ТВІР-ОПИС ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРИ

ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ

План

I.      Особливі ознаки Харкова.

II.     Пам’ятник на центральній вулиці.

 

1. Ус і алеї ведуть до Кобзаря.

2. Вдивімося в обличчя великої людини.

3. Постаті, знайомі з дитинства.

4. Автори пам’ятника виконали своє завдання.

III.     Пам’ятник Т. Г. Шевченкові — невід’ємна частина Харкова.

Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітекту­ра. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та інди­відуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монумен-талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки — місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна течія», пам’ятник Кобзареві.

Особливо шанують харків’яни пам’ятник Тарасові Григоровичу Шев­ченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. Уминулі роки парк належав університету, він так і називався університетським са­дом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря.

Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бо­кових алей.

Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатно­го поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здаєть­ся, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю.

Ус і шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного граніт­ного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках — Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на па­м’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть по-вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони — борці за волю. І козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни пока­зані закутими, але нескореними.

Ус і інші образи — уособлення більш пізньої доби — доби революцій і пореволюційних перетворень. І лише одна постать може бути уособ­ленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в ній добре вга­дується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній молоді   теж  властивий   потяг   до  знань,   а Харків   вважається найкрупнішим студентським містом в Україні. Символічно і те, що ком­позицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки у творчості Т. Г. Шевченка — це образ України.

Скульптор М. Г. Манізер і архітектор І. Г.Лангбард ставили своїм зав­данням показати значимість Великого Кобзаря для минулого, сучасного і майбутнього. І це в тридцяті роки, коли українська культура потерпала від культу сталінізму! А українські актори Наталія Ужвій, Амвросій Буч-ма, Іван Мар’яненко, Олександр Сердюк залишили свій слід не лише в те­атральному мистецтві, а і в архітектурі, допомагаючи скульпторові у ство­ренні пам’ятника.

Пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Харкові було відкрито 24 березня 1935 року. Відтоді минуло багато часу, але кожний харків’янин пишається і тим, що цей пам’ятник є одним із найкращих у світі, і тим, що він став не­від’ємною частиною нашого давнього і вічно молодого міста.

ХАРКІВСЬКА СВЯТИНЯ

План

I.       Пам’ятки духовності і мистецтва в історії Харківщини.

II.     Озерянська ікона Божої Матері — святиня Харківщини.

 

1. Мистецька значимість ікони.

2. Особливості ікони.

3. Релігійна значимість ікони.

III.     Чим вражає мене Озерянська ікона Божої Матері.

У кожного народу є свої святині, ті особливі ознаки, які виділяють його, роблять значимим. І ці святині певною мірою відбивають світо­гляд, традиції, духовність. Я не помилюсь, якщо скажу, що святиня Хар­ківщини, Озерянська ікона Божої Матері, поєднала в собі значимість істо­ричну, мистецьку і релігійну.

До образу Божої Матері звертались і звертаються безліч худож­ників. Згадаймо прекрасні творіння митців епохи Відродження! Про­менисті і ніжні очі мадони… Вони ніби зазирають у душу і тамують усі болі і печалі.

Православні ікони завжди писалися за певними канонами: релігія при­вносила в лики святих аскетичні риси, проте незнайомі іконописці вди­хали життя і в застиглі обриси. Ось чому очі святих так приваблюють погляди. Озерянська ікона Божої Матері, створена невідомим майстром, була у кожній оселі, будь то пишний маєток чи убога хатина. Бідні люди оздоблювали ікону штучними квітами, багаті — обрамляли коштовними кіотами, але всі вірили в чудодійну силу цієї ікони.

У Харківському історичному музеї поряд з етнічними експонатами знаходяться і старенькі вилинялі образи, які прикрашали житло харкі­в’ян, серед них — харківська берегиня, Озерянська ікона.

Про чудотворну Озерянську ікону розповідали дива: вона зцілю­вала людські недуги, допомагала калікам, оберігала житло, робила міцними сім’ї, стояла на сторожі миру. Та й сама приповість її появи теж незвична. Говорять, що в невеличкому селищі Озерянка, побли­зу Мерефи, косив селянин жито. Не помітив, як розрізав косою ікону Божої Матері, яка невідомо як там опинилась. Відчуваючи свою про­вину перед Богородицею, впав чоловік на коліна і почав молитись, а потім приніс образ додому, не перестаючи молитися. На ранок ікона зникла, збентежений селянин пішов закінчувати косовицю. А при­йшовши на поле, косар знайшов ікону на тому ж місці, тільки не по­шматовану, а цілу. Відтоді і говорять про дивну силу цієї ікони, яку на честь місця події названо було Озерянською. Іменем Озерянської ікони названо було два харківські храми, які містили в собі розписи, що свідчили про подію. А сама храмова престольна ікона мала дуже багате оздоблення. Крім дерев’яного або металевого обрамлення — кіота,— ікона прикрашалася рушниками і паперовими квітами. Біля ікони обов’язково знаходилася лампада, яка засвічувалася під час служби. Іконопис виконувався на дерев’яній дощечці, фарби накла­далися рівними мазками, тому готовий витвір здається не намальо­ваним, а надрукованим. Дуже рідко траплялися вишиті образи — їх виконували невідомі майстрині і приносили в дар храмові. Озерянсь-каікона Божої Матері свідчить про високу релігійність харків’ян як у минулому, так і тепер.

Харківська святиня вражає мене історією своєї появи. Шкода, що вона дійшла до нас лише в численних копіях, бо оригінал було втрачено. Ми не можемо остаточно судити про її мистецьку цінність, але її значимість у дослідженні традицій Слобожанщини не перевершена.

МАЙСТЕРНІСТЬ Т.ШЕВЧЕНКА-ЖИВОПИСЦЯ

(За картиною Т. Г. Шевченка «Почаївська лавра з півдня»)

План

I.       Живописна спадщина Т. Г. Шевченка.

II.     Особливості акварелі Т. Г. Шевченка «Почаївська лавра з півдня».

 

1. Великі можливості техніки акварелі у живописі.

2. Зображення архітектурного ансамблю Почаївської лаври. Особливості архітектури храму, подвір’я та інших споруд лаври.

3. Зображення інших споруд Почаєва.

III.     Велич таланту Шевченка-пейзажиста.

Живописна спадщина великого сина України Тараса Григоровича Шевченка вражає своєю майстерністю. Серед творів видатного худож­ника безліч ілюстрацій до його поетичних творів, пейзажів, портретів. Робота в археографічній комісії дозволила Тарасу Григоровичу відвіда­ти різні куточки України і донести до нас живописні спогади про красу рідного краю.