Величальна пісня для матері (за поезією Бориса Олійника)
Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так і багато творів, повністю присвячених материнській темі, та все ж, незважаючи на це, образ матері дуже помітний у його поетичному світі. Чим це пояснюється?
Перш за все звернімо увагу на незриму «присутність» образу матері в багатьох поезіях. Звичайно ж, ця «присутність» не віртуальна, вона якось відбита у слові. Найчастіше цей відбиток знаходимо в якомусь одному вагомому штриху, виразності якого достатньо для того, щоб відчувалось звучання материнської теми у всьому цілісно сприйнятому творі. Як типовий приклад можна навести поезію «Ялинка». Складний, навіть у чомусь драматичний розвиток поетичного смислу твору завершується у словах «І ми вертаєм... у вічну казку... до матерів». Повернутись до казки, до матері, — це повернутись у світ дитинства — повернутись до духовної чистоти. Завершивши головний смисл, кінцівка твору ніби спалахом освітила весь його попередній розвиток. Тому-то ідея чистоти материнської моралі є такою відчутною при читанні твору.
Досить часто те чи інше висловлювання поета про матір набуває такої вагомості, що починав «тримати на собі» весь твір:
Віддай усе, що взяв, і освятись.
Ще більше, ніж узяв, зумій віддати…
Стоїть на видноколі світла мати —
У неї вчись.
Головна причина вагомості тем матері в поетичному світі Б. Олійника полягає в тому, що майже всі поезії, присвячені цій темі, є мистецькими шедеврами. До таких творів, поза всяким сумнівом, слід віднести «Мати сіяла сон...», «Пісню про матір», «Мати наша — сивая горлиця...», «Мамо, вечір догоря...» (останній вірш із поеми циклу «Сиве сонце моє»).
Для Б. Олійника, так само як і для його найвидатнішого і найближчого за часом попередника в розробці материнської теми, Андрія Малишка, образ матері підноситься до символічного значення «Народ». Мати для поета є носієм зразкової народної моралі. Від своєї матері поет в основному сприйняв багатство народної пісні:
Спасибі, мамо, що в голодний день
Ти, мов у казці, де дарують царства,
Передала єдине із багатства —
Найвищу пробу золотих пісень.
Образ матері буквально тисячами природних зв'язків пов'язаний із
народом, його історією, піснею, рідним словом. .
Мати наша — сивая горлиця.
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола — намистиною,
Небо — празниковою хустиною,
Сивий дуб — прокуреним прадідом...
Уже з цих перших рядків відчуваємо якесь дивне, майже не знайоме нам навіювання. Тут йдеться про гармонію Людини і Природи. Щоправда, наше визначення аж надто загальне. Треба точніше: не Людина, а Мати. Природа-світ любить матір. Золота бджілка горнеться до неї намистиною — і ми її легко розуміємо, бо вона, скромна трудівниця, тягнеться до такої ж невтомної трудівниці, якою є сільська жінка-мати. «Небо» в системі образів Б. Олійника
завжди пов'язане із чимось духовно високим, небуденним, святковим. Тому саме воно дарує матері празникову хустину. (Тут Б.Олійник вловив одну із зворушливих рис наших сільських матерів — їхню особливу любов до хустинок, що йде
і від давніх народних традицій). Сивий дуб горнеться до жінки прокуреним прадідом — і цей образ незмірне чарівний і глибокий. Не кажучи вже про точність порівняння дуба з «прокуреним прадідом», ця фраза наділена ще й іншою точністю — точністю відображення народних сімейно-попобутових традицій у ставленні до людей похилого віку. За ними завжди доглядали матері. Звідси і відповідне вдячне ставлення дідів і прадідів до них.
Образ матері у Б. Олійника художньо осягається в трьох основних образах. Досить часто він постає гігантським пам'ятником матері, що бачиться на тлі далекого горизонту: «Стоїть на видноколі світла мати...», «Мати дуже висока, древніша від космосу, На плечі в неї райдуга гнеться коромислом». У таких випадках образ матері набирає символічності. Другий вид образів — духовне осягнення ролі матері («Мати сіяла сон...», «Мати наша — сивая горлиця» та ін.). У поезіях цього плану теж небагато живої конкретики.
До третього виду належать поезії, що побудовані в основному на конкретних реаліях. Треба сказати, що власне окремих віршів, посвячених материнській темі і написаних у ключі живої образної конкретики, майже нема. Кілька свіжих виразних художніх деталей знаходимо в поезії-притчі «Та було у матері чотири сини...»:
Мати працювала в городній бригаді
І любила борщ пісний.
Перед сном, бувало, вмикала радіо,
Як передавали пісні.
А роки летіли, мов сиві коні...
Вже й недобачати стала.
Над очима клала дашком долоні —
Ждала-виглядала.
Фінал, вершина освоєння цієї теми — поема «Сиве сонце моє» (1978), після якої поет значно рідше звертається до теми матері.
Поема «Сиве сонце моє», так само як і поезія «Пісня про матір», освоює болючу тему відходу матері із цього світу — відходу «за межу». Але якщо в поезії йшлось просто про матір як про образ узагальнюючий, то поему Б. Олійник присвятив пам'яті своєї матері.
В роки війни була ще молода. «Вже — солдатка. Іще — не вдова». Війна закінчилась. Відсвяткували День Перемоги. Вже почали повертатися із фронтів ті, кому випала доля повернутись. А чоловіка все не було. А потім прийшов лист, з якого дізналась, що він ніколи не повернеться. Знепритомніла. А далі — доля вдови-солдатки, яких так багато було після війни у наших селах.
Чомусь особливо вдячний поету за такі, приміром, рядки, у яких через окремі конкретні деталі пізнаєш не тільки характер матері ліричного героя, а й той побут, в якому проходило її життя. Ліричний герой йде на могилу матері:
І раптом радісно кольнули сльози:
По білій, непорочній цілині
До тебе стежка бігла на морозі.
Хто протоптав її?
Чи родаки,
Чи, мо', чиясь гірка вдовина доля?
А може, га, за котру ти рядки,
Коли вона хворіла, дополола?
Мати для Б. Олійника є носієм визначальної людської риси — доброти. Саме завдяки образові матері ця риса стала головною в системі моральних цінностей, проповідуваних поетом.