікові Косач). Псевдонім, який вона собі обрала і під яким найчастіше друкувалася, — Олена Пчілка.
Ведуча. Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка — це все вона, Олена Пчілка.
Ведучий. А ще — вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну доньку Лесю Українку, виплекала її талант. Ведуча. Ольга Петрівна Драгоманова народилася 29 липня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині, походила з козацького роду перекладачів і дипломатів Драгоманів, відомих із часів Гетьманщини. Засновник цього роду, грек за походженням, перебував на дипломатичній службі в самого Богдана Хмельницького. Заходить учениця в ролі Олени Пчілки. Олена Пчілка. Була та гадяцька садиба на високій, крутій горі і спускалася до річки Псла. Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами. А поза островом розстеляється зелена долина, поки не замикала її на обрію великий вічнозелений бір сосновий... Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зеленощів, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, а вона ж має так багато чудових куточків.
1-ий читець.
Чарівниця
Щорічна загадка До пастухів в убогім домі Приходить з роком молодим, Як в'ється жайворонок в полі, Дівчина з видом чарівним. Не в тій долині народилась, Ніхто не знає — звідки йде, І стежки, де б вона поділась, Ніхто з людей тих не знайде! При ній коханії хвилини, У серці радість виграє, Край ясновидої дівчини Сама відрадість устає! Несе дівчина овоч, квіти, Що в іншім виросли краю. В яснішім, щасливішім світі Вони знайшли красу свою. Своїми ж красними дарами Всіх неділя дівчина та — Юнак чи старець ветхий — днями З дарунком в хату поверта. Ведучий. Батько, Петро Якимович (1802-1860), був висо¬коосвіченою людиною, мав неабиякий літературний хист — публікував оповідання, вірші та переклади французьких романти¬ків Ламартіна, Шатобріана, Леконта де Ліля в різних російських журналах та альманахах, що свідчило про «родову зав'язку» письменницького таланту його дітей, зокрема Михайла та Ольги. Пристрасть до читання перейшла від батька до дітей, які за його вказівкою перечитували всі книги з його бібліотеки, де переважали історичні твори.
Ведуча. Мати, Єлизавета Іванівна Цяцька (1821-1895), дочка полтавського дворянина, звичайна хуторянська панна, що вміла читати, але «написати могла лише своє прізвище і ні слова більше», як стверджує її дочка Ольга.
Родина жила в просторому будинку, при якому був гарний сад з пасікою.
Олена Пчілка. Ми, діти, геть уже пізніше дуже любили той садочок і ті вулики. А коли б хто хотів знати, то й свій письменницький псевдонім позичила я від тих, добре мені знайомих пчілок. Ведучий. Діти Драгоманових, а їх було шестеро (Михайло, Іван, Варвара, Ольга, Єлена, Олександр) виростали серед дворових людей, у стихії українського слова, пісні, казки, національних обрядів: колядування, посипання, запросини на весілля тощо.
Ведуча. Дітей гляділа й виховувала мама. Єлизавета Іванівна мала гарний голос, знала безліч пісень і співала їх дітям.
Олена Пчілка. Українська течія — се було наше природне оточення... Щодо пісень українських, то не знаю, чи ще в якому домі співано їх так багато, як у нас. 2-ий читець.
Хто ж чарівниця тая мила,
Для всіх привітная така,
Що всіх людей тих наділила
її ласкавая рука?
Не хочу мучити вас, діти,
Навіщо нудитися вам!
Не буду довго я таїти,
Відгадку зараз вам подам:
Та чарівливая дівчина —
То є прекрасная весна!
Прийшла та милая година —
І зацвіла краса рясна.
Як стало сонечко світити,
Як огріва около все!
Дитя мале зриває квіти,
Бабуся зіллячко несе...
3-ій читець.
До діточок
Годі, діточки, вам спать!
Час давно вже вам вставать!
Гляньте: сонечко сміється,
В небі жайворонок в'ється,
В'ється, радісно співає, —
Він весну вам сповіщає!
А весна та чарівниця
Щиро вам несе гостинця;
Пташка, рибка, звір на волі,
Божа пчілка, квітка в полі, —
Всі весною оживають,
Весну красну прославляють.
Заходять дівчата, одягнені в українські костюми. Вони виконують веснянку.
Веснянка
Ми лугами йдем, берегами йдем,
Шумлять луги дуже, (2)
Та шумлять луги дуже.
Та шумить вітер, та шумить дощик —
Нам теє байдуже, (2)
Та нам теє байдуже.
Там на річеньці попід бережком
Плавають утята, (2)
Та плавають утята.
Ми туди підем, ми туди підем,
Де гарні дівчата, (2)
Там де гарні дівчата.
Не хизуйтеся ви, дівчаточка,
В червонім намисті, (2)
Та в червонім намисті,
Вже не час гулять, таночки водить
На музиках в місті, (2)
Та на музиках в місті.
Заходить хлопчик, переодягнений у журавля. Він підходить до дівчат.
Інсценізація вірша «Поворіт»
— Ой ти, бусоле недобрий!
Нащо ж нас ти покидав?
Чи щось кращеє, ніж тута,
На чужині там стрівав?
Ми ж і колесо поклали
На стодолі для тебе,
Щоб ти склав гніздо вигідне
Для діток і для себе!
Ти ж і склав; було так гарно
Подивитись, як ти там
Так високо на стодолі
Клекотів щось діточкам. Потім знявсь і десь полинув... Ну, скажи ж ти нам тепер, Як велось там на чужині?
- Ох, я мало там не вмер!
Ні притулку, ні привіту,
Все чуже... та що й казать!..
- А! Либонь й на чужині
Не завадить побувать.
Виконується гра-хоровод.
Безконечна пісенька
Був собі журавель
Та журавочка,
Наносили сінця
Повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова, -
Почнем її, братця, знова:
Був собі журавель
Та журавочка
(і так далі, без кінця).
Діти виходять.
Ведучий. Грамоти навчав батькб" — за російськими підручниками; не доходила до Гадяча українська книжка, що могла б зачепити не одну струну душі дитини; отже, читали й вивчали напам'ять твори Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Миколи Гоголя — найулюбленішого письменника Петра Драгоманова.
Літературознавець. Природно, що, виростаючи в такій інтелектуальній атмосфері, Олена ГІчілка вже в дев'ять років «дебютувала» перекладом уривку поеми М. Лєрмонтова «Мцирі», а вже згодом, з такою самою любов'ю перекладала М. Гоголя й твори інших письменників з життя українців для своїх дітей.
Ведучий. Крім розвитку інтелектуальних здібностей батько дбав про морально-духовну гармонію стосунків з дітьми.
4-ий читець.
Премудра приповість
Оповістив премудрий Соломон, що буде казати мирові своє казання — навчання. Людей посунуло — сила! Подумайте тільки: сам премудрий Соломон навчатиме! Певне ж, мовляв, там щось дуже мудре почути. Зійшовся мир, вийшов премудрий Соломон.
І господи! Кожне хоче ближче доступитися, щоб не впустити й слова з премудрого казання. Штовхотнява та сварка!.. Аж ось втихомирились. Почав премудрий Соломон казати.
— Слухайте, люди добрі, що я вам казатиму: як маєте що шити, то перше вузлики зав'яжіте!
Повернувсь і пішов — кінець науці.
Ви, певне, думаєте: «Отеє! Що ж це таке? Оце тільки й всього сказав премудрий Соломон? Та що ж тут такого мудрого?» Отже, так вам здається! А воно й тут. мудрої науки багато: ось нуте лишень почніте шити та не зав'яжіть вузлика, то що з того буде?.. Та й не тільки в шиття. В кожній справі, — як не зав'яжеш перше вузлика, то нічого й не буде!..
Чи ж то не мудра була Соломонова наука, хоть і коротенька?
Довідка. Соломон — цар Ізраїльсько-іудейського царства в 965-928 pp. до н. е., славився надзвичайною мудрістю.
Ведуча. Початкову освіту Оля здобула вдома. Вона була сміливою та непосидючою, мала гострий розум. їй було десять років, як помер батько. Старший від неї на вісім років брат Михайло тоді був студентом Київського університету. Через два роки, опі¬куючись молодшою сестрою, він забрав дванадцятирічну Ольгу з собою до Києва і влаштував її на навчання в Київський зраз¬ковий пансіон шляхетних панянок.
Ведучий. Навчання в пансіоні було поставлено дуже добре, там працювали талановиті викладачі. Вихованки отримували міцні знання, добре оволодівали німецькою та французькою мовами.
Літературознавець. Першою публікацією майбутньої письменниці була її... навчальна робота. Твір з німецької мови. Учитель пансіону дав вихованкам домашнє завдання: скласти гумористичну розповідь. Коли він перевірив роботи й проаналізував їх, то багатьох дівчат похвалив, а Ользі сказав зачекати. Сам, захоплений її роботою, відніс домашній твір своєї вихованки в журнал. Через деякий час приніс він часопис «Для молоді», який виходив німецькою мовою, з опублікованим оповіданням юної Олі Драгоманової.
Так викладач пансіону, не маючи й гадки, поклав початок творчій біографії Олени Пчілки.
Дівчинка виконує пісню.
Дівчинка.
Я дівчина невеличка, На голівці в мене стрічка, Вмію шити, вишивати, Ще й читати і писати.
Ведучий. Брат залучає Ольгу до активної громадської роботи. На все життя вона подружилася із діячами Старої громади» — Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком, Павлом Житецьким, Олександром Русовим. Серед учасників «Громади» Ольга знайшла свою долю, коханого чоловіка — Петра Антоновича Косача. 1868 року дев'ятнадцятирічна дівчина стає дружиною, і молоде подружжя переїжджає на Волинь.
Ведуча. Там, у місті Звягелі, Петро Косач обіймає високу посаду голови з'їзду мирових посередників, а його молода дружина, полтавчанка, поринає у вивчення волинського фольклору та народного життя.
Ведуча. Волинь з її природою, пам'ятками історичної минувшини, народними піснями, етнографією зачарувала молоду жінку. Вона записує пісні, народні перекази, збирає етнографічні матеріали, зацікавлення до яких також перейняла від батька і київського гуртка брата Михайла. Тут розпочалися серйозні наукові фольклорно-етнографічні дослідження. Зібрані народні пісні вона надсилає М. Лисенкові та Михайлові Драгоманову, працює над розвідкою «Вислід про колядки волинські» та науковою роботою «Український орнамент», що були опубліковані значно пізніше і дістали високу оцінку фахівців.
Літературознавець. У Звягелі молода, енергійна жінка поринає в громадську роботу. Згуртовує навколо себе людей, готових працювати для народу. Відсутність української книги, видавничої бази висунули на перше місце працю в цьому напрямі. Почали зі збирання «общественной» бібліотеки виключно з українських книжок та створення невеличкого видавництва, метою якого було сприяння друку українських книжок з різних галузей знань, доступних народові. «Співомовки Руданського» були дебютом Олени Пчілки у видавничій справі.
Ведучий. В 1876 року виходить перша збірка поезій Олени Пчілки «Думки-мережанки». Косачі жили після Звягеля в Луцьку, Колодяжному й Києві. Два сини та чотири доньки народилися в них. І господарські турботи, і виховання дітей Ольга Косачева уміло поєднувала з літературною та видавничою діяльністю. Разом із Михайлом Старицьким вона підготувала й надрукувала два випуски альманаху «Рада», з Наталею Кобринською — жіночий альманах «Перший вінок».
Літературознавець. З дев'яностих років Олена Пчілка — відома письменниця, їй присвячували щирі й палкі вірші Леонід Глібов і Михайло Старицький.
Ведучий. Ольга Петрівна мала композиторські здібності — написала музику до народних слів «Без тебе, Олесю», які стали народним романсом. Виявляла неабиякі нахили до малювання, що передалися й легендарній доньці Лесі. Зберігся її олійний волинський пейзаж.
Вчитель показує ілюстрацію із зображенням волинського пейзажу. Учениця виконує романс.
Без тебе, Олесю
Без тебе, Олесю, пшеницю возити,
Без тебе, голубонько, тяжко в світі жити.
Як день, так і ніч, то рве душу,
Я до тебе прийти мушу,
Хоча й не раненько,
Олесю, серденько!
Без тебе, Олесю, ні вві що не дбаю, Без тебе, голубонько, про все забуваю. Як день, так і ніч, то рве душу, Я до тебе прийти мушу, Хоча й не раненько, Олесю, серденько!
Без тебе, Олесю, буйний вітер віє, Без тебе, голубонько, сонечко не гріє. Як день, так і ніч, то рве душу, Я до тебе прийти мушу, Хоча й не раненько, Олесю, серденько!
Без тебе, Олесю, марно літа гинуть,
До тебе, голубонько, всяк час думки линуть.
Як день, так і ніч, то рве душу,
Я до тебе прийти мушу,
Хоча й не раненько,
Олесю, серденько!
Жили ми з тобою, як голубів пара,
Тепер розійшлися, як чорная хмара.
Як день, так і ніч, то рве душу...
Я до тебе прийти мушу,
Голубко миленька,
Олесю, жадана!
Скажи ж мені правду, словечко вірненьке,
Чи коли привернеш до мене любенько!
Міркуй, серце, міркуй, любко,
То до мене прибудь хутко,
Бо буде пізненько,
Олесю, серденько! Літературознавець. Писала Олена Пчілка не лише лірич¬ні вірші, переспіви, байки, поеми, повісті, оповідання, новели і драми, а була й глибоким ученим широкого профілю — літе¬ратурознавцем, етнографом фольклористом. її праці «Украинские колядки», «Очерки национальных типов в украинской народной словесности», «Украинская юмористика», «Українські народні легенди останнього часу», «Українське малювання на стінах» ще докладно не вивчені, заслуговують на якнайпильнішу увагу й добре вдячне слово.
5-ий читець.
Байка «Поет»
Наш Бобко сидить поважно,
Думоньку гадає;
Аж на нього люта квочка
Раптом нападає:
— А ледащо! Ти чого тут
В миску заглядаєш?
То ж моїм курчаткам каша —
Ти цього не знаєш?
Розпустив свої тут вуха,
Аж дивитись бридко!
Не лякай діток маленьких,
Забирайся швидко!
— Одчепися, навіжена! —
Цуцик одмовляє,
— Я собі складаю вірші,
А вона зіпає!
Ти того, дурна, не знаєш:
Вірші як складати,
То поетові не можна
Думки розбивати.
Угамуйся, осоружна!
Цитьте й ви, писклята,
Бо якраз у мене гарна
Баєчка почата!
Оступилась квочка набік,
Зрозуміло діло,
Оступились і курчатка,
Дивлячись несміло.
Прочитавши цю розмову,
Може, інший погадав:
«Як це може буть, щоб цуцик
Вірші-баєчки складав?»
Отже — склав: списав гарненько,
Мало й помилок зробив,
Лиш велику чорну крапку
На папері посадив.
Та дарма! Бо це ж буває
І не з цуциком самим.
Отже, ви з нього не смійтесь,
Не пишайтесь перед ним.
Байка ж ось: як ваша ласка,
Можна зараз прочитать
І дізнатися, що може
Мудрий цуцик вам сказать.
Гра «Відгадай загадку»
У білій свитці
І в білій намітці —
Баба стояла,
На мир позирала;
Як змотана з сонця
Ясні волоконця,
То десь і пропала —
І сліду не стало!
Бігти б туди,
Не знати куди! (Снігова баба)
Хлопець Мартин
Позирає через тин.
Каже дівка Галка:
— В тебе гарна шапка!
Ще ж і жовта китиця
Проти сонця світиться!
Та прилетять горобці,
Будуть тобі, як вівці
Від сірого вовка! —
Що то за примовка? (Соняшник).
Маленький, горбатенький, усе поле обскаче; наробившись, натомившись, на цілий рік спати ляже (серп).
Іде чоловік у ліс — дивиться в село; іде чоловік у село — дивиться в ліс (сокира).
Два брати — попереду,
А два доганяє;
Як один тільки пристане,
То всіх запиняє (колеса у возі).
Мовчить, а сто нерозумних навчить (книжка).
До гри «Спотиканка» запрошуються всі бажаючі.
Гра «Спотиканка»
Учениця. Ану ж лишень скажіть швиденько: «Ваш паламар нашого паламаря не перепаламарює!»
Учасники гри промовляють «Спотиканку». Учень. Хто швидко теє скаже — тричі, не збившися, — той здобуде смачного пиріжка!
Ануте швидко скажіть тричі поспіль:
— Сестрице. Чи ткачі тчуть, чи не тчуть?
— Чуть-чуть тчуть, ледь човники волочуть, бо їсти й чуть-чуть не чуть!
— Нехай ще чуть-чуть потчуть, бо вже чуть, що перепічки печуть!
— А що? Не скажете швидко?
Спотикаєтесь? На те ж воно й «спотиканкою» зветься. А мені одна волинська дівчинка так швидко це говорила, мов чечіточки цвірінькала.
Ведуча. Увага до духовного виховання забезпечила велику віддачу з боку дітей, які завдячували матері любов'ю до літератури, світової історії, знанням іноземних мов, багатогранністю талантів. Всі діти займалися художніми перекладами, писали художні твори. Якраз на 80-ті роки припадають перші публікації у львівських часописах старших дітей Михайла (Михайла Обач¬ного) і Лесі (Лесі Українки).
Ведучий. Великий виховний талант Олена Пчілка спрямовувала й на всю українську молодь. «її сильна вольова натура, її великий патріотизм, її вміння переконувати діяли з великою силою на молодь, — пише Петро Одарченко. — Свої думки, свої ідеї, свою вольову діяльну любов до України та до українського народу Олена Пчілка перелила не тільки в своїх дітей — вона перелила її в молоді серця тих дітей і юнаків, що мали щастя бачити цю енергійну діячку й чути її палкі промови й заклики».
Ведуча. Ставши дитячою письменницею, Олена Пчілка впливала на молодь своїми завжди глибоко національними творами і творами світової класики, які вміщувала в один з перших дитячих журналів «Молода Україна» (1908-1915), видавцем якого була сама. В журналі друкувалися Леся Українка, Степан Васильченко, Максим Рильський, були українські пе¬реклади з М. Гоголя, М. Лєрмонтова, Л. Толстого, Дж. Свіфта, Ч. Діккенса, О. Уайльда, А. Доде, С Лагерлеф та інших. Систематично виступала в часописі й Олена Пчілка з віршами, баєчками, оповіданнями та казками для малят, а також декіль¬кома дитячими п'єсами.
Читець.
Діти (З Віктора Гюго)
Ось і дитинка ввійшла. Вся родина гукає,
Кличе, радіє! Те світло, що в оченьки сяє,
В очах старіших заграло усіх;
І найсмутніші обличчя яснішими стали,
Як те дитятко мале увидали,
Любеє, повне утіх.
Часом собі край багаття свого сидимо
Та про поважнії справи річ ведемо,
Або читаєм якесь письмо;
Прийде дитинка — геть набік поважнії речі!
Всі ті писання величні — теж не до речі!
Все вже на усміх зійшло!..
Ти ж бо, дитинонько, — любая ніжна краса!
Ще ж бо душа твоя чиста, як рання роса,
Зла ще не віда вона!
Оченьки світ пізнають, розглядають його,
Ніженьки зважить не вміють ще кроку свого.
Рученька вчинку лихого не зна.
Гарна дитинонька — усміх її чарівний,
Щира віра і погляд, як небо, ясний,
Мова її золота,
Все вона хоче сказать, мов веселочка грає,
Ангол прекрасний! Він душу життю віддає,
А поцілункам — уста!
Боже! Не дай мені бачить. Мені і усім
Любим моїм, навіть тим вороженькам лихим,
Що утішаються лихом моїм,
Боже, не дай ти їм бачити літо без квіток,
Тихі гніздечка без пташок, улик без пчілок,
Хату спустіло без діток!
Ведучий. Олена Пчілка вміла своїми творами увійти у світ дитячих уявлень, доторкнутися серця юних читачів. Наче теплом сонячного проміння, зігрівала вона паростки дитячих пошуків та мрій.
Ведуча. Підходить до кінця наше літературне свято, присвячене видатній українській письменниці Олені Пчілці (Ользі Петрівні Драгомановій). Ми надіємось, що у кожному вашому сердечку запалав вогник любові до поетичного слова письменниці.
Вічнозелений сад поезії
Конкурс знавців творчості Лесі Українки
Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну.