ВСІ ТВОРИ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 5 КЛАС
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 17-04-2013, 12:01

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

5 КЛАС

На уроках української літератури п’ятикласники вчаться усно та пись­мово переказувати текст (докладно, стисло, вибірково), встановлювати зв’язки між подіями твору, складати план невеликого епічного і драма­тичного твору, давати усний відгук на самостійно прочитаний літератур­ний твір, твори інших видів мистецтва, розповідати про персонажів (го­ловних і другорядних), знаходити в художньому тексті епітети, порівняння, пояснювати їхню образотворчу роль.

Такі навички допомагають учневі краще розуміти художній твір, роз­шиють його читацький досвід, прищеплюють уміння самостійно осмис­лювати мистецьке явище. Однак формування таких навичок справа не­легка і лише за умови постійного тренування можна досягти результату. Написання твору дає змогу розвивати ці навички, працювати послідов­но, поступово ускладнюючи вид завдання.

Підготовка до написання творчої роботи полягає в уважному читанні художнього тексту, виборі уривків, які мають відношення до теми пись­мової роботи, складанні плану твору. Теми, які пропонуються у п’ятому класі, враховують саме послідовність набуття навичок аналізу худож­нього твору: від власне переказу окремих епізодів до їх порівняння, ана­лізу зв’язків, характеристики героїв, художніх засобів виразності.

МІЙ ПЕРШИЙ УРОК

Пролунав перший дзвоник. Це був той сріблястий дзвоник, якого учні чекали так довго.

До нас підійшла учителька, і ми всі пішли в клас. Пригадується про­стора класна кімната, з великими світлими вікнами, пофарбованими партами, дошкою.

Усі сіли за парти, і почався перший урок. Учителька показала нам ве­ликий портрет, з якого дивився на нас Тарас Шевченко. Ми розповідали все те, що знали про великого сина нашого народу, читали його вірші, розглядали його живописні роботи, слухали пісні на вірші поета.

Учителька розказала нам багато цікавого з життя поета: як він навчався, як став борцем за щастя народу, як турбувався про його майбутнє, освіту.

Ми незчулися, як дзвоник сповістив про закінчення уроку. За п’ять років навчання в школі було багато цікавих уроків, але я завжди з хви­люванням згадую свій перший урок.

РОЛЬ КНИГИ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Книга супроводжує людину протягом усього життя: перші книги — альбоми казок, розмальованки, перші дитячі вірші. Ми полюбили їх, а че­рез них почали звертатися до інших книг. Книги — наші вірні порадники, вони вчать нас мислити, відкривають нам невідоме. А тому роль книги в житті людини дуже велика: своїй грамотності, освіченості ми зобов’язані книзі. Вона вчить нас бути чесними, працьовитими, люби­ти свій край, поважати людей. Книга переносить нас в інші країни, епохи.

Я люблю читати книги про історичні епохи і події. Ці книги збагачу­ють мої знання про життя людей у різні часи, вчать переборювати певні випробування долі, розкривають красу мови.

Я вважаю, що книги — це найбільший людський скарб і життя без них важко уявити.

«ЩО УМІТИ — ЗА ПЛЕЧИМА НЕ НОСИТИ»

Я дуже люблю допомагати мамі готувати обід. Часто подруги навіть жартують, що я буду кухаркою, хоч моя мрія — стати лікарем. Але я знаю, що добре, коли все умієш робити.

Ось у цьому році ми ходили в туристичний похід. За день ми дуже втомилися. Хотілося поїсти. У нас були і хліб, і ковбаса, і консерви, але хотілось чогось гарячого. Разом вирішили зварити юшку. Дружно взя­лися за роботу: хлопці розклали багаття, дівчата чистили картоплю. Я робила все, як учила мене мама. Не минуло й години, а в мисках уже парувала пахуча юшка. У той вечір вона здалася найкращою їжею у світі. Як добре, що мама навчила мене її готувати. Правду кажуть: «Що умі­ти — за плечима не носити». От і моє уміння стало в пригоді.

МОЯ УЛЮБЛЕНА КАЗКА

Чарівний світ казки відкрила для мене моя бабуся. Коли я був маленький, бабуся часто читала і розповідала мені казки. Я захоплювався мужніми героями цих творів, незвичайними фантастичними подіями, а особливо мені подобався щасливий кінець казок.

Я дуже люблю казку «Рукавичка». У мене є ця казка з красивими кольоровими ілюстраціями до неї. Казка мені подобається за те, що в ній іде мова про дружбу тварин. А я дуже люблю тваринок. Від казки віє теплом, доброзичливістю, хочеться і собі бути добрим, товариським, по­ділитися гарним настроєм, зробити гарний вчинок. Казка вчить нас лю­бити тварин і піклуватися про них.

Казка «Рукавичка» нагадує мені прекрасні години спілкування з ба­бусею в ранньому дитинстві.

НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ

(Відгук про прочитаний твір) Із народними переказами я вперше ознайомився на уроках україн­ської літератури. Які дивні твори! І не казка, і не бувальщина. Поєдна­ли вони в собі історичну правду і людську вигадку. Гарно і поетично зображені в переказах народні захисники-запорожці. Оспівуючи козаків, народ перебільшує, приписує їм фантастичні можливості. Я думаю, що так люди виражали вдячність і любов до своїх обранців. З особливою пошаною розповідають перекази про народних героїв — Богдана Хмель­ницького, Нестора Морозенка, Олексу Довбуша. Це відважні лицарі, які боронили свій народ і від польської шляхти, і від татарських набігів. Особливо мені сподобалися перекази «Про запорожців». Адже цікаво уявити козака, який має величезні вуса, вміє говорити дванадцятьма мовами та ще й за тисячу верст бачити, що там робиться!

ПРО УЛЮБЛЕНУ КАЗКУ

(Відгук про самостійно прочитаний твір) На день народження тато подарував мені книгу українських казок. Що вже то було за задоволення! Я читав із захопленням, і перша казка була — «Про Мишенят Круть і Верть і Півника Голосисте Горлечко». У ній розказується про те, як Півник знайшов колосок. Але ні Круть, ні Верть (мишенята, які жили з ним), не захотіли йому допомагати. Коли Півник пропонував їм чи то змолотили колосок, чи то відвезти зерно до млина, вони відмовлялися. «Не я»,— одказував Круть, «Не я»,— одказу­вав Верть, і все гралися. Та ось Півник спік духмяні пиріжки і поставив їх на стіл. Тут як тут і Круть і Верть. Але Півник не дозволив їм поласу­вати пиріжками, сказавши, що вони — ледарі і того не заслужили.

Коли я прочитав казку, то пригадав і свої вчинки. Бувало, що я відмовлявся допомагати своїм батькам. Але тепер я буду робити так, як Півник, щоби не залишитися без «пиріжків».

ЯК З’ЯВИЛИСЯ ПРОЛІСКИ?

(Власна легенда)

Розказують старі люди, що в давнину зима була дуже люта. Щоро­ку Весна виходила на двобій із нею, але часто Зима перемагала, і тоді панувала увесь рік. І одного разу люта Зима знову взяла верх над ніжною Весною, закрила її в темниці і сказала: «Ти вийдеш звідси тільки тоді, коли станеться диво — посеред снігу зацвітуть квіти».

Засумувала Весна, а ще більше загорювали всі звірі і птахи на землі, які вже знемагали від холоду і голоду. Аж ось одна ластівка змогла діста­тися до Весни у її в’язниці. Та розказала про нездійсненну вимогу Зими. Тоді ластівка прилетіла на землю, припала грудьми до снігу і почала гріти його. Не витримавши її тепла, сніг почав танути, і з-під ластівчи­ного крила до сонця потяглася синьоока відважна квітка. Побачила те Зима — і відразу втратила свою силу. Відтоді так і повелося — тільки-но з’являються перші проліски — Зима тікає щодуху до наступного року.

ПРО ФАРБОВАНОГО ЛИСА І НЕ ТІЛЬКИ...

(За казкою І. Франка «Фарбований лис») Бажаючи порадувати і розважити власних дітей, Іван Франко свого часу спробував себе і в ролі казкаря. Особливо багато у нього казок про тварин. Франко знав, що діти «люблять звірів, особливо коли ті звірі в байці починають говорити, думати і поводитися як люди». У казці «Фар­бований Лис» він розказав про героя, який волею випадку набув незви­чайного вигляду і оголосив себе посланцем святого Миколая на землі. Фарбований Лис вповні скористався глупотою звірів, що його оточува­ли, і почав правити лісом на власний розсуд. І хоча нічого не змінилося за час його правління, недалекоглядні мешканці лісу «були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя».

«Сказка ложь, да в ней намёк»,— говорить влучне російське прислів’я. Звичайно, ми розуміємо, кого мав на увазі Франко, розказуючи про Фар­бованого Лиса. Автор висміює ошуканця, який обдурив усіх звірів і не-заслужено користувався усілякими пільгами. А також засуджує звірів, які так нерозумно і сліпо повірили пройдисвіту.

Дякуючи Іванові Франку, ми маємо таку науку про Фарбованого Лиса, яка придасться в житті кожному.

ХТО ВИ, ЦАР ПЛАКСІЙ І ЛОСКОТОН?

(За казкою В. Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон») Мені сподобалась казка Василя Симоненка «Цар Плаксій і Лоско-тон». В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: «всі сльозливі через край». Цар домагався, щоб в країні плакали «всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!» І зовсім сутужно прийшлось би жителям тієї країни, якби не жив серед них «добрий дядько Лоскотон». Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив «до усіх голосний та щирий сміх». І навіть коли доброго чарівника ув’язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна — «розвалив поганський трон».

Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які постій­но сперечаються між собою за владу над людськими душами. По­казовий фінал казки. «Цар Плаксій помер від сміху», а Лоскотон «живе й понині!» Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо зни­щити так же точно, як саме життя.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЕДЬКАТА ТОЛІ

(За оповіданням В. Винниченка «Федько-халамидник») В оповіданні «Федько-халамидник» письменник розповідає про двох хлопчиків-однолітків. Федько — син бідного робітника, а Толя — дитина з багатої сім’ї. Федько був чесним, ніколи не брехав, але був великим беш­кетником, заважав хлопцям гратися, шкодив їм. Толя ж був тихим і смир­ним, ніколи не бешкетував. Федько, відчайдушний і сміливий, не побоявся по крижинах перебратися з одного берега на інший. Толя, често-любивий, захотів і собі похизуватися перед хлопцями. Федько не байду­жий до чужого нещастя, він благородний, готовий прийти на виручку. Толя підлий і брехливий. Він навіть не подякував Федьку за те, що той врятував його від смерті. Толя черствий і байдужий до нещастя інших людей. Він зміг безтурботно гратися в той час, коли на цвинтарі ховали його рятівни­ка.

Я б дуже хотіла мати такого товариша, як Федько-халамидник.

ПРО ОЛЕСЯ

(За оповіданням Григора Тютюнника «Дивак»)

Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідан­ня Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене новий друг — щирий, добрий.

Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допит­ливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.

Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідо­ву жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».

Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужи­ми, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би жорстоким і холодним.

Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів