Образ жінки-матері у творах Тараса Шевченка
Три тяжкие доли имела судьба...
И первая доля — с рабом повенчаться;
Вторая — быть матерью сына раба
И третья — до гроба рабу покоряться.
И все эти тяжкие доли легли
На женщину русской земли.
М. О. Некрасов
Перша половина XIX століття. Росія — під чоботом самодержавства, у ярмі кріпаччини стогнуть люди. Кріпака можна продати, поміняти на собаку, до смерті засікти різками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбільш трагічна доля жінки-селянки, особливо — матері-кріпачки. Т. Г. Шевченко бачив це з дитинства.
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила...
А сестри... Сестри, горе вам,
Мої голубки молодії.
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли, чужії,
У наймах коси побіліють
, У наймах, сестри, й умрете.
(«Якби ви знали, паничі...»)
Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спіткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жінок. І доля матері-страдниці стає одною з провідних тем його творчості (мабуть, другою після теми боротьби).
Страждає героїня вірша «Сон», яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду «у холодку під снопом». Йому боляче бачити, що:
...А онде під тином
Опухла дитина голодная мре,
А мати пшеницю на панщині жне...
(«Сон»)
Мати Лілеї «... все журилась... і плакала»
...та нашого злого пана к
ляла-проклинала. Та й умерла».
(«Лілея»)
Мати Марини днями і ночами просиджує перед вікнами поміщицького будинку, не в змозі визволити доньку з пазурів ласого пана («Марина»). Кров'ю обливається серце матері Алкіда («Неофіти»), коли вона бачить, як дикі звіри розривають на арені Колізею її сина, її дитину.
Трохи м'якшою була доля з Ганною («Наймичка»), але і їй нелегко жити поряд із сином, не признаючись, що вона його мати.
Причини цього горя трохи різні. Переважно вони соціальні. Від панської необмеженої влади і сваволі страждають героїні однойменних вірша і поеми «Сон», всевладний пан занапастив матір Лілеї, біжить у поле за донькою, яка збожеволіла, знечещена паном, і гине разом з нею мати Марини.
Часом причини страждань жінки-матері релігійно-соціально-психологічні. Алкід («Неофіти») приймає нову релігію, яка несе справедливість, — християнство, перших християн переслідують — і він гине. Але релігійна тема звучить тут ширше: мати розуміє, що син бореться за правду і справедливість, тому страждає, але не дорікає йому.
Якого ж порятунку шукають героїні творів Шевченка? Де його шукають? Частіше всього вони — покірні жертви, що мовчки страждають і гинуть. Покірно йде мати Івася («Сон»), «щоб дожать до ланового ще копу», все, на що вона здатна — це мрія-сон про волю. Проклинаючи (але не більш) пана вмирає мати Лілеї. Лише благає пожаліти її дочку мати Марини.
Не протестує і Ганна («Наймичка»), але вона шукає порятунку в людській доброті, підкинувши дитину заможним літнім селянам. І не помиляється. Адже це прості люди з серцем і душею, що вміють любити і співчувати.
Свідоміший протест матері Алкіда: втративши сина, вона продовжує його слраву, несе синове слово — слово правди людям і проклинає тирана.
Отже, показавши страждання безправної, хоч і прекрасної («нічого кращого немає, як тая мати молодая») жінки-матері, поет ніби кличе: «Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гірко людина, мати, від якої — все найпрекрасніше на землі! Порвімо кайдани!» І тоді:
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати
І будуть люди на землі.