ПРОБЛЕМА ЖИТТЄВОЇ МЕТИ І ПРИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ У П’ЄСІ А. П. ЧЕХОВА «ЧАЙКА»

АнтонПавлович Чехов у світовому літературному процесі займає од­наково визначне місце і як прозаїк, і як драматург. Але як драматург він визначився раніше. У вісімнадцятирічному віці Чехов розпочав роботу над своєю першою п’єсою, яка не вийшла в світ за життя автора.

Але велика робота Чехова-драматурга розпочалася значно пізніше, че­рез вісімнадцять років, з «Чайки», яку було завершено у 1896 році. Сам автор визначав її як роботу незвичну, работу всупереч усім правилам дра­матургії. «Чайка» — найтрагічніша комедія, сюжет якої складається з ла­біринту захоплень і пристрастей, виходу з нього немає, адже немає вихо­ду з низки суперечливих людських почуттів.

Кохання у творі — це сумні факти людських взаємин, які не мають розвитку: учитель Медведенко кохає Машу, Маша палко закохана в Треп-лева, Треплев безнадійно страждає за Ніною, яка, в свою чергу, кохає Три-горіна. Події рухаються повз героїв п’єси. Безумовно, Треплев і Ніна мог­ли б скластися в чудову пару і бути щасливими. Але вона кохає Тригоріна, який після нетривалого роману з нею повернеться до Аркадіної. Ус і ці нелогічні взаємини створюють дисгармонію п’єси, що з унікальної комедії-трагедії перетворюється на звичайнісіньку драму.

Драма «Чайка» наскрізно пройнята атмосферою неблагополуччя. Уній немає щасливих людей. Героям твору не таланить ні в великому, ні в найменшому, всі вони неудачники. Атмосфера самотності переслідує кожного з героїв.

Учитель Медведенко не може говорити ні про що, крім матеріально­го достатку, адже це проблема всіх учителів того часу: «Я получаю всего двадцать три рубля в месяц, да еще вычитают с меня в эмеритуру,а все же я не ношу траура».

Маша відверто розповідає всім, що вона нещасна: «А у меня такое чув­ство, как будто я родилась ужедавным-давно; жизнь свою ятащу волок­ном, как бесконечный шлейф…И часто не бывает никакой охоты жить».

Отже з перших актів п’єси зрозуміло, що в її атмосфері панує загаль­не невдоволення життям. Люди надто поглинуті власними бідами, і тому вони не чують одне одного. Атмосфера твору — це атмосфера суцільної психологічної глухоти.

І на фоні цієї атмосфери — чайка-символ, який набуває різних зна­чень, по-різному живе в душі молодих героїв п’єси — Треплева і Ніни.

Ніна після усіх своїх нещасть почала відчувати себе чайкою, яку від нудьги підстрелила людина. Словом чайка вона підписувала свої листи, коли зневірилась у житті. Але Ніна — людина сильна, людина, яка вміє боротись і мріяти: «Я уже настоящая актриса, я играю с наслаждением, с восторгом, пьянею на сцене и чувствую себя прекрасной. А теперь, пока я живу здесь, я все хожу пешком, все хожу и думаю, думаю и чувствую, как с каждым днем растут мои душевные силы…».

Для Треплева чайка — це теж символ, але символ того, що не збулось. І хоча для нього, відомого письменника, пошуки сенсу життя так і не скінчились, але його, як і Ніну, можна віднести до одного табору, Триго-ріна і Аркадіну — до іншого.

Якщо Треплев до останньої миті в розпачі: «…я все еще ношусь в хао­сегрез и образов, не зная, для чего и кому это нужно. Я не верую и не знаю, в чем мое призвание», то для Тригоріна і Аркадіної образ чайки — це «не помню» або «не знаю».

Герої «Чайки» не можуть пробитись одне до одного, бо розмовляють лише для себе:

«Аркадина. Как меня в Харькове принимали, батюшки мои, до сих пор голова кружится!

М а ш а . Тридцать четыре.

А р к а д и н а . Студенты овацию устроили… Три корзины, два венка и вот… (Снимает с груди брошь и бросает на стол.)

Ш а м р а е в . Да, это вещь…

М а ш а . Пятьдесят!..

Д о р и . Ровно пятьдесят?

А р к а д и н а . На мне был удивительный туалет… Что-что, а уж одеть­ся я не дура.

П о л и н а  А н д р е е в н а . Костя играет. Тоскует, бедный».

Долі героїв, незважаючи на їх зовнішні і внутрішні розбіжності, пере­гукуються, зливаються в єдиному звучанні, із багатьох відголосків і відлунь виростає єдина доля і єдиний для всіх настрій. Можливо, саме цей настрій призвів до загибелі Треплева.

У п’єсах Чехова приглушені конфлікти, відсутній чіткий розподіл героїв на позитивних і негативних. Зло у п’єсі «Чайка» розчинилось у бу­денному житті героїв, тому винуватця усіх невдач не знайти.

Але найголовніше, що в «Чайці» А. П. Чехов відкрив нові можливості зображення характеру. Він розкривається не в боротьбі за досягнення мети, а в переживанні життєвих протиріч. У творі з’явився «підтекст». Автор кидає свій зір у майбутнє, а розв’язки, як і завершення людських доль, у нього немає… У цьому полягає вся суть чеховської драми «Чайка».