Загальна характеристика творчості В.Сосюри
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 5-01-2013, 19:41
Володимир Сосюра. (1898 - 1965)-співець боротьби й кохання
Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1896 року на станції Дебальцеве (зараз Донецька область). Після смерті батька залишив навчання і пішов працювати. Брав активну участь у революції. Під час громадянської війни перебував у загоні українського війська Симона Петлюри (1918 - 1919). Після поразки петлюрівського війська хотів перейти кордон разом з розбитими його частинами, але в останній мить передумав і пішов служити у Червону армію, воював проти білополяків та армії Махна. Перша збірка творів "Поезії" та поема "Червона зима" вийшли відповідно 1921 та 1922 року. З цього часу друкується постійно і часто (мав близько 60 поетичних збірок, десятки поем, прозовий автобіографічний роман "Третя рота"). Під час Великої Вітчизняної війни перебував в евакуації в Уфі, але постійно виїздить на фронт. Був удостоєний Сталінської премії за збірку "Щоб сади шуміли" та Державної премії ім. Т.Г.Шевченка за збірки "Ластівки на сонці" та "Щастя сім'ї трудової".
Помер 8 січня 1965 року, похований у Києві на Байковому кладовищі.
Загальна характеристика творчості. В.Сосюра уславився насамперед як тонкий лірик і співець кохання. Поет оспівує не тільки любов до коханої, а й до України, народу, рідної мови. Є чимало патріотичних поезій. Його творчість повна згадок про життя робітника, спогадів на колись пережиті враження. Фон подій, про які пише Сосюра, — реальний, а сама розповідь про них романтична. Володимир Сосюра — уособлення двоїстості української людини, роздертої двома психологічними складниками:
1) обраною ним чи прищепленою йому комуністичною свідомістю;
2) просто людським, природно властивим національним почуттям. Одне й друге намагався весь час узгодити між собою, про що говорить у своїх творах "Серце" та "два Володьки", але даремно: два Сосюри — українець і комуніст — наче живуть у ньому, але кожний - окремим життям. Комуніст відповідає виключно за сферу свідомості, розумового сприйняття дійсності, а українець неподільно панує у сфері почуттів, емоцій, серця. За світоглядом він — революційний романтик.
Своїм національним походженням Сосюра не українець, по батькові він француз (прізвище Сосюра — українізоване де-Сосюр). Мати — мадярка. Тому досить цікавим є той факт, що такий "інтернаціональний" мішанець став українським патріотом, закоханим у "синю омріяну далечінь", за яку пішов воювати, став українським поетом, а потім ще й українським націоналістом.
"Білі акації будуть цвісти"(1927)
У поезії з надзвичайною душевною відвертістю відображено шал молодого почуття. Образи природи, на тлі якої змальовані двоє закоханих, тільки посилюють ліричний настрій поезії. Як кожного року зацвітатимуть акації, так і людські серця впускатимуть у себе кохання. Така філософія життя, від якої нікуди не подітися. Цікавим є використання дієслів доконаного виду майбутнього часу,-які немовби стверджують невідворотність того, про що мріється ліричному героєві, його рішучий настрій поринути безоглядно у п'янке почуття:
Білі акації будуть цвісти
В місячні ночі жагучі;
Промінь морями заллє золотий
Річку, і верби, і кручі...
Будем іти ми з тобою тоді
В ніжному вітрі до рання,
Вип'ю я очі твої молоді,
Повні туману кохання ...
Далі автор використовує несподіване порівняння: незмірна сила почуття до коханої така ж незмірна й нездоланна, як сила синівської любові до рідної землі, до Вітчизни. Високі патріотичні почуття ліричного героя поєднуються з найсвітлішим і найдорожчим даром природи, який вивищує людину над цілим світом:
В тебе і губи, і брови твої,
Як у моєї Вкраїни...
Ось вона йде у вінку, як весна...
Стиснулось серце од крику...
В ньому злилися і ти, і вона
В образ єдиний навіки.
"Мазепа" — незакінчена поема. Над твором автор працював упродовж тридцяти років, але видрукувана так і не була. З неї у 1929 році були надруковані лише два великі уривки.
Поема є поетично-романтичним малюнком біографії Мазепи з метою історичної реабілітації великого українського гетьмана. В ній подається ще тільки молодість Мазепи в ролі пажа при корблівському дворі, задовго до його сутички з Росією як гетьмана України. В сцені марення молодого Мазепи, пораненого на поєдинку з польським магнатом, подано видиво власної подальшої долі, де призначено йому самим Богом стати оборонцем України і від Польщі, і від Росії.
Ще в дитинстві Мазепа, навчений матір'ю, добре знав, "як Вкраїну полонив поляк і, наче оводи ті злі, її обсіли москалі". В польському королівському палаці, терзаючись сумлінням від невиконаного обов'язку перед країною, про що йому постійно нагадує привид матері, коли він лежить в гарячці під час мук від нанесених ран, герой повен жаги до дії для України: Я хочу швидше відціля віддячить москалю і ляху, що мій народ ведуть на плаху під сміх царя і короля!.. Потім у віщому сні .він бачить своє майбутнє, яке пройде у грізних змаганнях за визволення України з страшною силою північного сусіда: коли крови густе вино поллється по степах широких, де йтиме цар нестримним кроком "в Європу прорубать вікно". Він чує, цар іде по ньому, у грудях грузнуть каблуки, так тяжко дихати старому... Чом ти прийшов до мого дому, Північний злодію? Чому?.. Мати, яка є уособленням українського сумління Мазепи і одночасно носієм авторських тенденцій, говорить синові:
Будь оборонцем України,
що на шаблюки точить рала.
Тебе народ і Бог обрали.
Надінь шолом і меч візьми,
стань на чолі, здійми повстання,
хоч і чека тебе за теє страшна дорога
Мойсея, доноси, зрада і вигнання...
Поема виразно проросійська, написана в плані прямого протиставлення "Полтаві" Пушкіна. Поет дотримується концепції патріотичної діяльності Мазепи і спростовує великодержавницькі — і царські, і комуністичні — версії "зрадництва" гетьмана. У поемі акцентується, що він ніколи не був зрадником рідного народу, а дбав про нього, намагався звільнити від московського колоніального гніту.
Поема неоднорідна за стилем: у першій частині образ Мазепи окреслений у романтичному плані, а у другій подано філософське осмислення історичних подій кінця XVII — початку XVIII століть і ролі гетьмана в них, який рішуче виступив за відновлення козацької держави.
Поема "Мазепа" пройнята високим патріотизмом. Цей твір відкинув вульгарні стереотипи характеристики видатного діяча України.
"Любіть Україну" (1944)
Вірш був написаний у роки Великої Вітчизняної війни і звучав як пристрасний патріотичний твір. "Повний щастя перемоги і радості повороту на Україну. Я в 1944 році написав вірш "Любіть Україну", який студенти просили по кілька разів читати їм на літвечорах" (В.Сосюра).
Це своєрідна поетична сповідь В.Сосюри, у якій подано образ "вишневої" України. Компонентами цього образу є все те, що оточує нас з дитинства і до самої смерті, що живе в нас, дає натхнення, надає самобутньої ментальності. Україна для ліричного героя скрізь: "у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі", Україна — в її вічно живій і новій красі, в солов'їній мові, у кожні пісні, у думі, "в дитячій усмішці, в дівочих очах".
Таку Україну, вигаптувану, вимальовану чистими кольорами, не любити не можна:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину незгоди.
Малюючи цей неповторний образ, автор користується засобом градації — інтонаційного й смислового перерахування всіх тих складників — великих і маленьких, глобальних і на перший погляд зовсім не значних, які в гармонійній єдності і є тим, що зветься Україною: Як та купина, що горить —не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових. Не обходить поет і недавні події своєї доби, за допомогою метонімії малюючи перемогу над фашистами — 'чужинцями в зелених мундирах". Звертається Сосюра і до молоді, з жою завжди пов'язане майбутнє країни. Для них — юнаків і дівчат — Україна має бути справжньою святинею: Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину ... Дівчино! Як небо її голубе, Люби її кожну хвилину.
Крамолою здалися тоді слова поета про його любов до України, адже заборонялося оспівувати красу рідної землі, витравлювалося прекрасне почуття з людських душ, спотворювалася історія. Тому страхітливими для інтернаціоналістів стали слова поета: "Без неї — ніщо ми, як дим!" та "Всім серцем любіть Україну свою, - І вічні ми будемо з нею". Як результат — 2 липня 1951 року в газеті "Правда" з'явилася стаття "Против идеологических извращений в литературе", в якій Сосюру за цей вірш цькували як буржуазного націоналіста.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів