ТРАГІЗМ ПРОТИСТОЯННЯ ОСОБИСТОСТІ СУСПІЛЬСТВУ В РОМАНІ Л. М. ТОЛСТОГО «АННА КАРЕНІНА»

«АннаКареніна» — одна з трьох чудових вершин у творчості Льва Толстого. Роман цей є природним переходом від «Війни і миру» до «Вос­кресіння».

Толстого дуже хвилювали питання сучасної дійсності. Життя Росії 70-х років відбивається в «Анні Кареніній» у всьому своєму розмаїтті, від імпера­торського двору до селянської хатини. В основі соціального роману «Анна Кареніна» лежить історичне явище, що торкається життя усього народу. Але у творі відсутні історичні постаті, прославлені герої, батальні сцени. Життя відбивається в усій своїй повсякденності, у створенні типових образів сучас­ності, у процесі становлення нового життєвого устрою.

Побут пореформеного часу видався нетривким. Зубожіння, сімейні драми, крахи банків, катастрофи на залізницях — такими були ознаки часу 70-х років XIX століття.

У романі «Анна Кареніна» Толстому перш за все імпонувала головна думка твору — роль сім’ї. Адже всі найважливіші суспільні зміни почина­ються або завершуються в сімейному колі, в особистому світі, в повсяк­денному житті. Значення соціальних змін у житті людини виміряються, певно, ступенем їх впливу на сімейні розпорядки.

У чому ж полягає трагедія Анни Кареніної? Вона має соціальний зміст. Навіть до кохання Вронського Анна була самотньою в світі і самотньою в своїй сім’ї. Погляд на сім’ю у світському суспільстві був досить дивним: діти виховувались окремо від батьків. Можливо, тому так жорстоко вирі­шує Каренін долю Анни, розлучивши її з сином, що сам не відчував бать­ківської любові до своєї дитини? До того ж у суспільстві панує брехня: кня­гиня Бетсі постійно зраджує чоловікові, а княгиня Мягкая так розцінює вчинок Анни: «Она сделала то, что все, кроме меня, делают, но скрывают».

Якби Анна дотримувалася зовнішньої благопристойності у сімейних стосунках, то суспільство не відвернулось би від неї. А чи могла б така натура, як Анна, жити в брехні? Безумовно, ні. Це мали б зрозуміти люди, які жили поруч із нею, але в стосунках панівного класу байдуже стави­лись до духовного життя людини. Отже, основними перешкодами, до щастя Анни Кареніної з Вронським стояли Каренін і світське суспільство. Згадуючи сцену в театрі, розумієш, що Анна боролась із суспільством, але не мала підтримки навіть із боку коханого: «Ему жалко было ее и все-таки досадно. Он уверял ее в своей любви, потому что видел, что только одно это может теперь успокоить ее, и не упрекал ее словами, но в душе своей он упрекал ее».

Пошуки виходу із становища протистояння людини і суспільства про­стежуються в бажанні Анни стати письменницею, поборницею жіночої освіти, в її суперечках щодо жіночих гімназій. Проте штучність її станови­ща і занять призводить до пошуків забуття за допомогою наркотиків. Сили надломлено… Але спочатку Анні вдавалося все. Каренін із болем помічав, що вона одержувала тріумф над усіма: не схотіла залишатись в його долі — не залишилась, вирішила поїхати з Вронським — і поїхала. Те, чого вона зреклася, мов би умерло для неї і перестало існувати. І тут вже продовжу­валася боротьба за існування, долались усі перешкоди. І не було такої жер­тви, яку б Анна Кареніна принесла в ім’я здійснення своєї мрії щастя.

«Світ» не вибачив Анні відкритого і чесного кохання. І Вронський, як типовий представник цього «світу», опинився по другий бік від неї, бо в ньому теж немає духовного начала, він байдужий.

Лише Лєвін оцінив розум, освіченість, простоту Анни Кареніної, зро­зумів, що її життя сповнене великої напруги.

Навіть кохання не зменшило протистояння суспільства й особистості, а підштовхнуло до чвар і суперечок зі світом, із людьми, із життям.

Драма Анни Кареніної полягає в тому, що вона, маючи найчистіші моральні почуття і помисли, вступила у протиріччя з узагальненим сте­реотипом відносин свого середовища і своєї епохи.