АНАЛІЗ ДРАМИ-ФЕЄРІЇ «ЛІСОВА ПІСНЯ»
Своєрідність реалізму «Лісової пісні»
«Лісова пісня» — це діамантовий вінець Лесі Українки»,— писав М. Рильський.
Крізь усе життя пронесла поетеса любов до народної творчості, яку чудово знала, що з особливим блиском виявилось у «Лісовій пісні». Ремарки до «Лісової пісні» — це справжня поезія в прозі, надзвичайно точні, стислі і разом із тим поетичні замальовки поліських пейзажів. У цьому виявилося, зокрема, новаторство Лесиної драматургії. «Лісова пісня» нібито переливається різноманітними барвами, які відбивають розмаїття кольорів у різні пори року.
Разом із тим письменниця виявила неабияке знання побуту і звичаїв поліського села.
Майстерно виписані сцени сварки жінок нагадують нам епізоди творів кращих наших побутописців — Нечуя-Левицького, Кропивницького.
Написати «Лісову пісню» Лесю Українку спонукала туга за рідним краєм. Появу драматичної поеми зумовила також внутрішня потреба поетеси висловити протест проти гнітючої атмосфери, яка панувала в той час у літературних колах. «Такий твір мусив з'явитися, його чекало життя, його вимагала література»,— писала сама авторка.
Вперше «Лісову пісню» поставив Державний український драматичний театр (нині Дніпропетровський драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка) 1918 року в революційні дні. Відтоді драма-феєрія з незмінним успіхом йшла майже в усіх театрах України. «Лісова пісня» — новий драматургічний жанр, створений Лесею Українкою: це проблемна філософська драматична поема.
У п'єсі опоетизовано красу людських взаємин, потяг до . щастя, непередбачену силу великого кохання. Неабияке місце у творі посідає проблема мистецтва. Мистецтво — це те, що облагороджує людину, дає їй душу, наближає до природи. Великою любов'ю і симпатією користується п'єса серед вже кількох поколінь дітей і дорослих. Загадковий світ Лесиного шедевра і досі вабить нас незвіданими глибинами поетичної думки.
«Своєю «Лісовою піснею» Леся Українка в нових умовах ще раз підтвердила стару істину, що народна творчість завжди залишається щедрим джерелом розвитку справді демократичної, справді передової літератури»,— відзначав 0. Ф. Ставицький.