ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ І ПОБУТУ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В ПОВІСТІ Г.КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «МАРУСЯ»

Визначну роль у становленні нової української літератури відіграв наш славетний земляк Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. Для свого часу він був справжнім знавцем української мови, виробленої на народній основі. У своїх творах, написаних українською та російською мовами, Квітка відобразив ряд істотних рис феодально-кріпосницької дійсності, яскра­во змалював життя різних верств українського суспільства кінця XVIII — початку ХIХ ст.

Кращі з сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з названих повістей виступає сільська дівчина.

Ідейну основу повісті «Маруся» (1832 р.) становить реальний життє­вий конфлікт соціально-побутового змісту. Усі персонажі твору благо­родні і душевні люди, правдиві і самовіддані, працьовиті і скромні, по­кірливі і богобоязливі. Обрана Квіткою художня форма не могла ще вмістити багатства й повноти життя, тому насичена мальовничими кар­тинами звичаїв і побуту, барвистими описами природи. Народнопоетич­ний струмінь «Марусі» зробив її доступною і зрозумілою читачеві.

На перешкоді одруженню двох закоханих стоїть загроза страшної ми­колаївської солдатчини. Та знаходиться майже казковий добрий хазяїн, який обіцяє героєві за чесну одно-дворічну роботу знайти замість нього «найомщика» в солдати.

Головна героїня повісті — Маруся. Вона наділена найкращими людськи­ми якостями простого трудового народу: розумна, скромна, роботяща, слух­няна, здатна самовіддано кохати, але, як і Василь, надмірно чутлива, вразлива.

«Та що то за дівка була! Висока, прямесенька як стрілочка, чорня­венька, очиці як тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку».

Зразком для наслідування виводиться Марусин батько Наум Дрот, який, хоч і був кріпаком, однак нібито завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, моральне задоволення й повний достаток у госпо­дарстві. Неспроста не згодився віддавати свою дочку за Василя, бо знав, яка доля чекала б на солдатку.

Правдиво у творі змальовано народний побут, детально описується картина заручин, весілля, похорони. Не один раз спостерігав все це в житті письменник. За твором «Маруся» можна вивчати не лише літературу, а й історію свого народу, традиції. Збираєтесь сватів засилати, та не знає­те, з чого почати? Перечитайте повість «Маруся», запрошуйте старостів, купуйте паляницю — і до нареченої, за «куницею, красною дівицею».

Печальна картина похоронів, але теж у дусі часу і традицій україн­ського народу: «…кожний хоч по жменьці, кидали землю у яму, щоб бути з нею ув однім царстві…»

На Паску до церкви носили святити страву, дякуючи Богові, що по­слав її. Вранці господар розрізав свячену паску, а потім приймалися за печене: «…поїли баранця, поросятини; далі їли ковбасу, сала кусочками нарізали і крашанок облупили…»

У повісті подається точний опис народного одягу саме нашого регі­ону — Слобожанщини.

Неспроста В. Г. Бєлінський зазначав, що у повісті «Маруся» є ще герої: це — «Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям про­стого народу».