Літературознавці про значення творчості Шевченка
Тараса Шевченка не випадково визнано фундатором нової української літератури. Хоча деякі тенденції її розвитку вже можна було побачити в окремих творах деяких письменників, саме Шевченко перетворив українську літературу на явище літератури всесвітньої, його творчий ґеній ніби подолав звичні кордони. Саме в його творчості найповніше розвинулися засади, що згодом стали провідними для передових українських (і не лише українських) письменників другої половини XIX — початку XX століть: народність і реалізм, що розкривали справжнє життя в усій його повноті та багатогранності.
Постать великого Кобзаря українського народу надихала не лише письменників, йому та його літературним образам присвячували свої твори такі відомі композитори, як М. Лисенко та Г. Майборода, такі художники, як І. Рєпін та І. Крамськой. Що вже казати про інших письменників та літературознавців!
«Він — поет цілковито народний, такий, якого ми не можемо назвати у себе...» — писав про Шевченка видатний російський критик
М. О. Добролюбов.
За висловом П. Грабовського, Шевченко «зробив літературу великою справою життя і вказав їй єдино достойний шлях служіння батьківщині».
Цим шляхом прямували найвидатніші українські письменники наступного покоління — Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та інші. Майже всі вони вважали Шевченка своїм учителем. Російські письменники-демократи
Чернишевський, Тургенев і Некрасов також згадували про вплив творчості Шевченка на свою. На думку М. Горького, Шевченко «поглянув на життя народу оком поета і провидця».
Його наступників приваблювала і громадська позиція Шевченка, надихав його особистий приклад. «Я не знаю, — писав Іван Франко про твори Шевченка, написані в умовах поліцейського нагляду, — ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної за подібних обставин». «Всюди, де він тільки бачив гніт і безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплаві, чи в азіатських пустелях, чи грізним стогоном докочувалося із кавказьких гір, — всюди зло і неправда викликали вибух поетового протесту, і щоразу він був готовий стати до бою з насильством і злом», — відзначав Олесь Гончар.
Та не лише ідейні та етичні засади творчості Тараса Шевченка приваблювали літературознавців та письменників. Ось що пише про нього у додатку-спогаді до Празького видання «Кобзаря» І. Тургенєв: на його думку, повернувшись із заслання Шевченко «замислювався над тим, щоб створити щось нове, незвичайне, що тільки йому одному під силу, а саме: поему такою мовою, яка була б однаково зрозуміла росіянину і малоросу...» Так, тут вже йдеться про художні та стилістичні особливості творчості Тараса Шевченка.
Постать Шевченко відігравала важливу історичну роль не лише у розвитку літератури, а й у розвитку літературної мови. Він заклав ту її структуру, яка зберіглася донині як основа сучасної української мови. Склад словника і граматичний лад (у тому числі синтаксис) стали нормою і зразком для письменників, театральних діячів і навіть преси. Це була жива народна мова, що ґрунтувалася на полтавсько-київському діалекті, збагачена у тому числі й іншомовними, з російськими включно, висловами, наразі коли потребувалася передача філософських або політичних понять. Можна згадати і про слова, створені самим Шевченком, які органічно ввійшли у сучасну лексику, наприклад «передмова» (уперше використано у поемі «Гайдамаки»).
Досить докладно стилістичні особливості творів Шевченка розглянуто у поета та літературознавця М. Рильського в «Поетиці Шевченка».
У довідниках зі світової літератури існує навіть окреме визначення — «шевченківський вірш», тобто деякі стилістичні особливості творчості Шевченка стали знахідкою не лише для вітчизняних митців, а й поетів інших літератур. Це поняття узагальнює метро-ритмічні форми організації вірша на основі народнопісенної лірики, при чому виразність досягається через переходи від одного метру до іншого. Більше того, використання різних віршованих форм усередині однієї композиції, вперше введене Шевченком, стало основою поетичної техніки літератури XX сторіччя.
Отже, цілком справедливим і природним є той факт, що твори великого Кобзаря були перекладені майже всіма мовами світу. І досі літературознавці вивчають, а письменники творчо використовують спадщину українського народного поета Тараса Шевченка. Для геніїв не існує дати смерті...