ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ

ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ

У ПОВІСТІ С. ВАСИЛЬЧЕНКА «ТАЛАНТ»

Цінність художнього твору визначається не широтою порушених про­блем, не значущістю ідей, а тим, наскільки переконливе його художнє слово в постановці та розв’язанні вічних проблем людства: добра і зла, життя та смерті, мрії і дійсності.

Добро постійно бореться зі злом, та, на жаль, не завжди перемагає. Це ми бачимо й у повісті С. Васильченка «Талант». Молоді здібні учителі прагнуть одержати вищу освіту, щоб потім нести культуру на село, відда­вати свій талант людям. Цьому перешкоджає і державна політика (не виділяються кошти на школу, тому вона така стара та розвалена, юнакам із простолюду майже неможливо пробитися в університет), і місцева влада в образі попа, урядника, земського начальника (їм потрібні не розумні й освічені селяни, а затуркані й покірні трудівники).

Зло криється і в характерах окремих героїв. Отець Василь, наприк­лад, замість бути духовним наставником, високоморальною людиною є жадібним, сварливим та ще й морально нестійким, бо, забувши про гріх, залицяється до чужих жінок. У кінці повісті ми бачимо, що саме через нього талановита хористка Тетяна наклала на себе руки. Піп відчуває свою провину. Уперше йому доводиться бути об’єктом осуду з боку всіх селян. Таким чином добро і справедливість нагадують про себе.

Учитель-оповідач і Андрій Маркович щиро вболівають за долю Те­тяни, своєї колеги з сусідньої школи. Вони радіють її таланту, підтриму­ють у важкі хвилини розпачу, не зраджують навіть після смерті, хоч пла­тять за це дорогою ціною — позбавленням мрії про навчання в університеті. I тут виявляється їхня безмежна доброта, гідність, порядність — найвищі людські якості.

Гострою постає в повісті проблема життя і смерті. Яким би важким, навіть жорстоким не здавалося життя, усе ж воно краще за смерть — у цьому переконує нас автор. I робить він це дуже майстерно, виписуючи алегоричні та символічні картини темної дощової ночі, осіннього падо­листу, весняного грому. Назавжди запам’ятовується його поетична фра­за: «Ой ви, дурненькі, заплакані вікна: сонце — буде, будуть дні радісні, ясні, будуть пісні, квіти, будуть радощі, сміхи... Будуть!..».

У центрі повісті — проблема таланту. Що ж це? За Васильченком — «Божа іскра», «дар Божий». Для людини це велика нагорода. Але й вели­ка відповідальність. Адже талант можна продати, проміняти на славу. А можна віддати людям і одержати від них тепло та вдячність. Жорстока дійсність розбила благородні наміри та мрії Тетяни. Її талант виявився нікому не потрібним, і в неї не вистачило сили жити далі, добиватися мети. На жаль, дуже часто для людини талант обертається не щастям, а страж­данням, і винні в цьому, перш за все, оточуючі, суспільство.

Отже, у повісті «Талант» письменник переконливо, використовуючи всі засоби художньої майстерності, утверджує ідеали добра та справед­ливості, життєвого оптимізму, сили волі, кохання, любові до ближнього.