СВОЄРІДНІСТЬ ВИРАЖЕННЯ ЛЮБОВНОГО ПОЧУТТЯ В ІНТИМНІЙ ЛІРИЦІ ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ
Поезія Володимира Сосюри завжди чаруватиме красою і самобутністю образів. Щире слово цього поета розкриває перед нами світ ніжності й кохання, розуміння законів мистецтва і краси. Для ліричної музи В. Сосюри властиве поєднання інтимних і громадянських мотивів.
В одну художню цілісність сплелися боротьба і кохання, «і кращий хто, не знаю я...». Цей «інтимний» афоризм поета є ключем для розуміння його творчої індивідуальності. Його поезії «Так ніхто не кохав», «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг у даль загуркоче» та інші увійшли у класичний фонд інтимної лірики. У них поет створив прекрасний світ чистого й світлого кохання.
Поезію «Так ніхто не кохав» В. Сосюра присвятив своїй першій дружині. Вся повінь почуттів схвильованого і пристрасного ліричного героя цілковито належить їй, єдиній, коханій, найдорожчій. Ліричний герой весь у полоні незмірного й невичерпного почуття. Молодого, як весна. Чистого, як весняне цвітіння. Високого, як зорі в небі. Саме таким має бути справжнє кохання. Схвильована гіперболізація («Я для неї зірву Оріон золотий»), інтонаційне багатство роблять цю поезію неперевершеною.
У вірші «Коли потяг удаль загуркоче...», що став романсом, ліричний спомин про перше кохання, далеке й незабутнє, поєднуються з мотивом патріотичного обов'язку воїна, котрий розлучається з коханою і їде на фронт, щоб захистити рідний край, поцілунки закоханих у місячні ночі. На складних життєвих дорогах юнак розминувся з омріяними, золотими для нього очима, але вони залишили добрий слід краси й ніжності у синіх очах дружини і промінь смутку в серці героя.
У поезії «Білі акації будуть цвісти...» про високий світ почуттів закоханого найкраще скаже сам поет, у художньому сприйнятті якого рідна людина і рідна земля однаково прекрасні:
В тебе і губи, і брови твої, Як у моєї Вкраїни...
Вражає оригінальна художня асоціація: Україна дівочої вроди й «солов'їного співу». Природа у поезії уособлює гли¬бокі людські переживання, розкриває шаленість молодого почуття.
Поезія «Васильки» спонукає до філософських роздумів про людину і плин часу, минуще і нетлінне у світі. Цей твір можна назвати поетичною мініатюрою. Всього три строфи, а скільки асоціацій, яка виразність образів! Синій цвіт васильків автор порівнює з кольором очей коханої. Цей колір художники вважають холодним, але у В.Сосюри він ніжний і теплий:
«І синіє щастя у душі моїй...»
В інтимній ліриці В. Сосюри тісно поєдналися любов до життя в усьому його повноцвітті, до коханої л'юдини і до Вітчизни. Інтимний світ героя лірики Сосюри — це настрої, почуття, переживання його молодого сучасника, котрий щиро вірить у щасливе майбутнє.