ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ РАННЬОЇ ПРОЗИ В. ВИННИЧЕНКА
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 16-02-2013, 16:01
ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ РАННЬОЇ ПРОЗИ В. ВИННИЧЕНКА
Про художню майстерність ранньої прози В. Винниченка з часу її написання й до сьогодні точаться суперечки. Одні захоплені, інші відзначають численні недоліки. «Серед млявої тонко-артистичної та малосилої або ординарно-шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників,— писав І. Франко в рецензії на збірку оповідань В. Винниченка «Краса і сила» (1906),— раптом виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля тити у Винниченка».
М. Вороний же дорікав письменникові за «розхристаний стиль і грубувату, нечисту мову,» С. Єфремов — за «волохатий, необроблений стиль», а І. Нечуй-Левицький — за те, що його мова «поплямована великоруськими словами».
З цими твердженнями можна погоджуватися або ні, вишукувати нові недоліки чи знаходити їм пояснення або виправдання. Справа не в тому. Спробуймо подивитися на ранню прозу Винниченка очима сучасного читача.
Справді мистецький твір визначається не по тому, яку кількість художніх засобів застосував автор і які ці засоби красиві самі по собі, а по тому, яке загальне враження від оповідання складається, чи хвилює воно читача піднятими проблемами та зображеними характерами.
Про оповідання В. Винниченка можна сказати, що вони належать перу талановитого письменника. І приваблюють, перш за все, своєю гуманістичною спрямованістю, утвердженням загальнолюдських цінностей, християнської моралі. Твори письменника різноманітні за тематикою, за характерами героїв, за піднятими життєвими проблемами. Як правило, гостросюжетні. Важко здогадатися, якою буде кінцівка — вона часто зовсім несподівана.
Автор заглиблюється у душевний стан своїх героїв, намагається дошукатися причин їх вчинків та дій. Об'єктом його художнього дослідження є і масова психологія (оповідання «Салдатики!!», «Суд», «Студент» та інші).
У традиційному портреті В. Винниченко часто виділяє для себе найголовніше — уста і очі, які відображають не лише зовнішній вигляд, а й душевний стан.
Ось, наприклад, Никихвор Крутоноженко з оповідання «Суд»: «Невеличкі зеленкуваті очі стурбовано, пильно вдивляються в Самоцвіта, а тонкі хитрі губи, наче прикусили щось, міцно й щільно стулені.» І далі: «Очі його дивляться на Самоцвіта сміливо і з ненавистю» (це коли селянин дізнався, що його побито безневинно). У Самоцвіта, героя того ж оповідання, «очі от-от не вискочать на папірчик», коли він читає прокламацію. Отримавши звинувачення у розбої (вперше!), «сидить... нерухомо, дивлячись кудись перед себе налитими кров'ю очима, й важко сопе».
Явтух з оповідання «Салдатики!!» усміхається доброю, ясною посмішкою», дивиться «твердим, ясним поглядом» і «ні плачі, ні цей понурий, мокрий ранок не можуть зігнати з Явтухового лиця того спокою й твердої віри, що світиться в маленьких, сіреньких очах».
Як відзначає дослідник з Канади С. Погорілий, «пейзаж у Винниченка імпресіоністичний. Подається він на тлі персоніфікованої природи чи побуту і позначений рисами характеристики. Це словесний малюнок з найтоншими переливами кольорів та емоцій — відразу відчувається малярський талант автора...» Можна пригадати чудові картини українського степу («Зіна», «Купля»), ночі («Терень»), Дніпра («Босяк»). Наприклад, оповідання «Салдатики!!» розпочинається описом похмурого березневого ранку: «Ранок, сірий, холодний, мартовський ранок. Хмари темним, густим димом нависли над селом і незграбними величезними клубками низько повзуть кудись далеко-далеко. Січе пронизуватий, тонкий дощик і сріблястим порохом покриває і хати, і землю, і жовто-зелену травичку, що з'явилася з-під снігу». Такий пейзаж, без сумніву, створює відповідний психологічний настрій, готує читачів до сприйняття трагічних подій.
В. Винниченко широко використовує тропи. Особливо слід виділити його «кольорові» епітети.
В оповіданні «Суд» обличчя героїв часто червоні, а в залежності від обставин міняються на жовті, чи навіть на сизі (Самоцвіт, Никихвор Крутоноженко). В «Салдатиках!!» домінує сірий колір («сірий» ранок, «сіренькі» очі, шеренга солдат — «щось сіре і довге», «сіра гадюка», «сірий тин людей», «сірі» шинелі), і це відповідає загальній психологічній картині селянського заворушення та його конфлікту з військом, що так і не розрісся у загальне криваве побоїще завдяки ватажку Явтухові.
Численні діалоги та монологи роблять прозу митця драматизованою, напруженою, а жива народна мовна стихія вводить в атмосферу того часу і свідчить про рівень освіченості, соціальний та душевний стан героїв.
Усе сказане, узяте разом, говорить про велику художню майстерність В. Винниченка, про його талант, що так яскраво проявився вже на початку літературної діяльності.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали