Ігор Калинець АВТОБІОГРАФІЯ
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 29-01-2013, 13:50
Ігор Калинець
АВТОБІОГРАФІЯ
Я, Ігор Калинець, народився 9 липня 1939 р. у Ходорові на Львівщині. І хоча покинув я рідне містечко ще в 1959 році, коли закінчив середню школу та поступив до Львівського університету на філологічний факультет, зв'язків з ним не пориваю донині. Бо Ходорів - не лише мої дитячі враження, не тільки джерело натхнення: там живуть люди, що дали мені життя і виховали в здоро¬вому національному дусі та християнській вірі. І я ніколи не забував, що я греко-католик, що, як і мої діди та прадіди, належу до гнаної Української Греко-Католицької Церкви... Так само як не забував, що рідний брат моєї матері - студент Львівського університету - був закатований у червні 1941 року в тюрмі НКВД, у тій самій тюрмі, де тридцять років опісля довелося побувати й мені під час суду та слідства наді мною та моєю дружиною.
Ніхто не відає, де лежать нині останки мого закатованого родича - чи в братській могилі на Янівському або Личаківському цвинтарі, чи в зовсім невідомому місці, але ці братські могили я також не забував - сумна ця пам'ять була важкою, але й необхідною ношею.
Після закінчення університету я працював у Львівському обласному архіві, поглиблюючи знання з історії.
Як поет - виростав на традиціях рідної землі, народної обрядовості та розстріляного українського Відродження. Проблеми, про які тепер так голосно говорять в усій Україні, вже тоді тривожили і непокоїли мене - і я задекларував свою громадянську позицію не тільки в різних правозахисних акціях, а й У своїх поетичних збірках. Книжечка віршів «Вогонь Купала» (Київ, 1966) мала прихильну критику в українській періодиці. 1а наступні збірки були відхилені видавництвами всупереч бажанню видавців - я вже мав не надто «благосклонну» опінію у власть імущих. І збірки появились у «самвидаві», а деякі, потрапивши за границю, були там надруковані.
Влітку 1972 p. вслід за своєю дружиною, правозахисницею Іриною Калинець, я був заарештований - і отримав за свою творчу та громадянську позицію 6 років таборів суворого режиму і три роки заслання, які відбув повністю відповідно на Північному Уралі та в Забайкаллі, ніколи не піддаючись на розкаювання і ніколи не засумнівавшись у своїх ідеалах. В ув'язненні працював токарем та кочегаром, але й не покидав пера. Мій доробок з «невільничою поезією» - 17 збірок. Декілька вийшло друком в діаспорі, в тому числі й іноземними мовами. Зараз надіслав більшу книжку до друку в Києві.
Нелегко було влаштуватися бібліотекарем у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР ім. В. Стефаника - стояв високосний рік великого застою. Добре, що ще одного терміну не додали за, наприклад, дармоїдство чи будь-яку іншу ганебно вигадану справу, як це було з нашими друзями. Справу Національного Відродження сприйняв усім єством, побачивши в «перебудові» ту мимовільну віддушину, через яку прорветься свіже повітря правди та існування якої залежить від нас самих. Тому вже влітку 1987 р. разом із групою однодумців зорганізував редакцію позацензурного культурологічного альманаху «Євшан-зілля», який не припиняє свого існування.
Я є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубу і членом Українського відділення цього Клубу, членом Асоціації незалежної творчої української інтелігенції, входжу також в інші неформальні організації Львова. Лауреат премії ім. їв. Франка (СІНА).
Не так уже й багато здійснено й досягнуто. Та хочеться вірити, що життя не зовсім змарноване, якщо я ще потрібен людям і Україні.
Грудень 1989 p., Львів (Слово і час. - 1990. - № 7. - С 29-30).
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів