ОПОВІДАННЯ ЗА ПОДАНИМ СЮЖЕТОМ

ЯК ІВАНКО СТАВ ХОРОБРИМ

На шкільному подвір’ї росла велика і висока яблуня. Яблука у неї були рожевобокі, смачні. Учні завжди ласували ними і невдовзі яблук майже не залишилося.

Іванко прийшов до школи рано. На лавці під яблунею вже сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися вгору на яблуню, де росло ще кілька плодів. Дівчатка подивилися на Іванка, і в їх погляді він відчув прохання. Нічого не кажучи, він рішуче підійшов до яблуні і поліз за яблуками. Іванко був боязким хлопчиком, але для дівчаток, коли поруч нікого з хлопців не було, йому хотілося бути хоробрим лицарем.

Раптом під ногою вломилася гілка, хлопчик ледве встиг схопитися рукою за міцний стовбур. Як же важко йому було втриматися, як страш­но! Але він знав, що йому ніхто не допоможе, нікому прийти, треба подо­лати страх самому.

Дівчатка внизу закричали, підскочили на ноги і злякано дивились на Іванка.

—       Нічого, зараз дістану вам яблук, крикухи,— сказав Іванко, переводя­
чи дух.

Хлопчик продовжував лізти до останніх яблук. І ось вони — великі, золотобокі, рожеві, смачні.

Поклавши яблука до пазухи, хлопчик поступово спускався донизу. Знову тріснула поруч гілка, але Іванко вже не боявся — він же спускався з яблуками додолу.

Спустившись із дерева, Іванко повагом підійшов до дівчат і кожній дав по яблуку.

—       А тобі? — здивовано спитали дівчата.

—       Та нічого, обійдусь, я не дуже хочу.
Дівчата захоплено подивилися на нього.

НЕЗНАЙОМЕ СВЯТО

Це була перша ніч у бабусі. Я довго не міг заснути, все слухав незна­йомі досі шерехи лісу, переспів птахів, незнайомі голоси. Сон непомітно зморив мене — і ось я чую ласкаве бабусине:

—Доброго ранку, синку! Вже сонечко встало, прокидайся. Сьогодні свято у нас в селі.

—Свято? Яке? — здивовано запитав я і зрадів — значить будуть гості.— Бабусю, що будемо готувати святкову вечерю?

—Ні, дитино! Це свято ми святкуємо біля нашого центрального ставка.

—Біля ставка? Що ж це за свято? — запитав я.— Я у нас у місті про таке не чув.

Вийшовши з будинку на подвір’я, я слухав бабусину розповідь:

—Свято це — одне з найважливіших у нашій країні. Святкують його 6—7 липня біля водойми. Хлопці вдень ходять лісом збирають хмиз, полінця, щоб було чим запалити вогнище. А дівчата йдуть у луки, збира­ють квіти, роблять ритуальне дерево «Купайла» чи «Марену», прикра­шають його стрічками, квітами. А ввечері всі збираються: дівчата пуска­ють вінки на воду, хлопці стрибають через вогнище, всі співають пісень, розважаються.

—Як розважаються? — все допитувався я у бабусі.

—Побачиш, синку, ввечері, так всього не розповіси. Давай зараз по­пораємось по господарству, а тоді зайдем до дядька Івана і разом підем на свято. Згода?

У мене ще було багато питань, але я зрозумів, що бабусі важко буде мені все словами пояснити. Ну що ж, почекаю до вечора. Дивно, про яке ж я свято ще не знаю, адже я так люблю свята!