СВОЄРІДНІСТЬ САТИРИ ХХ СТОЛІТТЯ

Сатира завжди була важливою складовою частиною літератури, але в XX столітті вона починає відігравати особливу роль. Соціальні потрясін­ня, світові війни, екологічні негаразди — все це примушує письменників уваж­но прислуховуватися до дійсності, відкривати в ній трагічне і комічне.

Відомий сатирик XX століття Карел Чапек найточніше визначив зав­дання цього напряму в сучасності: «Сатира — найгірше, що людина може сказати людям, але це не означає, що письменник звинувачує їх, а він тільки робить висновки з актуальної дійсності і мислення».

Сатирики XX століття значно розширили жанрову палітру своїх творів. Новели, оповідання, повісті, романи, поеми, памфлети — ось не повний перелік сатиричних жанрів нашого часу. Не менш різноманітні і прийоми, які використовують письменники для сатиричного зображення негативних явищ.

У центрі уваги сатириків — людина, її духовний світ, який руйнуєть­ся соціальними умовами. Тему бездуховності порушували у своїх творах А. П. Чехов, А. Аверченко, але вершиною сатиричного зображення цього явища стали оповідання Михайла Зощенка. У своїх оповіданнях він зо­бражує буденність, яка впливає на духовний світ людини. Події у творах Зощенка відбуваються поруч із нами, герої нам добре відомі, інколи скла­дається враження, що читач міг бути або був учасником цих подій. Тим гостріше сприймає читач обмеженість духовного світу персонажів сати­рика. Зощенко показує, що хамство, інтелектуальна обмеженість — явища небезпечні для суспільства, вони мають агресивний характер і йдуть у наступ проти духовних цінностей людини.

Ці теми були близькі великому сатирику М. Булгакову. У романі «Май­стер і Маргарита» письменник створює парадоксальну ситуацію: добро, мистецтво, любов — все це не потрібно сучасному суспільству, люди так остаточно забули «закони божі», що це обурює навіть Сатану. Воланд зму­шений втрутитися в діяльність людей, щоб встановити справедливість. Булгаковприходить до сумного висновку: зло одвічне, людські пристрасті і вади гублять найкраще (про це розповідається у «романі в романі» на при­кладі Понтія Пілата). Але соціальні умови можуть зробити зло тотальним, коли єдиний вихід для чесної людини — смерть. Гостро сатирично Булга­ков зображує сучасну йому Москву, нових «радянських буржуа», чинов­ників, для яких єдина мета в житті — спокійне сите існування. У романі порушуються проблеми свободи творчості, яка неможлива в умовах, коли держава керується однією ідеологічною доктриною.

Письменник використовує фантастику і гротеск із метою проти­ставлення бездуховному існуванню високих прагненнь людини.

Новий жанр створює Чапек у «Війні з саламандрами» — це роман-памфлет. Вражає широке охоплення дійсності у творі: це земна куля, яка поставлена перед читачем як настільний глобус, що крутиться навколо своєї осі і відображається у кривому дзеркалі сміху. У вирішенні цього складного завдання письменнику допомогли багаторічний досвід роботи в газеті, енциклопедична ерудиція, знання життя багатьох країн. Хаос подій підкорений єдиній ідеї, і в усіх явищах Чапек виявляє об’єктивні закономірності історії, висвітлюючи як фотооб’єктивом один за одним життєвий епізод, письменник наводить на думку, що лихоманка діяльності буржуазного світу — це танок на діючому вулкані. У першій книзі саламандри — сенсаційна новина, що дає можливість письменнику зробити яскраву пародію на пригодницький роман, голлівудські кіносценарії, бур­жуазну пресу, роботи псевдовчених. У першій книзі переважає інтонація іронії і гумору, але вже відчувається славнозвісний чапеківський сарказм: саламандра, що розмовляє, втілює обмеженість мислення обивателя. У другій книзі роману, яка в сатиричній формі відтворює історію розвитку сучасного Чапекусуспільства, саламандри стають жертвами колоніального пограбування. Письменник сатирично зображує економіку й політику, юри­дичні установи, мораль, релігію, науку, літературу, мистецтво, школу. У третій книзі в центрі уваги автора міжнародна обстановка початку 30-х років, а саламандри стають символом фашизму. У зображенні подій пись­менник підіймається до трагічного гротеску.

Сатира XX століття виступила проти насильства над людиною, на захист вічних людських цінностей — добра, справедливості, вона має соціальне спрямування, але завжди захищає особистість.