ВОЛОДИМИР
ВИННИЧЕНКО
КОРОТКИЙ літопис життя і ТВОРЧОСТІ
16 липня (28 чи, за іншими джерелами, 26 липня нов. ст.) 1880. Народився Володимир Кирилович Винниченко в Єлисаветграді Херсонської губернії в сім'ї селянина-власника.
1890. Навчання в Єлисаветградській чоловічій класичній гімназії. Документ про її закінчення не одержує через непорозуміння з адміністрацією і провалені іспити (бо завжди ставав в оборону свого мужицького походження). У сьомому класі організовує гурток, який починає боротьбу за права людини.
1899. Літо проводить у мандрах, збирає, за прикладом М. Горького, життєві враження для літературної творчості.
їде в м. Златопіль (на межі Київської і Херсонської губерній) до зведеного брата Андрія Павленка і складає екстерном іспити у Златопільській гімназії.
Червень 1900. Одержує у Златополі атестат зрілості.
Серпень 1900. Стає студентом юридичного факультету Київського університету. У цей же період розпочинає*літера турну творчість, пише поему «Софія».
1901. Один з активістів РУПу (Революційної Української Партії), а після її реорганізації в Українську соціал-демократичну робітничу партію (жовтень 1905 р.) стає одним з лідерів УСДРП. Відвідує літературні вечори в домі Євгена Чикаленка.
1902. Перший арешт. Виключення з університету «без права поступления в высшие учебные заведения Министерства народного просвещения за участие в беспорядках».
Кілька місяців перебуває в Лук'янівській в'язниці. Після звільнення йому заборонили жити в Києві.
Невдовзі стає «вольноопределяющимся» 5-го саперного батальйону.
У журналі «Киевская старина» з'являється повість «Сила і краса» (пізніша назва «Краса і сила»). У війську продовжує займатися пропагандистською роботою.
1 лютого 1903. Втікає з війська за кордон, до Галичини, під загрозою арешту.
Працює в газетах РУП (у Галичині й на Буковині), пише брошури й листівки, переправляє їх разом з іншою літературою на Наддніпрянщину. Під час однієї з таких переправ Винниченка заарештовують вдруге й ув'язнюють в знаменитій Київській тюрмі «Косий капонір».
1903—1905. Перебування у в'язниці. Пише оповідання, вісім з них — надруковані. Виходить перша прозова збірка «Повісті й оповідання». У Львові виходять окремими книжечками оповідання «Боротьба», «Суд», «Салдатики!!», «Роботи!».
1904. Перебирається до палати Київського військового госпіталю, імітуючи божевілля, навіть інсценуючи самогубство, яке мало не коштувало йому життя.
1905. Скориставшись послабленням поліційського режиму, домагається свого відновлення на юридичному факультеті Київського університету, складає екстерном іспити й отримує диплом. Веде «кочове» життя, мандрує по Україні, займається революційною пропагандою.
1906. Київське видавництво «Вік» випускає збірку вибраних творів Винниченка під назвою «Краса і сила», яка одержує захоплений відгук І. Франка.
Вересень 1906. Третій арешт. Сидить у «третій політичній» Лук'янівській в'язниці. Береться вивчати англійську мову.
1907. Вихід на волю під заставу 500 крб., які дав Є. Чикаленко. Удень суду (12 жовтня) В. Винниченко переходить
австрійський кордон.
1907—1914. Живе в Галичині, Австрії, Швейцарії, Німеччині, Італії. Знайомиться з майбутньою дружиною і другом Розалією Яківною Ліфшиц. Пише оповідання «Студент», «Малорос-європеєць», «Федько-халамидник», п'єси «Дисгармонія» (1906), «Великий Молох» (1907), «Брехня» (1910),
«Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911), романи «На терезах життя», «Чесність з собою», «Заповіти батьків», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Божки» (1913—1914).
1914—1917. Проживає нелегально то в Україні, то в Москві. Співпрацює з московським часописом «Украинская жизнь» (1912—1917). При його безпосередній участі засновуються у Києві видавництво «Дзвін», а згодом — журнал «Дзвін».
1917. В. Винниченко разом із М. Грушевським очолює уряд Української Народної Республіки. Стає заступником голови Центральної Ради та головою її генерального секретаріату — автономного уряду України.
1918—1919. Очолює Директорію. Пише драму «Між двох сил» (1918).
11 лютого 1919. Виходить з уряду і виїздить за кордон. Пише тритомну працю «Відродження нації» (1919—1920).
14 жовтня. Пише в «Щоденнику», що готовий «на всі жертви, навіть на смерть, аби тільки врятувати українську націю від розп'яття».
1920. Намагається вести переговори з керівництвом більшовиків про федеративну спілку України з Росією без будьякого підпорядкування, але зазнає поразки. Не може знайти порозуміння і з колишніми соратниками.
Редактор тижневика «Нова доба» (Відень).
Травень 1920. Подружжя Винниченків приїздить до Росії. Продовжуються переговори, які закінчуються безуспішно — принципові питання української державності знехтувані.
23 вересня. Винниченко залишає рідну землю назавжди — і оселяється у Франції.
1921—1924. Пише роман «Сонячна машина».
1921—1923. Пише цикл оповідань «Намисто».
1923. Створює роман «На той бік».
1932. Роман «Слово за тобою, Сталіне» (виданий посмертно в Нью-Йорку в 1971 p.).
1933. Написав роман «Нова заповідь».
1934. Оселяється в селі Мужен поблизу Канна, віддаляється від усіх емігрантських партій і груп, цілковито зосереджується на літературній праці.
1939—1945. Перебуває у фашистському концтаборі за членство в комуністичній партії Франції і відмову служити «новому режиму». Після звільнення країни від фашистів живе влостійних нестатках, хворіє. Продовжує вести «Щоденник» (1911—1951).
6 березня 1951. Володимир Винниченко помер у своєму «Закутку» (назва садиби) у селі Мужен.