«СЕРЕД ТЕМНОЇ НОЧІ ЗАСВІТИЛАСЯ БОЖА ІСКРА...»
(АНАЛІЗ ПОВІСТІ «ТАЛАНТ»)
Тема, проблематика, жанр Сюжет і композиція
Тема повісті — зображення життя сільської інтелігенції, зокрема вчителів-сподвижників, трагічної долі талановитих людей із народу.
З проблем, що висвітлює автор, можна виділити такі, найяскравіші: мрії і дійсності, утвердження таланту і його ролі в житті людини, добра і зла, життя і смерті, кохання, пробудження громадянської свідомості.
За жанром «Талант» — соціально-побутова повість. Твір відповідає основним ознакам жанру, хоч деякі сторінки звучать як «поезія в прозі».
Сюжет і композиція
У повісті дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою. Перша — змалювання життя молодих сільських учителів: оповідача й Андрія Марковича. Друга, головна — показ трагедії талановитої селянки-співачки Тетяни, доведеної попом і панами до самогубства.
Своєрідна композиція повісті. Твір складається з п'ятнадцяти розділів, кожен з яких, незважаючи на спільність сюжету, чимось нагадує маленьку новелу. Коротка розв'язка — смерть героїні — подається уже в першому розділі. Такий художній прийом, як і епіграф, застосовано, щоб відповідно налаштувати читача, підготувати його до певного сприймання оповіді.
Далі розгорнута експозиція повісті, яка охопила її перші шість розділів. Зав'язка твору — приїзд до панського маєтку гостей із міста. Кульмінація — сутичка Тетяни з попом у церкві. Розв'язкою є смерть і поховання талановитої співачки.
С. Васильченко представляє тут нову школу українських прозаїків початку XX ст. Він обирає оповідача — не «людину з народу», не безстороннього інтерпретатора фактів і подій, а яскраво окреслену індивідуальність, людину інтелектуально розвинену, яка за своїми ідеалами та переконаннями часто зливається з авторським «я».
Зміна функції героя в структурі художнього зображення (оцінна позиція героя існує поряд з оцінною позицією автора) зумовила ряд змін і в сюжеті: щезає інтрига у традиційному розумінні, а натомість з'являється, як вважає дослідниця Н. Шумило, сюжет лірико-психологічний, побудований на внутрішніх душевних колізіях; у композиції — характерний несподіваний початок, немовби з розв'язки, раптовий кінець, у мові — виникають внутрішні монологи, діалоги, невласне пряма мова, а в художніх засобах великого значення набуває «підтекст», тропи стають «психологічнішими», виконують емоційно-оцінну роль, на зміну подробиць приходить
деталь.
У повісті «Талант» значну композиційну роль відіграє діалог. За допомогою нього розвивається дія, розкриваються людські характери, індивідуалізується мова персонажів. Діалог у письменника динамічний, експресивний, часто без авторських ремарок. Ось розмова між учителем-оповідачем
і дяком.
«— У вас тут чарки або хоч шклянки не буде? — Я сказав, що горілки не буду пити. Він не почув чи не зрозумів:
—Що? — Кажу, що я пити не буду. — Чому? — Не п'ю. Він пильно дивиться мені в вічі, неймовірно: — Ви козак? Сміюся: — Козак. — І не будете? — В очах випливає готовий уже ворожий виблиск. Кажу спокійно і рішуче: — Ні».
Як неодноразово відзначали дослідники, зокрема Б. Деркач, діалог у Васильченка — один із головних художніх засобів розкриття внутрішнього світу героїв.
Ще одна риса мистецького почерку письменника — наявність підтексту, що найчастіше виражається слуховими образами.
Я. Мамонтов у статті «Українська драматургія передреволюційної доби (1900—1917)» писав, що у творах С Васильченка існує другий план, який набирає музичного характеру. Що стосується повісті «Талант», то в ній пісня — постійний супутник героїв, і багато їх висловлювань, що співпадають з авторськими, є постійними ритмізованими фразами чи словами-образами: «Оце ж ті юнощі, що з карими очима... Що були і свіжі, і білі, як ароматовий, як білий на веснах уночі очеремховий цвіт...». Або: «Ой ви, дурненькі, заплакані вікна: сонце буде, будуть дні радісні, ясні, будуть пісні, квіти, будуть радощі, сміхи... Будуть!..».
Також вдало автор використовує полілог для розкриття психології персонажів та створення напруженої ситуації.
С. Васильченко — майстер портрета. Як правило, письменник стисло зображує зовнішність своїх героїв, акцентуючи увагу лише на тих чи інших штрихах, які відіграють певну роль у характеристиці дійових осіб. Особливо часто повістяр зупиняється на такій деталі, як очі.
Ось як він підкреслює, наприклад, рішучість натури Андрія Марковича: «У синіх очах, як скеля з-під води, виблискує криця». А ось тут виявляє своє ставлення до персонаж*: «На мене пильно дивилися цікаві очі. Великі, довірливі, карі. Ці очі зразу викликали в мене якесь хвилювання...». Це про Тетяну. У неї «на диво сильний, чарівного тембру голос», вона «мов квітка, розцвітла», «висока, ставна, коса біляста».
У напівгумористичному плані подано портрет дяка Запорожця: «Увіходить сива шапка, пальто — наопашки, під рукою кавун. Сміливі сірі очі, шовкові русі кучері — гарний...». Негативне ставлення викликає в читача опис зовнішності отця Василя. Він «лютий, як звір», «блідий, як глина, очі зеленяві, злісні», не розмовляє, а шипить.
Письменник широко використовує в повісті пейзаж. Він або гармонує з настроями персонажів, або виступає як контраст. Опис природи допомагає авторові підкреслювати чи відтіняти душевний стан своїх героїв. Пейзажі повісті надзвичайно поетичні. Чимало з них мають алегоричний характер. Картиною осені починається й кінчається твір. Тільки функції їх не однакові. У першому випадку позолочене осінню листя передає злегка сумний настрій, який відповідає переживанням учителя-оповідача. В епілозі повісті образ осіннього листя викликає тяжкі роздуми письменника, символізує важку долю народних талантів у тогочасному суспільстві: «Темно... І зашуміло під вікнами море сухого листя... Море плачу, море сліз... Лавою, хвилею мчиться воно, як те військо безталанне, що розбив його ворог, розвіяв, куди видно жене...
Зупинилось під чужою хатою спочити одну часинку, тремтить, тулиться одне до одного, крізь сльози шепоче несміливу скаргу: куди його, та й куди його проти ночі?».