ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
Морально-етичні проблеми у повісті «Кайдашева сім'я»
І. С. Нечуй-Левицький постійно цікавився таким важливим осередком суспільства як сім'я. У багатьох його творах акцентується увага на тих духовних! цінностях, які склалися впродовж століть в українській родині. Важко переоцінити їх значення у ставленні та формуванні особистості.
Але інколи обставини складаються так, що людина відходить від морально-етичних устоїв селянської родини, не дотримується їх, і тоді її життя ламається, іде під укіс.
1879 року вийшов з друку один із найкращих творів Нечуя-Левицького — повість «Кайдашева сім'я», в якій талановито змальовано сіре, буденне життя бідних, затурканих селян. «Кайдашева сім'я» — це глибоко реалістичний твір. Незважаючи на нестерпні сварки і тяжку працю, герої твору щиро кохають, мріють.
Життя і побут родини Кайдашів — типове явище пореформеного села. «Часто трапляються сім'ї, — писав І. Нечуй-Левицький у своєму рукописі «Напутіння і навчіння для українських селян», — в котрих буває така колотнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимось пеклом». Отже контраст між покликанням людини і щоденним життям постає в повісті, де на прикладі однієї родини показано життя українського пореформеного селянства з усіма труднощами і суперечностями. Письменник, реалізуючи обрану тему, свідомо дотримувався вимог реалістичних художніх узагальнень. Глибокий знавець селянського життя й побуту, селянської психології, він розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. Саме цих принципів він і дотримувався, працюючи над твором. Будні життя Кайдашів, змальовані в повісті, засвідчили новаторство письменника. Цим повість відрізнялася від традиційного захоплення святковою стороною селянського побуту, що було характерним для повістей Квітки-Основ'яненка, Олекси Стороженка, Юрія Федьковича.
Відтворюючи життя персонажів у хронологічній послідовності, день за днем, з усіма подробицями, письменник простежує формування характерів, розкриває причини, під впливом яких складається психологія героїв.
Сповнена народних жартів, дотепів, комічних сцен та ситуацій, повість шь чинається спокійною ліро-епічною розповіддю, яка поступово набуває сатирично-гумористичного забарвлення. Твір будується за принципом нагнітання сцен і ситуацій, вони немовби напливають одна на одну. Комізм посилюється від того, що в основі конфлікту лежать по суті нікчемні причини, що викликають все нові й нові сварки. їх не можуть уникнути ні представники старшого покоління, ні сини й невістки. Письменник уміло показує, що корінь зла таїться в умовах дрібновласницького соціального ладу в неприродних, потворних формах побуту.
Гумор повісті породжений самим життям, невідповідністю між великою енергією і нікчемною метою, на яку вона втрачається. Автор твору майстерно висміює, таврує рабські звички селян, дрібновласницьку ідеологію, що призводять до здичавіння та страшного індивідуалізму селянина.
Із серії потішно-комічних пригод у повісті кінець кінцем виростає реальна і трагічна по своїй суті картина життя селянства, темного, забитого, роз'єднаного віками панщини і новими пореформеними сутичками за власність. Тому й руйнуються звичні старі патріархальні устої, морально-етичні норми, вироблені здавна. Отже, духовна роз'єднаність — ось те лихо, яке отруює щодня життя і батьків, і їхніх синів та невісток. Саме тому всупереч усім нормам моралі син дозволяє собі підняти руку на батька, невістка вибиває свекрусі око, рідні брати ворогують між собою.
Видатний письменник І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім'я» талановито розкрив внутрішні суперечності патріархального села з його індивідуалізмом та дрібновласницькою психологією. Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, він вважав своїм обов'язком говорити народові правду, будити його від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями.